У війську вже є багато цифрових систем. Але їхня ефективність залежить не лише від розробників. Навіть найкращий інструмент не працює сам по собі — його треба…
Утікати, кидаючи тіла власних загиблих і справну техніку − це те, що найкраще вдається російським загарбникам. Часом рашистським окупантам вдається перевершити самих себе, покинувши на полі бою особливо яскраві трофеї.
«Під час боїв під Ізюмом у Харківській області бійці 93-ї окремої механізованої бригади „Холодний Яр“ захопили розцяцьковану, немов біжутерія дешевої повії, парадну техніку окупантів», − повідомляє відомий волонтер Роман Донік на своїй сторінці в соцмережі Facebook. Також українським захисникам дістався сувенірний прапор 150-ї стрілецької дивізії, який рашисти привезли в Україну як «Знамя Победы».
Призма цього конкретного випадку дозволяє побачити, що рашистська пропаганда зіграла злий жарт із російськими загарбниками, розбестивши російську армію «побєдобєсієм» і викривленою брехливою версією історії Другої світової війни. Саме вона перетворила Прапор Перемоги як символ перемоги над нацизмом у Другій світовій війні на «Знамя Победы» − символ нинішньої загарбницької війни рашистів проти українського народу та держави Україна.
російські окупанти косплеять «Великую Отечественную войну»
Відсилки до часів Другої світової війни − постійна тема сучасної рашистської пропаганди, яка недоладно і незграбно ліпить з сучасних російських загарбників аналог борців із нацизмом. Точніше у вимірі радянської, а тепері російської пропаганди, та війна була «Великой Отечественной» і почалася не 1 вересня 1939 року, а 22 червня 1941 року. Накачаний пропагандистами сучасний російський окупант їде воювати в Україну повторювати «подвіг дєдов» − воювати проти фашистів і нацистів, маючи на меті «освободіть» від них український народ.
Захисникам України рашистські пропагандисти, зрозуміло, відводять роль нацистів. При цьому їх абсолютно не обходить, що жодного нацизму в Україні немає − він існує не в реальному житті, а винятково в рашистському телевізорі, а проти російських загарбників воює увесь український народ.
Потрапивши в таку викривлену пропагандою реальність, російські окупанти приміряють на себе все, пов’язане з перемогою у Другій світовій війні − форму і зброю, ордени і медалі, відзнаки і прапори… Вони справді не усвідомлюють, що під час нинішньої агресії рф проти українського народу та держави Україна російська армія є аналогом вермахту − армії нацистського третього рейху.
Втім, навіть до вермахту росіяни дуже часто недотягують − німці часів Другої світової таки вміли воювати і були на полі бою сильним, організованим, зазвичай добре забезпеченим усім необхідним і тому небезпечним ворогом. Значна ж частина сучасного рашистського війська погано навчена й укомплектована, слабко мотивована і злагоджена. російські загарбники воюють переважно не вмінням, а вогневим валом і кількістю, випалюючи перед собою землю і закидаючи позиції український захисників власними трупами.
Хвора на рашизм російська армія готувалася не воювати, а святкувати
Викривлена рашистською пропагандою реальність має для російських окупантів ще один малоприємний наслідок − неготовність по-справжньому воювати. Вона є наслідком так званого побєдобєсія, яке багато років поспіль розпалювали і підтримували серед громадян російської федерації тамтешні пропагандисти.
Зазвичай під «побєдобєсієм» мається на увазі культ перемоги і гіпертрофована «переможна» істерія, яка охоплювала громадян рф напередодні й під час 9 травня і підтримувалась у суспільстві в інший час. Метою «побєдобєсія» було мілітаризувати свідомість росіян, об’єднати їх навколо спільних концептів-ідей «вєлікой побєди» і «руского міра» та єдиного національного лідера (читай: вождя-фюрера) путіна.
Втім, був у «побєдобєсія» ще один аспект − карнавалізація війни, перетворення її на свято, на переможний парад. На це часто звертали увагу оглядачі й аналітики, однак майже ніхто не зауважив, які наслідки мала карнавалізація війни як складник «побєдобєсія» під час сучасної загарбницької війни росії проти України. Натомість саме «побєдобєсіє» породило масову віру в легку і швидку перемогу, у «до-києва-за-три-дні» і парад на Хрещатику.
Небезпечний наслідок будь-якої пропаганди полягає у тому, що в неї починають зрештою вірити не тільки ті, на кого її скеровано, і навіть не лише самі пропагандисти. У неї ВІРЯТЬ самі ж замовники пропаганди. Слід враховувати цей фактор, коли ми дивуємося слабкій підготовці російської армії до війни й абсолютно неадекватній оцінці російськими агресорами спроможності України захищатися. Вони СПРАВДІ вірили в легку і швидку перемогу, бо САМІ СЕБЕ в цьому переконали цілком у дусі знаменитих цитат із двох віршів їхнього головного поета Алєксандра Пушкіна: «Ах, обмануть меня не трудно!.. / Я сам обманываться рад!» і «Тьмы низких истин мне дороже / Нас возвышающий обман…».
