Це частина ширшої стратегії москви — перетворювати дезінформацію, диверсії та людські жертви на зброю проти України й Заходу. Наприкінці жовтня…
Ветеранське підприємництво в Україні стало помітною частиною реального сектору економіки.
Колишні військові запускають локальні виробництва, розвивають франчайзингові мережі, створюють робочі місця для побратимів і навіть конкурують на світових ринках. Ми зібрали п’ять показових кейсів із різних куточків країни. Це зріз того, як бойовий досвід, дисципліна та вміння працювати в кризових умовах трансформуються в життєздатні проєкти: від оборонних технологій і промислової переробки до ресторанних франшиз і світового експорту.
Історія Veterano Group стала в Україні відправною точкою для системного ветеранського підприємництва. Проєкт, який у 2015 році заснував ветеран російсько-української війни Леонід Остальцев, починався з невеликої піцерії в підземному переході біля столичної Бессарабки. Уже в січні 2017 року заклад переїхав у повноцінне приміщення на вулицю Софіївську, 8, а сам бренд поступово переріс у багатопрофільну групу компаній, що об’єднала піцерії Veterano Pizza, кав’ярні Veterano Coffee, кондитерську Veterano Brownie, охоронну структуру Veterano Guard та інші напрями.
Головна бізнес-особливість Veterano Group полягає у вдалому масштабуванні через модель франчайзингу, адаптовану спеціально під спільноту учасників бойових дій. Замість того щоб кожному колишньому військовому проходити шлях запуску закладу з нуля, група пропонує побратимам готову операційну модель, стандарти якості, постачання та впізнаваний бренд.
Саме так заклади мережі з’явилися в різних регіонах країни, наприклад в Одесі франшизу розвиває керівник Veterans HUB Odesa Олександр Голопотелюк. Крім того, досвід Veterano Group став орієнтиром для нових локальних проєктів, зокрема засновники першої соціальної ветеранської кав’ярні у Львові «Кава Мілітарі» відкрито зазначали, що надихалися саме прикладом Veterano Coffee.
При цьому бізнес-модель компанії від самого початку будувалася не як благодійний фонд, а як прибутковий ринковий гравець із чітко вбудованою соціальною функцією. Компанія фокусується на працевлаштуванні ветеранів і членів їхніх родин, спрямовує частину доходу на підтримку дітей загиблих військовослужбовців, а також популяризує культуру горизонтальної взаємної підтримки через формат «підвішеної піци», коли будь-який відвідувач може оплатити страву для захисників.
«Людині з бойовим досвідом набагато простіше відкрити свій бізнес, тому що бізнес — це планування, стратегія, зважені та правильні ризики. А всі ці речі використовуються під час бойових дій», — підкреслив Леонід Остальцев.
Компанія ANVIL пройшла шлях від невеликої майстерні на вісім фахівців, які збирали 200 «пташок» за два тижні, до повноцінного серійного виробництва. Сьогодні ANVIL випускає комплексні безпілотні авіаційні системи під конкретні тактичні завдання військових. У лінійці бренда є апарати не тільки на радіокеруванні, цифровому зв’язку й оптоволоконному кабелі, а ще безпілотні системи на Starlink-зв’язку, перехоплювачі шахедів і ворожих повітряних цілей у форматі ППО. Застосування таких технологій, як Starlink-зв’язок і Sinelink, робить засоби компанії Anvil не вразливими до радіоелектронної боротьби, що забезпечує гарантований успіх виконання бойової місії.
Окремим напрямом є спеціалізовані моделі: дрони-перехоплювачі, важкі бомбери, апарати з тепловізійними камерами та дрони-матки, що працюють як ретранслятори та носії. Окрім виробництва, команда забезпечує інжиніринговий консалтинг, постачання комплектуючих і післяпродажний цілодобовий сервісний супровід користувачів.
Головна конкурентна перевага ANVIL полягає в тому, що архітектуру продукту визначають люди з реальним бойовим досвідом. За словами власника компанії Володимира Волинчука, у сучасному defence-tech виграє той, хто скорочує дистанцію між окопом і конструкторським бюро до кількох днів. Для цього в команді працюють демобілізовані ветерани, які напряму виїжджають до підрозділів і комунікують із бійцями Сил оборони. У результаті компанія має прямий фідбек щодо продукції та чує побажання бійців щодо покращення її засобів з метою 100% результату використання цих «пташок».
