Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 30 січня 2026…
Міжнародний театральний фестиваль «Мельпомена Таврії» вже понад 20 років відбувається у сонячному Херсоні, і цього року мав би… Мав би, якби не прийшли «асвабадітєлі». Але навіть з такими перепонами організатори знайшли вихід та провели фестиваль дистанційно. Оминути можливість долучитися та вкотре заявити на весь світ, що Херсон — це Україна, не міг й київський тілесно-орієнтований театр «ТОТЕАТР». Адже вся акторська трупа ще з початку широкомасштабного вторгнення рф активно волонтерить, а деякі навіть воюють у лавах Збройних Сил України.
«ТОТЕАТР» — тілесно-орієнтований театр, заснований взимку 2019 року режисеркою Оленою Вахрамєєвою та Оленою Костровою за сприяння Акторської майстерні Міши Кострова.
— Сьогодні, в такий важливий час для нашої країни, душі людей потребують тепла та віри в майбутнє. І наші зустрічі з глядачем під час війни показали, наскільки глядач хоче бути «у колі», бути прийнятим, побаченим, хоче знову почати відчувати. Тож театр, не в тому значенні, до якого ми всі звикли, а в значенні «місце, де відбувається життя», такий театр торкається душі та розтоплює, розблоковує, даючи можливість «дихати», — поділилась Олена Вахрамєєва, режисерка і співзасновниця «ТОТЕАТРу».
«Тісно спілкуємося з хлопцями, які зараз на передовій, та опрацьовуємо їхні запити»
Активне волонтерство театру почалось з того, що виставу, яка була запланована на 2 березня, довелося скасувати, але більшість глядачів вирішили віддати гроші з квитків на потреби ЗСУ. Це і були одні з перших внесків від театру загалом, який співпрацює з благодійним фондом «Блага Надія».
Одна з акторок театру Юлія Яковенко — волонтерка і член правління благодійного фонду, ще з лютого 2014 року допомагає захисникам, багатодітним сім’ям, дитячим будинкам. Юлія їздить на звільнені території і доставляє цивільним продукти, предмети першої потреби та рятує покинутих тварин. Нині акторка сконцентрована на адресній допомозі військовослужбовцям задля ефективного розподілу ресурсів.
— Ми тісно спілкуємося з хлопцями, які зараз на передовій, та опрацьовуємо їхні запити. Намагаємося максимально ефективно передавати допомогу та відповідати на запити за градацією необхідності. Нещодавно прийшло близько трьох тисяч турнікетів, займаємося організацією логістики, — розповіла волонтерка Юлія Яковенко.
Актор Руслан Хабло, якого війна «наздоганяє» вже вдруге, здійснив близько 200 волонтерських поїздок та розповів про свої пригоди:
— У перший день в одному з чатів я побачив повідомлення, що треба забрати з Академмістечка в Києві холодильні камери, в яких зберігалась донорська кров. Деякий час ніхто не хотів їхати, тому що це було близько від місця, де велись активні бойові дії, але я все-таки вирішив на своїй старенькій «Таврії» забрати ті камери. Я і надалі продовжую волонтерити, навіть поміняв машину заради цього.
— Так, колеса та водії були дуже потрібні в перші тижні війни, — каже інший актор Володимир Лікутін. — Коли все почалося, я жив у селі Чайки поблизу Києва. На початку місцеві сиділи по домівках, організовували патрулювання вулиць, думали перечекати, а коли обстріли не вщухали, стало очевидно, що треба евакуйовувати людей. Саме цим я і займався кілька місяців. Пам`ятаю, як одного разу в мою машину набилося одразу 9 людей і собака зверху.
— Наш час для всіх непростий і для театру також, тому що частина акторів з репертуарних вистав роз’їхались по різних містах та країнах, та ми продовжуємо створювати і грати. В червні зіграли нашу імпровізаційну гру «ТУТіЗАР», під час якої і були зібрані кошти для доставки турнікетів із США. Після перегляду говорили з глядачами, співали пісень, пили полуничний компот і ніхто не хотів розходитись, — розповіла Олена Вахрамєєва.
«Я втомився боятись і тому пішов до ЗСУ»
Серед акторів «ТОТЕАТРу» є також хлопці, які виконують завдання на передовій. Один з них — Володимир Кучеренко — зголосився розповісти про те, що відчуває творча людина на війні та особисту мотивацію приходу до війська:
— Я втомився боятись і тому пішов до ЗСУ. У мене таке відчуття, що це зі мною завжди відбувалось, і я не знаю іншого. Якщо говорити про творчість, то мене іноді підриває і я починаю вірші розповідати, співати хлопцям або грати, дуже добре розвиваються емпатія, відчуття допомагають. Взагалі ми всі свої, ми робимо одну справу — це 100%, і у важкі часи ми один за одного!
У майбутньому акторська трупа планує виїхати з виставами за кордон, щоб доносити світу правду про події в Україні, підтримати українців, які змушені були залишити свої домівки після початку російського вторгнення.
— Сьогодні українці борються за збереження власної ідентичності та самобутності. Наші благодійні вистави — це бажання творити українське і для України, це єдність з нашим народом і наш особистий внесок у звільнення від російської окупації, — пояснила акторка театру Катерина Лещенко. — Маємо найкращі в світі Збройні Сили, тому знаємо точно, що мир обов’язково настане завдяки нашій перемозі. Ми даруємо глядачеві любов і тепло через мистецтво, глядач — донати для воїнів. Хлопці гідно б’ються на передовій, а ми в тилу підтримуємо, як можемо, і дуже чекаємо на їхнє повернення. Так разом і рухаємось до нашої спільної перемоги.