Справді, ніхто неспроможний обдурити людину так вправно, як вона може зробити це сама. Ніхто не може нашкодити росії більш ефективно, ніж її власне вище військово-політичне керівництво. Саме це і сталося − переконавши російське суспільство і самого себе в легкій перемозі, путін розпочав «специальную военную операцию», в якій російські солдати і офіцери готувалися не воювати, а святкувати. Бо що вони знали про справжню Другу світову війну (вибачте − «Вєлікую Отєчєственную») з досвіду пропагандистського «побєдобєсія»? Вони знали, що війна − це красивий парад, на якому «наші хороші» перемогли всіх «їхніх поганих». Ніхто вже багато років не розповідав їм про смерть, кров, жах і бруд війни.
«Знамя Победы» проти Прапора Перемоги
В українському «ніколи знову» фіксація робилась на трагедії жахливої війни. У російському ж «можем повторить» йшлося про легку прогулянку зі швидким розгромом противника «малой кровью на чужой земле» і бучним переможним парадом. Саме парад збиралися вони повторювати, і саме тому тягли з собою всю ту яскраву мішуру, яка потім діставалась захисникам України разом з іншими трофеями − якісь парадні форми з аксельбантами, сувенірні нагороди, фальшиві «знамена побєди»…
«Знамя Победы» (рука не піднімається назвати його Прапором Перемоги), яке затрофеїли холодноярці − це, швидше за все, сувенірна копія. Навряд чи навіть у російських загарбників настільки забракло би розуму, щоб тягти на поле бою справжній прапор 150-ї стрілецької Ідрицько-Берлінської ордена Кутузова дивизії, яка брала участь у штурмі Рейхстагу. Оригінал саме цього прапора 1 травня 1945 року підняли над дахом «будівлі державних зборів» третього рейху бійці 150-ї стрілецької дивізії − росіянин Михаїл Єгоров і грузин Мілітон Кантарія під командуванням українця Олексія Береста.
читайте також:
Саме так, командував встановленням прапора саме українець − уродженець села Горяйстівка Охтирського району Сумської області. 25 серпня 2005 року в Охтирці був урочисто відкритий пам’ятник Олексію Бересту. У тій самій Охтирці, яку так нещадно бомбили рашистські загарбники «особождая от нацистов» Україну під час широкомасштабного нападу рф після 24 лютого…
Справжній Прапор Перемоги став одним із важливих символів Перемоги над нацизмом у Другій світовій війні, нехай за цим і стоїть певна міфотворчість. Вона нічим не гірше за творення американського національного міфу про підняття прапора на острові Іводзіма. Однак у сучасній російській федерації пропаганда щодо «Знамени Победы» перейшла всі розумні межі.
Активне повернення «Знамени Победы» в публічний простір рф почалося з 2007 року. Саме відтоді російська пропаганда почала робити цей прапор спільним символом для усіх пострадянських держав, які буцімто мають не лише пам’ятати про перемогу над нацизмом, але і повернутися з огляду на це під «міцну державну руку» москви. Ті з колишніх радянських республік, які перебували під впливом кремля, змушені були надати «Знамени Победы» особливого статусу. А на окупованих російськими військами територіях, таких як Придністров’я, Абхазія, Південна Осетія, так звані днр та лнр на українському Донбасі його взагалі використовують мало не як другого державного.
Усе це, звичайно, призвело до кардинальної трансформації змісту символу − він став асоціюватися насамперед не з перемогою над нацизмом у Другій світовій війні, а з імперсько-реваншистською загарбницькою зовнішньою політикою сучасної російської федерації. Рашистська пропаганда спаплюжила важливий символ, зробивши з ним те саме, що і з багатьма символами, до яких дотяглися її брудні мацаки.
Така трансформація змісту символів при збереженні їхнього зовнішнього вигляду взагалі є одним із головних прийомів у арсеналі рашистських пропагандонів. Саме він дозволив пропагандистам розбестити як російське суспільство, так і російську армію. Прикриваючись червоними зірками і георгіївськими стрічками, росіянам непомітно згодовували нацистські та фашистські ідеї, і це зрештою зробили і самі символи нацистськими, і фашистськими. На жаль, це стосується і Прапора Перемоги, який став нацистсько-фашистським «Знаменем Победы».
Тож коли бійці 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний Яр» захопили у 150-ї стрілецької дивізії російських окупантів репліку «Знамени Победы» − вони захопили нацистсько-фашистський символ, щось на кшалт знамена з нацистською свастикою. Чи спроможемося ми хоча б почасти повернути спотвореним рашистами символам їхній справжній первинний зміст, чи ж варто взагалі перегорнути цю сторінку історії − покаже час.
