Ці та інші обов’язкові елементи є звичними на сьогодні складниками сучасної базової загальновійськової підготовки, яка пройшла кілька етапів трансформації та вдосконалень від початку широкомасштабного вторгнення….
26 липня 1847 року була ухвалена Декларація про незалежність Ліберії. Отже, у цей день проголошено вільну та незалежну Республіку Ліберія на Африканському континенті.
Саме одинадцять червоних і білих смуг, зображених на прапорі Ліберії, символізують акт незалежності Республіки. Шлях країни до вільного життя завжди був складним, починаючи з колоніального минулого та закінчуючи постійними громадянськими війнами. Українські миротворці відіграли важливу роль у підтриманні миру та безпеки в складі міжнародної Місії ООН у Ліберії.
Що сприяло проголошенню Незалежності Ліберії
Найголовнішим чинником у проголошенні незалежності став успішний розвиток сільського господарства, суднобудування та торгівлі (здебільшого пальмовою олією і сандаловим деревом). Ліберія поглинула розташовані поруч американські колонії «вільних кольорових людей», зокрема, Міссісіпі, Джорджія і Кентуккі. У 1845 році американські колоністи скликали Установчі збори для напрацювання власної конституції, яку затвердили 26 липня 1847 року. Цього ж дня Конституційний конвент у Монровії ухвалив Декларацію незалежності, що проголосила Ліберію унітарною республікою, першою незалежною демократичною державою на Африканському континенті.
Першим президентом республіки у 1848 році став Джозеф Дженкінс.
Серед його перших успіхів – аудієнція у королеви Вікторії, завдяки якій Велика Британія першою з країн світу визнала незалежність Ліберії. Завдяки міцній економіці і армії Ліберія уникла англо-французького розділення Африки. Щоб протистояти європейським конкурентам, у кінці XIX століття вона пішла на тісну співпрацю з Німеччиною, на яку припало три чверті її зовнішньої торгівлі. Це дало можливість Ліберії бути серед учасників Версальської мирної конференції і засновників Ліги націй.
У роки Другої світової війни Ліберія була потужним експортером гуми, що дало країні змогу розвиватися надзвичайно швидкими темпами та зберігати політичну стабільність.
Громадянські війни в Ліберії
Відносна стабільність у суспільстві зберігалася до 1970 років. Саме тоді до влади прийшов 20-й президент Ліберії Вільям Толберт.
За його правління у Ліберії почалися численні «рисові бунти», зумовлені стрімким ростом цін. Найбільший бунт стався у квітні 1979 року. Тоді Толберт наказав відкрити вогонь по протестувальниках, що в підсумку призвело до масових заворушень і загального страйку.
12 квітня 1980 старший сержант Самуел Доу та ще 17 військових вчинили напад на Толберта та його сподвижників. Внаслідок нападу президент був вбитий, а його сподвижники публічно розстріляні після нашвидкуруч проведеного суду. Це стало передумовою для початку громадянських війн та тотального розбрату в суспільстві.
На початку 90-х в країні спалахнули кровопролитні громадянські війни, в результаті яких Ліберія втратила понад 200 000 життів і близько мільйона осіб стали біженцями. У 1995 році почались переговори про припинення вогню. Підсумком першого раунду стало підписання мирної угоди і вибори президента Республіки, у яких переміг Чарльз Тейлор. Президентство Тейлора дискредитувало Ліберію через звинувачення світової спільноти у нелегальному експорті діамантів і деревини з метою фінансування повстанського руху. Через деякий час була підписана угода про передачу Тейлора Гаазькому трибуналу – 26 квітня 2012 року його визнали винним у воєнних злочинах, враховуючи публічні страти, зґвалтування і вбивства.
Згодом, на президентських виборах 2006 року перемогу здобула Елен Джонсон. Вона стала першою жінкою, що обійняла вищу вибірну державну посаду в Африці. Елен Джонсон зробила неабиякий внесок у справу відновлення прав жінок Ліберії.
