Про одну з моделей повітряних суден, що були перетворені на брухт на ворожих летовищах у перший день нинішнього літа, — літак далекого радіолокаційного виявлення та управління А-50,…
«Великий і могучий русскій язик» проти співочої й барвистої української мови. Упродовж довгих століть українська мова сприймається нашими недобрими північними сусідами як така, що загрожує самому існуванню традиційно тоталітарної московсько-російськї великодержавності. Ще в липні 1863 року Валуєвський циркуляр призупинив видання книжок, написаних «малоросійською», тобто українською мовою. У циркулярі йшлося про те, що мови такої немає, не було і бути не може: «…большинство малороссов сами весьма основательно доказывают, что никакого особенного малороссийского языка не было, нет и быть не может, и что наречие их, употребляемое простонародьем, есть тот же русский язык, испорченный влиянием на него Польши…»
Науковці вважають, що причиною підготовки цього секретного документа стали переклади українською чотирьох Євангелій, надісланих на розгляд Святішого Синоду для отримання дозволу на друк. А також реакція царизму на шляхетське повстання 1863–1864 років на землях колишньої Речі Посполитої, у якому разом із поляками взяли участь литовці, білоруси й українці.
Священний Синод відмовив у публікації Євангелій «богопротивною мовою», а міністр освіти Олександр Головнін, висловлюючись на цю тему, сказав історичне: «Треба боротися не з малоросійською мовою, а з думками про Малоросію».
Сучасна путінська росія притримується валуєвської позиції, визнаючи українців і білорусів носіями російської мови. І тому використовує цю тезу, як один із аргументів свого прагнення захищати «русскоязичних» навіть за кордонами рф і, навіть, воєнним шляхом. Рашисти вперто вірять і бажають переконати увесь світ, що українська мова — це не мова, а діалект російської, спотворений певним польським і литовським впливом. Спробуємо фактами спростувати цю нісенітницю:
- українська мова налічує 650 тис. слів (літературна — 250 тис. + 400 тис. застарілих та діалектних). А в російській мові всього у всіх діалектах 115 тис. слів (словник Даля).
Лексичне багатство нашої мови доводить у своїх влогах відомий рок-музикант і мовознавець Максим Прудеус. Передплатникам свого каналу на Youtube він пропонує простий експеримент — перекласти російською такі речення: «Не заважай мені працювати, краще йди мішати кашу», «Я вважаю, що це потрібно порахувати», «На підлозі детектив Пол побачив пів тіла жіночої статі»…
- український історик, музеєзнавець, фахівець з епіграфіки В’ячеслав Корнієнко на прохання АрміяInform прокоментував наратив російської пропаганди, що після захоплення Києва монголо-татарами столиця перемістилася у Володимир, а потім у москву, а сам «триєдиний народ» поділився на українців, білорусів та росіян.
— Ця політична міфологема сформувалася ще в імперській росії, в радянському союзі вона була доведена до абсолюту й перетворилася на концепцію «єдиної держави з трьох братніх народів», які розмовляли єдиною «давньоруською мовою», як її назвали, і були об’єднані низкою цінностей, зокрема християнством східного зразка, — каже історик. — Утім, ця концепція нині спростована дослідженнями як українських, так і, як це не дивно, російських вчених.
Також, на думку В’ячеслава Корнієнка, не витримує критики твердження, що, спираючись на книжкову традицію написання текстів церковно-слов’янською мовою, мовою Кирила і Мефодія, саме російська мова зберегла всі ті риси, притаманні Київській Русі, а відтак є прямою спадкоємицею давньоруської.
— Утім, написи й графіті у храмах Київської Русі доводять, що уже в XI столітті жителі Києва розмовляли й писали українською, або, правильніше сказати, староукраїнською мовою, — стверджує вчений. — Наприклад, у давальному відмінку вживалося «-ові», «-єві», в називному — закінчення «о», як у сучасній українській мові — Петро, Марко, а не Петр, Марк, Данило, а не Даниїл…
Історик процитував один із написів XII століття: «О горе тобі Андрониче, ох тобі небоже! Чему єсі зло створіл, то не відає нікто же. Толі тє звілі Кузма».
