Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 30 січня 2026…
Українські військові не лише захищають власну землю від російського агресора, а й виконують завдання в найгарячіших точках світу.
Один із них – полковник Руслан Лиман, який виконував завдання з підтримання миру та безпеки у двох міжнародних операціях. Його шлях як українського миротворця розпочався ще у 2009 році, коли він потрапив до Багатонаціональних сил КФОР у Косові під егідою НАТО.
− У складі спеціальної оперативної групи багатонаціонального штабу Місії ми займалася оцінюванням ефективності роботи всіх існуючих відділів. Наш відділ вивчав, як впливають інформаційні, психологічні операції та цивільно-військове співробітництво на місцеве населення. Ми часто виїжджали працювати групами, щоб встановити причини негативного ставлення з боку місцевого населення до сил КФОР. Вели перемовини з формальними та неформальними лідерами. Також спілкувалися з релігійними установами, які мали великий вплив на місцевих. Ми мусили вести перемовини так, щоб вони почали сприймати сили НАТО, − згадує офіцер.
Миротворча місія вплинула на бажання Руслана Лимана викладати. Одразу після повернення з Косово він опинився на кафедрі підготовки миротворчого персоналу за стандартами ООН у Національному університеті оборони України імені Івана Черняховського.
− Я почав тісно співпрацювати з колегами з Франції, Швеції та Америки. Згодом поїхав до Швеції. Тоді діяла спеціальна програма train the trainer − «навчи викладача». Шведи були першими, хто впровадив стандартизовані штабні процедури ООН. Вони завжди шукали можливість співпрацювати та допускали до процесу планування. Згодом запросили мене до себе в центр викладати, − відмітив Руслан.
Після повернення зі Швеції офіцер потрапив в Місію ООН зі стабілізації у Демократичній Республіці Конго.
− Я поїхав туди у 2019 році як військовий спостерігач. Розпочну з того, що миротворча місія під егідою ООН кардинального відрізнялася від натовської. Чому? Все було важче, адже в Африці люди не мали жодного доступу до інформації, що ускладнювало ведення перемовин. Місцеві лідери не розуміли, що таке ООН і чому взагалі не можна вбивати людей. Незаконні збройні формування постійно ґвалтували та вбивали жінок, займалися канібалізмом. Вони часто використовували дітей як солдатів, які вбивають, не замислюючись, – розповів офіцер.
Тож, насамперед наші військові спрямовували діяльність на них та налагодження зв’язків із місцевою поліцією. В одному із африканських сіл домоглися повного повернення до мирного життя. Тоді люди склали зброю. Варто додати, що військовий спостерігач не забезпечений зброєю, лише шоломом та бронежилетом. Принцип його роботи – не підтримувати жодну зі сторін конфлікту взагалі.
− Також ми весь час займалися тим, що привертали увагу міжнародної спільноти до проблем африканців. Окрім голоду, Африка – це ще й постійні стихійні лиха та пожежі, − зазначив офіцер.
Нині Руслан Лиман займається проєктом, який готує підрозділи цивільно-військового співробітництва Сил ТрО ЗСУ.
