Це формує спадкоємність та власну військову традицію. 6 грудня 2025 року Президент України присвоїв 152 окремій єгерській бригаді Сухопутних військ Збройних Сил України…
Українські захисниці давно зруйнували міф про те, що служба в армії — не жіноча справа. Кожного дня вони нарівні з чоловіками виконують бойові завдання та не цураються важкої роботи. Не словом, а ділом довела непохитність своєї позиції акторка та спортсменка Катерина Верба, яка підписала контракт із Силами територіальної оборони ЗСУ.
— Після того, як відвезла сина у безпечне місце — повернулася до Києва. У соціальних мережах доєдналася до волонтерів. Почала кожного ранку їздити в Бучу, Гостомель, Ворзель й розгрібати брухт від руйнувань. Одного ранку, коли куратором були визначені місця прибирання, я почула, що потрібно 10 чоловіків на риття шанців для солдатів. Мене тоді як струмом пройняло: «Як — тільки хлопців? А я..? Вони ж там з самого початку війни втомлені, потрібно їм допомогти». І я поїхала в поле рити шанці. Там познайомилася із військовими. Ось так сама доля завела мене до Сил територіальної оборони ЗСУ. Але буду відвертою, коли все тільки починалося 24 лютого, то в душі вже відчувала на собі форму і зброю в руках, — розповідає Катерина.
Сама захисниця родом із Харківської області, але ще у 2019 році переїхала до Києва, де останні півтора року навчалася і працювала актором театру та кіно. І на питання, як потрапила до Сил ТрО, Катя жартує, що «доволонтерилась».
— У мене такий характер — стояти там, де інші падають. Коли 24 лютого о 7 ранку мені зателефонувала мама і сказала, щоб я брала сина і їхала, бо війна почалась, я була максимально зібрана та спокійна. В стресових ситуаціях знаю, що мені потрібно робити: розбудила малого, зібрала його і відвезла в безпечне місце. Але розуміла, що на одному місці сидіти не буду, я не та людина, яка буде тихо чогось чекати, особливо коли страждають діти та люди похилого віку. Для себе я усвідомила, що можу бути корисною своїй країні, — каже Катя.
В юнацтві Катерина Верба займалася легкою атлетикою (довгий спринт — біг на 200, 400 метрів), навіть потрапила до олімпійського резерву. Ця частина біографії пояснює її сталевий характер, адже ще в дитинстві майбутня захисниця мріяла про армію.
— Спорт — це школа, вона нікуди не подінеться, такий генотип буде завжди з тобою, в будь-якій життєвій ситуації — завжди виручає. Коли дізналася, що жінки можуть воювати, одразу подумала, що в мене є шанс. До Сил ТрО ЗСУ з самого початку було важко потрапити через скажений потік охочих, але я бачила себе серед цих вмотивованих людей. Служба в теробороні — це мій перший крок до великих цілей.
Захисниця зізналася, що вона в ЗСУ через те, щоб в українських дітей було завтра, а також за волю та свободу української нації. Адже ворог хоч і може відібрати життя та домівки українців, але він ніколи не відбере непохитність духу нашого народу.