- Офіцер ВМС ЗС України, колишній головний редактор телерадіокомпанії «Бриз» ВМС України, громадський діяч, публіцист, журналіст Мирослав Мамчак у своїй статті «Розмова про “мову” і “язык”» пише: «Дві грамоти польського короля Казимира за 1349 рік на підтвердження права власності написані “руською”, майже сучасною українською, мовою. У 1378 році вже король Владислав чомусь такою ж українською мовою пише розписку молдавському господарю Петру, позичивши в того 4000 карбованців фрязького срібла, і такою ж мовою — грамоту литовському князеві Скиргайлові, даруючи тому Тоцьке князівство. Українською мовою пишуть грамоти смоленський князь Юрій Святославович у 1386 році, рязанський князь Олег Іванович. Хан Золотої Орди Тохтамиш для написання у 1393 році ярлика до польського короля про підтвердження між ними миру послуговується не польською, а українською мовою».
І дійсно, у книжці «Грамоти XІV ст.» (Київ, 1974) із ще радянської серії «Пам’ятки української мови» у згаданих автором пам’ятках знаходимо сучасні українські слова: «чинимо то свѣдо(м)», пожичило на(м) д̃ тисѧчи рублиj фрѧжьского серебра», «боронити», «свѣдоцтво»…
Мирослав Мамчак на прикладі книжки Афанасія Нікітіна «Хождение за три моря», написаної наприкінці XV століття, аналізує, якою мовою розмовляли в Московському царстві до реформ Петра.
— Оригінал цієї книжки написаний не церковнослов’янською, не сучасною російською мовою, а мовою ослов’яненого койне, в основі якої були фіно-уйгурська та частково «руська» (українсько-білоруська) лексика, — каже дослідник. — З перших днів широкомасштабної війни служить в одному зі спецпідрозділів Збройних Сил України. У своїй праці Нікітін однаковою мірою, не роблячи різниці, використовує слов’яно-фінський койне з уйгурською (ординською) мовою, а закінчує свою працю вдячною молитвою богу: «Бисмилля Рахман Рахим. Иса Рух Уалло. Аллах акбар. Аллах керим». В перекладі: «В ім’я Аллаха Милостивого і Милосердного і Ісуса Духа Божого. Аллах великий і всемогутній…»
- Під час підготовки й підписання Переяславської угоди козаки і делегація Московського царства розмовляли різними мовами. При дипломатичній місії царя завжди були товмачі (перекладачі).
- Царська політика змосковщення (русифікації):
- поступова русифікація України почалася після Переяславської угоди, особливо після перемоги Росії під Полтавою 1709 р.;
- у 1720 р. заборонено друкувати книжки українською мовою;
- у 1734 р. у таємній інструкції наказано запровадити політику злиття українців із росіянами шляхом мішаних шлюбів…
Мовні відмінності між росіянами та українцями очевидні та значні. Докладно про 400-річний лінгвоцид української мови читайте у нещодавньому дослідженні нашої редакції…
Доктор історичних наук В’ячеслав Корнієнко з перших днів широкомасштабної війни одягнув форму солдата Збройних Сил України й служить в одному зі спецпідрозділів. Він каже, що широкомасштабна війна росії проти України стала певним рубіконом в усвідомленні нашим народом екзистенційного значення української мови. Разом із ним служить чимало російськомовних патріотів, які, ризикуючи своїм життям, боронять нашу Батьківщину.
— Багато моїх побратимів, дійсно, розмовляють російською. Вони з дитинства в родинах спілкувалися цією мовою, їм так простіше, — каже співрозмовник АрміяInform. — Я не думаю, що вони себе ідентифікують росіянами, і бачу, як вони все частіше намагаються переходити на українську.
Ба більше, солдат Корнієнко згадує курси критичної медицини, які він проходив під час бойового навчання, де інструктори наполягали на необхідності в умовах війни звертатися до знайденого пораненого українською мовою. Це чітко ідентифікує, що ти свій: «Інший випадок — якщо людина сидіть у підвалі, в окупації, десь там у Бучі. Якщо туди гукнути «Есть кто живой?» або «Хто тут є живий?» — то зрозуміло, як людина відреагує на всі ці виклики».