Нині президентом Ліберії є найкращий футболіст світу 1995 року за версією ФІФА, Єдиний володар Золотого м’яча з Африки – Джордж Веа.
Попри буремне ХХ століття, Ліберія змогла зберегти свою незалежність. Нині там проживає близько трьох мільйонів осіб.
Українські миротворці залучалися до складу Місії ООН у Ліберії
Українські Збройні Сили залучалися до складу Миротворчої місії ООН у Ліберії з підтримання миру й безпеки з 2003 по 2018 роки.
Основними завданнями українських миротворців були:
- спостереження за дотриманням сторонами конфлікту угоди про припинення вогню;
- контроль за дотриманням прав людини;
- сприяння процесу роззброєння, демобілізації, реінтеграції та репатріації усіх учасників збройних формувань;
- забезпечення безпеки ключових урядових об’єктів;
- участь у реформуванні Збройних сил та поліції Ліберії;
- забезпечення безпеки персоналу ООН та інших міжнародних організацій, захист цивільних осіб.
Одним із найбільших військових формувань ЗС України, що виконував завдання у складі Місії ООН у Ліберії, був 56-й окремий вертолітний загін.
Довідково: За 14 років миротворчої місії відбулося 23 ротації контингенту. За цей час екіпажі здійснили понад 55 тис. вильотів, провівши в африканському небі майже 60 тис. годин. Загалом, понад 5,5 тис. військових пройшли службу у 56-му окремому вертолітному загоні.
Українські ударні та військово-транспортні вертольоти завжди розцінювалися ООН як важливий фактор мирного врегулювання та відновлення стабільності у Республіці Ліберія. На цьому неодноразово наголошувало як військове, так і політичне керівництво Місії ООН у цій країні.
У 2004 році Україна направила до Ліберії 14 вертольотів: 6 Мі-24 та 8 Мі-8, а також 260 воїнів-миротворців. Пізніше чисельність загону збільшили до 301. У 2010 році авіаційна група бойових гелікоптерів Мі-24 зі складу 56-го окремого вертолітного загону була направлена до сусіднього Кот-д’Івуару, де після оголошення другого туру президентських виборів розгорілася внутрішньополітична криза.
Після введення у країну військ ООН ситуацію вдалося стабілізувати. Не останню роль в цьому відіграли й українські вертолітники. За наказом командувача Сил ООН в Кот-д’Івуарі пара наших Мі-24 завдала повітряного удару по складах із системами залпового вогню, завдяки чому ця зброя не потрапила до рук повстанців. Це дозволило вберегти життя тисячам мирних мешканців. Також українські гелікоптери виконували бойове завдання зі знищення важкого озброєння та вогневих позицій повстанців на території військової бази Акведо, що у місті Абіджан. Виконували українські миротворці покладені на них завдання і у досить складний час епідемій та хвороб.
Як розповідає український миротворець Сергій Шевченко, його ротація припала на час епідемії Ебола в Ліберії.
-Я був начальником штабу вертолітного загону місії з 2015-го по 2016-й рік. Моя місія випала якраз на спалах лихоманки Ебола в Ліберії. Ми були змушені виконувати всі покладені на нас завдання у спеціальних захисних костюмах. Тобто, кожен політ чи транспортування людей та ліків супроводжувався одяганням спеціального захисного костюма, у якому перебувати у страшенну спеку було досить непросто. Також українські миротворці були єдиними, хто виконував у Ліберії пошуково-рятувальні завдання. Один гелікоптер Мі-8 та рятувальна група постійно перебувала у готовності у будь-який час доби оперативно вилетіти на виклик, – розповідає український миротворець Сергій Шевченко.
Дія мандата Місії ООН завершилася у квітні 2018 року, а 24 січня український екіпаж гелікоптера Мі-8 виконав останній політ над містом Монровія.
За весь період виконання завдань з підтримання миру та безпеки у складі Місії ООН у Ліберії загинуло п’ять українських миротворців.
