Ледь помітна на екрані тепловізора жаринка цигаркового недопалку стала тією дрібницею, яка зробила перше бойове застосування інноваційного керованого авіабоєприпасу легендарним моментом…
Мешканець Харківської області Олександр опинився в ситуації, яка може статися з будь-ким, хто залишився на тимчасово підконтрольній російським окупантам українській території. Ось його розповідь.
Олександр, мешканець Харківської області:
— 24 лютого на світанку ми з дружиною прокинулись та із соцмереж дізнались, що почалась війна, на нас напала рф. У перші дні окупації представники агресора, військові вели себе дуже чемно, поважно, всім казали, що вони прийшли з визвольною місією. Що вони нікому не будуть завдати шкоди. Але половина мешканців зрозуміла з перших днів, що тієї свободи, яка була в Україні, їм уже не бачити. Почалися обшуки, почали виявляти активістів, так званих проукраїнськи налаштованих людей у місті, тих, хто підтримував ЗСУ або мав проєвропейські погляди. За тиждень, може 10 днів, зранку до мого будинку вдерлися озброєні люди, вони оточили помешкання. Без будь-яких пояснень потягли мене до автозаку, зв’язали руки, наділи шапку на очі, а самі пішли в будинок, у якому перебували моя дружина і родичі. В будинку почався, як потім мені стало відомо, обшук. Після цього мене повезли у так званий штаб, як вони казали, і там кинули в підвал. Коли везли, то на мене відбувався певний тиск. Далі посадили на стілець, направили потужний ліхтар, щоб я нічого не бачив, і здійснювали погрози, клацали затворами автоматів, давали стусани з усіх боків, по ногах, голові, весь час, кажучи, щоб я говорив правду. Те, що я говорив, і так було правдою, бо не було що казати. На мої запитання, що відбувається і чому так зі мною поводяться, відповідь була такою, якщо українець, значить ти бандерівець, фашист. За деякий час погрози припинилися і в кімнату зайшов офіцер (я так зрозумів), який дуже чемно на чисто російській мові почав зі мною спілкуватися і спокійно казати, що місто оточене і на всіх виїздах стоять блокпости. Окупанти знали, що в мене тут родина, будинок, тож він почав змушувати мене до співпраці. У даній ситуації не було іншого виходу, як підписати продиктовану ним угоду, щоб була можливість хоч у якийсь спосіб врятуватися.
Під час вербування офіцер, про якого я вже розповідав, ще сказав таку, можливо, важливу деталь. По-перше, я не повинен нікому розповідати про цю угоду, яку ми уклали. Якщо я не буду її виконувати або робитиму якісь дії, направлені проти окупаційних військ, то в нього є зв’язки з СБУ і він інформацію про мою згоду на співпрацю обов’язково передасть туди. І в мене будуть великі проблеми.
Я повернувся додому, до родини, і ми однозначно вирішили, що треба негайно вжити всіх заходів, щоб покинути місто, і в жодному разі не співпрацювати з ворогом. За декілька днів мені вдалося з допомогою друзів і волонтерів вивезти родину, а згодом і самому покинути місто, не виконуючи жодного із завдань, які були. Як тільки виїхав з окупованої території, одразу відчув себе вільною людиною. Це такий чинник, заради якого треба жити і розуміти, що найбільша цінність — це твоя свобода.
Це не матеріальні блага, а можливість жити у вільній, незалежній Україні. Як це було до 24 лютого, до окупації наших територій рф.
Як тільки я владнав усі свої проблеми з тимчасовим проживанням, одразу з’явився в СБУ і повідомив про факт мого перебування в тимчасовому полоні, факт вербування, поставлені переді мною завдання, а також усю ту інформацію, яку знав про окупаційні війська і ситуацію в нашому місті.
Після проведення певних слідчих дій, а також участі в судовому засіданні мене було звільнено від кримінальної відповідальності згідно зі статтею 111 частини 3. У зв’язку з тим, що я не співпрацював з окупантами і в добровільно прийшов в СБУ, повністю повідомив про цей факт, який зі мною стався під час окупації.
Я вважаю, що так повинен зробити кожен, хто опиниться в подібній ситуації, адже ворог у нас один — це рф. Ми не повинні давати жодного шансу і приводу агресору, щоб він нас переміг.
Підрозділ військової контррозвідки Служби безпеки України оприлюднив розповідь Олександра з метою протидії використання спецслужбами рф громадян України, які перебувають на тимчасово окупованих територіях та висвітлення злочинної діяльності окупаційної влади росії щодо цивільного населення України. Загарбники намагаються залучити громадян нашої країни до розвідувально-підривної діяльності та виконання завдань на користь окупантів.
Зокрема, задокументовано факти систематичного примусового затримання представниками спецслужб рф громадян України на тимчасово окупованих територіях та схилення їх до співпраці шляхом застосування фізичного та психологічного тиску щодо них та членів їхніх сімей. Це фактично призводить до втягнення громадян України до вчинення злочинів проти основ національної державності в умовах військової агресії, використання їх спецслужбами росії з метою заподіяння шкоди суверенітету, територіальній цілісності та недоторканності України. Відповідальність за вчинення такого злочину передбачено частиною 3 статті 111 Кримінального кодексу України (санкція статті передбачає позбавлення волі на строк 15 років або довічне позбавлення волі, з конфіскацією майна). З такої складної ситуації є єдиний правильний, законний і безпечний вихід. Дуже важливо, що відповідно до частини третьої цієї статті 111 ККУ, звільняється від кримінальної відповідальності громадянин України, якщо він на виконання злочинного завдання іноземної держави, іноземної організації або їх представників ніяких дій не вчинив і добровільно заявив органам державної влади про свій зв’язок з ними та про отримане завдання.
Публікацію підготовлено за матеріалами Військової контррозвідки Служби безпеки України
