Йдеться про електроніку, яка є «мозком» сучасної зброї. Саме вона забезпечує точність наведення, стабільність польоту, обробку сигналів і передачу даних. Без цього…
Напередодні Дня Незалежності згадаймо найважливіші спроби проголошення незалежності України у ХХ столітті. Однією з ключових дат у цьому переліку є 22 січня 1919 року, День Соборності, коли Схід і Захід України утворили єдину суверенну незалежну українську державу. Оцінювати значення цієї події слід не відособлено, як це дуже часто роблять у принагідних ювілейних дописах, а у такому ж широкому історичному контексті, як і IV Універсал Української Центральної Ради.
Під час війн та революцій події розвиваються стрімко і часом карколомно. Рік, що минув після проголошення незалежності України IV Універсалом Української Центральної Ради 22 січня 1918 року, був сповнений різких сюжетних поворотів історії.
Агресію російських більшовиків вдалося відбити завдяки вдалим переговорам у Брест-Литовську — 27 січня 1918 року Українська Народна Республіка підписала мирні угоди з Німеччиною, Австро-Угорщиною, Туреччиною та Болгарією. Тодішній Брест-Литовський договір можна порівняти з Рамштайном — він так само допоміг Україні не лише опанувати становищем на фронті та зупинити більшовицький наступ, але й дозволив вигнати нападників за межі новопроголошеної Української держави.
Однак успішна у зовнішній політиці Центральна Рада виявилась недостатньо ефективною в політиці внутрішній. Українським політичним діячам забракло державницького досвіду, особливо щодо вирішення гостропосталих соціально-економічних проблем. Це зрештою призвело до підтриманого німецькими союзниками гетьманського перевороту 29 квітня 1918 року. Незалежна Українська Народна Республіка проіснувала на кілька днів довше за три місяці. Їй на зміну прийшла Держава Україна — Гетьманат Павла Скоропадського.
Швидкоплинною виявилась і доля гетьманату — між травнем і листопадом 1918 року він тримався передусім на німецьких та австро-угорських штиках і почав розсипатися на очах, щойно цієї підтримки позбувся. Завузькою виявилась соціальна база гетьманського режиму, який спирався переважно на великих землевласників та підприємців, однак ігнорував інтереси широких верств селянства і робітників.
читайте також:
Поразка Німеччини та її союзників у Першій світовій війні відкрила для українців нові можливості. У Наддніпрянській Україні вона дозволила повалити гетьманський режим і відновити Українську Народну Республіку (УНР). На заході України розпад Австро-Угорської монархії створив умови для проголошення Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР). Українці обох частин України прагли до об’єднання і завдяки цьому українські політичні лідери розпочали рух до об’єднання і проголошення з’єдиненої української держави.
1 грудня 1918 р. вповноважені особи Директорії УНР (Симон Петлюра, Володимир Винниченко, Федір Швець) з одного боку і Ради державних секретарів ЗУНР (Дмитро Левицький і Лонгин Цегельський) з другого підписали у Фастові так званий Передвступний договір. ЗУНР заявила «непохитний намір злитися в найкоротшім часі в одну велику державу з Українською Народньою Республікою», доєднатися «з усею своєю територією й населенням, як складова частина державної цілості, в Українську Народню Республіку». УНР, зі свого боку, заявила про готовність «прийняти всю територію й населення Західно-Української Народньої Республіки, як складову частину державної цілости, в Українську Народню Республіку».
Водолимир Винниченко: «Український народ по обидва боки Збруча має бути навіки однині злитий в одне ціле й разом боротися за свою долю».
Зреалізувати заплановане об’єднання вдалося майже за два місяці. Приурочили Акт Злуки до річниці проголошення незалежності Української Народної Республіки IV Універсалом Української Центральної Ради. Це рішення не було випадковим — перша річниця проголошення незалежності України мала стати водночас і другою спробою її практичної реалізації — відтепер вже в нових кордонах з’єдиненої держави.
Урочисте проголошення Акту Злуки відбулося 22 січня 1919 р. на Софійській площі в Києві. «Універсал Соборності» виголосив Федір Швець. Наступного дня, 23 січня 1919 р., Акт Злуки було затверджено Трудовим конгресом.
«Однині воєдино зливаються століттями одірвані одна від одної частини єдиної України — Західно-Українська Народня Республіка (Галичина, Буковина і Угорська Україна) і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснилися віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України. Однині є єдина незалежна Українська Народня Республіка. Однині народ український, визволений могутнім поривом своїх власних сил, має змогу об’єднаними дружніми зусиллями всіх своїх синів будувати нероздільну, самостійну Українську Державу на благо і щастя її трудового люду».
Так було зреалізовано другу велику спробу проголошення незалежності української держави. Перше проголошення незалежності УНР 22 січня 1918 року засвідчило готовність українців творити власну суверенну державу. Друге проголошення незалежності поєднало українців Заходу і Сходу України, переконливо увиразнивши прагнення цілого народу жити у спільній державі.
Подальший вир війни та революції не дав змоги зреалізувати заплановане. Однак глибоке символічне значення Акту Злуки переоцінити складно. Саме ідея Соборної Держави на десятиліття вперед визначила вектор руху паротягу української історії. Саме Акт Злуки засвідчив, що незалежна держава є прагненням цілого українського народу незалежно від краю проживання його представників. Саме 22 січня 1919 року було закладено черговий наріжний камінь у підмурівок Акту проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року.