«Коли ми будували ANVIL, головним принципом стало створення замкненого циклу: від реального запиту підрозділу на передовій до серійного борту, який уже пройшов обкатку не тільки на полігоні, але й у реальних бойових умовах. У цивільному бізнесі помилка коштує грошей, а в нашій галузі ціна технічної недоробки вимірюється життями екіпажу. Тому ми інвестуємо у власний R&D і прямий фідбек з фронту. Для мене важливо, щоб компанія залишалася гнучкою інженерною структурою, здатною масштабуватися без втрати якості та вчасно закривати потреби армії у складних технологічних рішеннях на кшталт оптоволокна чи перехоплювачів», — зазначив власник компанії ANVIL Володимир Волинчук.
Кадрова політика ANVIL побудована навколо реінтеграції військових. У штаті працюють інженери-розробники, програмісти та пілоти-випробувальники з числа ветеранів (з більш як 15 підрозділів Сил оборони), зокрема бійці, списані зі служби за станом здоров’я, а також члени родин військовослужбовців.
СЕО компанії Іван Дубков, який пройшов оборону Києва, деокупацію Херсонщини, бої на Запорізькому напрямку та контрнаступ під Бахмутом на посадах від штурмовика до заступника командира роти БПЛА, наголошує, що спільний досвід допомагає команді тримати високий темп виробництва та не зупинятися перед бюрократичними перепонами.
У прифронтовому Харкові працює перший в Україні цех із відновлення зношених автомобільних шин, відомий як шинопекарня TIREX. Цей бізнес у 2017 році разом із батьком заснував Ернест Лобанов. До власної справи він встиг попрацювати графічним дизайнером і фотографом (зокрема, розробляв навігацію для метро до Євро-2012), пройшов службу в добровольчому підрозділі «Слобожанщина» після Революції гідності. Повернувшись додому, підприємець узявся за нішу циркулярної економіки, якої в Україні фактично не існувало. Він витратив кілька років на відпрацювання технології та подолання упереджень водіїв щодо відновленої гуми.
З початком повномасштабного вторгнення виробництво довелося зупинити. Ернест займався гуманітарними перевезеннями, а у квітні 2022 року долучився до 228-го батальйону 127-ї бригади ТрО. Півтора року він служив на різних ділянках фронту: від Сумщини до Бахмута, Торецька та Запоріжжя. Після служби ветеран перезапустив завод у Харкові в лютому 2024-го. Навесні того ж року проєкт TIREX переміг у конкурсі Українського ветеранського фонду, залучивши грант розміром 1,5 млн грн із рекордною кількістю балів за всю історію програми.
Команда адаптує продукцію до суворих українських зим і фронтових умов: гуму виготовляють більш м’якою для надійного зчеплення у разі ожеледиці. Крім ресурсної підтримки армії, важливим соціальним виміром бізнесу є збереження промислового майданчика в місті під постійними обстрілами та навчання нових кадрів на місці через гострий дефіцит технічних спеціалістів.
«Готових робітників я ніде не візьму, тому єдиний спосіб — вчити та займатися розвитком команди. Це довго. Але за рік ми дуже визріли, у нас гарний колектив. І я бачу, як сильно виросли співробітники. Можна сказати, що я у свої 20 років не розвивався так круто, як вони. Тому мене це дуже мотивує», — зазначив Ернест Лобанов.
Львівський бренд «У Ксені» в серпні 2024 року запустили ветеран 125-ї бригади ТрО Андрій Рибак (у цивільному житті айтівець, який пішов на фронт добровольцем і служив кулеметником) разом із дружиною Іриною Биїк.
Стартовий капітал сформували із власних заощаджень та гранту понад 300 тис. грн від Львівської міської ради за програмою підтримки «Відвага до бізнесу». Це дозволило швидко запустити власний цех із виготовлення напівфабрикатів і вибудувати канали збуту. За півтора року роботи асортимент компанії розширився до понад 50 позицій: від класичних вареників, пельменів, хінкалі та млинців до готових супів і соусів.
