«При всіх важких подіях в минулому я вміла розрізняти між добрими і поганими людьми, була свідома, що є добрі і погані люди в кожному народі. А тепер я почала…
«Перший цвях у домовину радянської імперії…». Так назвала Декларацію про державний суверенітет України, ухвалену 16 липня 1990 року,одна з американських газет.
«Україна бурлила, як гірська річка…»
Квітень 1990 року. Головний рупор цк кпрс «правда» та інші компартійні мас-медіа «країни рад» пишуть, що «в Україні до влади дориваються націоналісти», натякаючи на 125 представників демократичних сил, які виграли березневі вибори до парламенту Української РСР і сформували там групу «Незалежність». З трибуни ВР вони відверто говорять, що «Україна має бути суверенною державою».
− Я розумів, що Україна стоїть на порозі незворотних подій, які кардинально змінять її долю, − говорив Леонід Кравчук. — Тоді вся Україна бурлила, як гірська ріка: у суспільстві були різні думки щодо нашого майбутнього, але з кожним днем усе більше домінувало прагнення мати власну державу.
Дійсно, завдяки демократизації та гласності множилися політичні партії, громадські рухи й організації, метою яких була боротьба за ліквідацію панівної ролі комуністичної партії, багатопартійність, свободу слова. Особливо активними були «Меморіал», який виступав про розкриття страшної правди про жертви комуністичного режиму і вшанування їхньої пам’яті, Товариство української мови імені Тараса Шевченка, Студентське братство. Один лише «Народний рух за перебудову» чого був вартий! У березні 1990 року відбулися перші альтернативні вибори до Верховної Ради Української РСР і місцевих рад, коли до бюлетеня для голосування вносилися прізвища кількох кандидатів, а не один, як раніше. Опозиційним до режиму силам вдалося провести до парламенту своїх представників. Уже в перший день засідання Верховної Ради виникло протистояння між комуністичною більшістю й опозиційним блоком — Народною Радою, що налічувало переважно українських дисидентів. Словом, за підсумками виборів Україна вперше отримала бодай частково демократично обраний парламент і місцеві ради. Ідея незалежності України зазвучала у стінах законодавчого органу на повний голос.
Питання ухвалення Декларації почало обговорюватись у стінах парламенту ще у червні. За досить складних умов. Справа в тому, що думки парламентаріїв з цього приводу різнилися. Не було одностайності й в суспільстві: чимало українців усе ще бажали жити в «оновленому срср». На початку липня почали страйкувати шахтарі Донеччини, яких згодом підтримали й гірники Львівщини.
«Це був лише початок шляху до реального суверенітету…»
16 липня 1990 року. Засідання Верховної Ради веде Іван Плющ. Через багато років Іван Степанович так згадуватиме той день:
− Я знав настрої більшості депутатів, але впевненості, що Декларація буде ухвалена, все ж не було. Проте я поставив це питання на голосування. За неї з 385 присутніх віддали свої голоси 355, проти були 4, а близько 30 не голосували. Цей день, 16 липня, був одним із найщасливіших у моєму житті, хоча я розумів, що це лише початок до реального суверенітету України.
Серед тих, хто голосував «за», було і чимало комуністів, які завжди виступали за «дотримання партійної дисципліни», тобто слідування у фарватері москви. Але на календарі був 1990 рік, а не 1937-й, коли за найменший прояв вільнодумства розстрілювали. До того ж і серед членів кпрс з депутатськими значками були тверезо мислячі люди. Правда спочатку вони наполягали на збереженні й в назві Декларації, і у самому її тексті «Української РСР», а не «України».
Декларувалося, що Україна є суверенною національною державою, а єдиним джерелом влади — народ України, а не компартія, закріплювалось право на власну грошову одиницю, власні Збройні Сили, громадянство. Після ухвалення Декларації у центрі Києва відбувся багатотисячний мітинг, на якому виступали політики — представники демократичних сил. Зокрема, В’ячеслав Чорновіл сказав, звертаючись до його учасників:
− Дорогі мої! Сьогодні ми зробили тільки перший крок. Не тішмо себе ілюзіями. Декларація — це лише декларація. Щоб кожна її фраза обросла живими м’язами, щоб сталася нова українська Конституція, щоб були вироблені нові закони на основі цієї Декларації — нас чекає велика і важка боротьба.
Документ проголошував, що українці,”як правило”, проходитимуть армійську службу на теренах України. А за її межами − виключно за згоди парламенту. І вже за кілька тижнів Верховна Рада ухвалила закон, згідно з яким всі українці, що проходили на той час службу на просторах “єдиного і могутнього«,повинні були повернутися на рідну землю. Проте ця вимога не виконувалася союзним урядом.
У Декларації чітко прописали, що Україна буде дотримуватись трьох неядерних принципів — не приймати, не виробляти і не набувати ядерної зброї. Окрім «Декларації про державний суверенітет України», було ухвалено ще й постанову «Про День проголошення незалежності України» — 16 липня проголошувалося святковим і вихідним днем на території України. Тож вперше День незалежності Україна відсвяткувала саме 16 липня 1991 року.
Буквально наступного дня після ухвалення Декларації одна з американських газет назвала цей документ «першим цвяхом у домовину радянської імперії».
Геннадій Удовенко, колишній голова МЗС:
− Я, працюючи постпредом при ООН, міг пропагувати Україну як велику державу, підтримувати активні контакти з американськими бізнесовими та політичними колами, закликати їх до встановлення прямих контактів із Києвом. У 1990 році я часто зустрічався й дискутував щодо майбутнього України з тодішнім заступником Держсекретаря США Стробом Телботом. Юридичним знаряддям у такій діяльності до проголошення незалежності була Декларація про державний суверенітет. Достатньо було, що вона проголосила верховенство Конституції УРСР над Конституцією СРСР…
Леонід Кравчук, ексПрезидент України (нині покійний):
− По-перше, це був єдино можливий на той час і перший в історії України державно-правовий документ або державно-політичний, який проголосив суверенітет. До цього часу проголошували і суверенітет, і незалежність різні організації: Народний рух, Гельсінська спілка і багато-багато. Але на державному рівні, що дуже важливо, вперше радянська соціалістична республіка проголошує суверенітет. Це унікальне явище. По-друге, Декларація як документ розбудила лідерів і частину українського суспільства і вселила в нього віру, що таки суверенітет, і таки незалежність є цілком можливими.
