Усі пʼять суден поки що базуватимуться у Великій Британії, а після закінчення війни братимуть участь у розмінуванні акваторії Чорного моря…
«Освбодітєлі», «друга армія світу», «нацисти», «денацифікація»… В усному мовленні та на письмі ми вживаємо ці та подібні до них слова і словосполучення в лапках, вкладаючи в них протилежний зміст або просто позначаючи нерелевантність вжитого терміну чи визначення явища, яке хочемо описати. А втім, чи є надто часте використання лапок прийнятним і безпечним?
На перший погляд, у лапкуванні немає нічого шкідливого. Використовуючи лапки, ви повідомляєте, що не вірите в те, про що говорите, не погоджуєтеся з ним, насміхаєтесь над ним і знущаєтеся з нього. На письмі для цього ми вживаємо парний розділовий знак — найчастіше «ялинки (кутові)», «прямі (машинописні, програмувальні)» або «зразка українського правопису 1945 року». В усному мовленні іронія або сарказм передаються інтонацією або підморгуваннями чи жестом так званих повітряних лапок (Air Quotes) — швидко згинаючи вказівні та середні пальці обох рук, мовець немов би блимає слухачеві.
Та чи немає тут прихованої, непомітної на перший погляд загрози і шкоди? Насправді є, і з кожним днем вона унаочнюється і посилюється.
читайте також:
Вживаючи нав’язувані російською пропагандою визначення, нехай і в лапках, в іронічно-саркастичному ключі, ми мимохіть сприяємо закріпленню цих визначень у власній свідомості. Говорячи про «визволення» чи «нацистів» в лапках, ми все одно говоримо про визволення і про нацистів, чи не так? Це нагадує старий сумний жарт: коли ми зарікаємося думати про диявола, ми вже подумали… про диявола.
Вживаючи лапки в мовленні й на письмі ми «дзеркалимо» російський наратив і тому потрапляємо в його пастку. А зловживаючи лапкуванням, і взагалі опиняємося у визначених російськими пропагандистами межах. Отже, надмірне захоплення лапками робить український наратив та українську картину світу залежними і похідними від російського пропагандистського дискурсу.
читайте також:
Слід також враховувати, що певна (і, можливо, доволі значна) частка людей неспроможна зчитувати і правильно розуміти сарказм та іронію, вони не вловлюють контексту, в якому відбувається лапкування. Це додатково посилює російську пропаганду.
Є також мовці, які говорять абсолютно рівним тоном, не виділяючи інтонацією слова, вжиті ними в переносному значенні. Водночас вони вдаються до візуального лапкування за допомогою «повітряних лапок». Однак у різних мовленнєвих ситуаціях слухач може не бачити відповідного жесту або підморгування, і тому виникає небезпека неправильно зрозуміти мовця. Наприклад, ви слухаєте радіоведучого або блогера на Yutube у фоновому режимі, й у вас немає перед очима відео з ними. Яким може бути ваше враження від почутого, якщо ви не бачили, що мовець підморгував або «блимав» пальцями?
читайте також:
Насамкінець слід згадати також проблему перекладу. Лапкування може бути хибно витлумачене іноземцями, які не знають або не надто добре знають українську мову. Його можуть неправильно передати під час перекладу і переказу власними словами тощо. Це може суттєво спотворити сенс того, що хотів донести до читача або слухача автор тексту або промови.
Отже, українцям, насамперед посадовцям і політикам, журналістам та блогерам, лідерам громадської думки, а також звичайним мовцям і користувачам соціальних мереж, слід уникати лапкування. Щонайменше — у жодному разі не зловживати ним і розбавляти текст або висловлювання термінами і визначеннями, які чітко передають суть речей і явищ.
Тож не «освобождєніє» і «освободітєлі», а російська окупація і російські окупанти або російські загарбники. Не «денацифікація», а знищення українського народу й української культури. Не «друга армія світу», а російська загарбницька (окупаційна) армія найбільших втрат. І, звичайно, не «специальная военная операция», а несправедлива загарбницька війна російської федерації проти українського народу і держави Україна або Велика Визвольна війна українського народу проти російських загарбників і окупантів.