Мережа пройшла етап активного масштабування й оптимізації: на піку працювали шість магазинів, а станом на 2026 рік бізнес сфокусувався на виробництві, двох власних торговельних точках у Львові, онлайн-замовленнях через власний сайт і доставці через сервіс Uklon Delivery.
Особливістю «У Ксені» стала горизонтальна кооперація всередині ветеранської спільноти. Магазини мережі перетворилися на спільний майданчик збуту для інших підприємців-захисників, які не мають власного ритейлу. На полицях «У Ксені» представлена продукція побратимів, зокрема м’ясні джерки «Сушена радість» ветерана Сергія Жуковського та безглютенові напівфабрикати Наталії Бервецької. Такий формат дає змогу локальним крафтовим виробникам об’єднувати логістику та ділитися клієнтською базою замість витрат на окрему оренду.
«Коли повернувся з війни, я не міг навіть за комп’ютер сісти. Перших пів року — така собі прогалина в житті, не хотілося нічого робити. Потім з допомогою дружини зрозумів, що потрібно чимось зайнятися офлайн, щоб включитися в роботу та звикнути до цивільного життя. І так ми почали свій бізнес — вирішили відкрити власне виробництво напівфабрикатів. Чому саме напівфабрикати? Бо їсти хочуть всі. І щоб було смачно, і щоб швидко приготувати. Тому ми створили власну торгову марку, своє упакування та реалізуємо сертифіковану продукцію», — розповів Андрій Рибак.
Дніпровська майстерня Oium поєднує наукову експертизу, ремесло та глобальний експорт. Її засновник Валерій Кас’яненко, історик-археолог, ювелір і військовослужбовець 25-ї окремої повітрянодесантної Січеславської бригади.
Бренд спеціалізується на створенні ювелірних прикрас, кераміки, козацьких люльок й автентичних предметів інтер’єру, розроблених за мотивами реальних археологічних знахідок. Замість тиражування масового сувенірного декору майстерня робить ставку на історичну точність і ручну роботу, що сформувало стійкий попит серед колекціонерів і поціновувачів історії за кордоном. Попри службу засновника на фронті, роботу майстерні у Дніпрі вдалося зберегти, а її вироби сьогодні замовляють клієнти з понад 70 країн світу. Компанія готується до розширення виробничих потужностей і створення нових робочих місць.
Окрім комерційного експорту, проєкт має виражений соціальний і реабілітаційний вимір. Валерій Кас’яненко координує програму «Археологічний десант», у межах якої ветеранів залучають до польових археологічних експедицій, де дослідження української спадщини поєднуються з психологічним відновленням військових.
«Зараз багато хто робить етнографічні прикраси XIX чи першої половини XX століття. А ми вирішили заглибитися в більш архаїчні шари, дійти до Трипілля, до скіфів, до ямної культури. Наприклад, ми зробили срібні та бронзові кулони, які повторюють амулети ямної культури, що колись виготовлялися з кістки і які носили жерці, тобто статусні речі. Ми вирішили відобразити це в сучасному металі. Мало хто про це знає, але ми подаємо виріб у контексті, і людина, купуючи річ, розуміє, що це таке і яка за нею стоїть історія», — пояснив Валерій Кас’яненко.
Спільною рисою всіх проєктів залишається горизонтальна підтримка всередині спільноти, яка працює як реальний бізнес-інструмент. Підприємці наймають і навчають побратимів, відкривають для колег доступ до власних торговельних мереж і діляться відпрацьованими бізнес-моделями, посилюючи стійкість один одного в різних регіонах країни.
Військовослужбовці 33-ї бригади врятували птаха, який заплутався в антидроновій сітці, та випустили його на волю.
За процесуального керівництва Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону викрито корупційну схему під час випробувань бронезахисту.
Водій, військовослужбовець
від 50000 до 120000 грн
Ужгород
68 окрема єгерська бригада імені Олекси Довбуша
Стрілець-снайпер-розвідник 155 окремий батальйон ТрО
від 23000 до 53000 грн
Степанівка, Сумська область
Це частина ширшої стратегії москви — перетворювати дезінформацію, диверсії та людські жертви на зброю проти України й Заходу. Наприкінці жовтня…