Ці та інші обов’язкові елементи є звичними на сьогодні складниками сучасної базової загальновійськової підготовки, яка пройшла кілька етапів трансформації та вдосконалень від початку широкомасштабного вторгнення….
Військовослужбовець із позивним «Кєда» воює на одній із ділянок фронту на теренах Запоріжжя. У чоловіка особлива мотивація, позаяк він нищить ворога в районі, де виріс, та знає тут чи не кожен клаптик землі й лісу, ставок чи струмок. І щодня з невимовним болем мусить бачити, як чужоземна орда з артилерії та авіацією невпинно нищить українські села та містечка, завдаючи колосальних руйнувань передусім цивільній інфраструктурі.
— До 24 лютого я мав усе, чого бажав. Дружину й дітей, які дивом зуміли евакуюватися в інший регіон, адже жити в рідному стало неможливо через постійні обстріли. Мав улюблену роботу й попри невелику кількість населення непогано заробляв обслуговуванням господарських інструментів. Ремонтував бензопили, генератори, мотокоси. Мав обладнану автівку з необхідним устаткуванням, якою виїздив до людей. Але одного дня на моє подвір’я завітали орки — а саме буряти. Найзухваліший із них презирливо так бовкнув: «Машина тебе больше не нужна, отдавай ключи!». Після його автоматної черги в повітря я ключі віддав… криво посміхаючись.
«Кєді», на його думку, ще й пощастило, адже більшість інших українських чоловіків росіяни «запрошували» до свого штабу й через тортури «цікавилися» тими, хто служив і брав участь у бойових діях в АТО. Тож чоловік вирішив негайно вислизати з окупації до своїх, що в тих обставинах було можливим лише за наявності чужих, підроблених документів. «Кєда» такі за кілька спроб через знайомих роздобув — допомогла зовнішня схожість на фото в паспорті. Він правдами-неправдами вийшов на підконтрольну Україні територію, знайшов родину. І, подбавши про побут дружини з дітьми, відразу взявся до зброї, влившись до лав одного з підрозділів Збройних Сил.
«Кєда» ділиться біноклем, даючи орієнтири:
— Ось збоку, на тій вулиці, проживав мій гарний товариш, доля якого нині не відома. Поруч була майстерня, де я ремонтував автівку. Бачите згарища на їхніх місцях? Ці виродки нищать на своєму шляху все. Це варвари, які завжди залишаться такими.
По позиціях, де нині перебуває цей чолов’яга з побратимами, щоденно кожні декілька годин б’є ворожа артилерія. По них іноді працюють і російські літаки, прилітають реактивні снаряди. Але місце для радощів у «Кєди» є: нещодавно побратими-зенітники із сусідніх підрозділів «приземлили» один зі штурмовиків орків. Палав він на полі, як чоловіку передали, дуже яскраво. «Кєда» ж, зі свого боку, докладає всіх зусиль для «мінусування» окупантів силами свого підрозділу. Така робота — також у радість, хоч би якою важкою й небезпечною вона була…
Фото автора
