Саме таку неофіційну назву отримали перші в історії випробування взаємодії пілотованого літака з дроном зі штучним інтелектом в ролі напарника на авіабазі Еглін у Флориді (США)…
105 років тому, вночі з 12 на 13 липня 1917 року, під час бою під містом Іпр німецька армія вдалася до першого бойового застосування хімічної зброї масового ураження − гірчичного газу, який отримав зрештою назву «іприт». На жаль, не всі країни належним чином засвоїли гіркі уроки використання у ХХ ст. такої зброї. Серед них − російська федерація.
Війна українського народу і держави України проти держави-агресора російської федерації творить нову перспективу погляду на минуле. Й у межах цієї перспективи в око впадають події, які мали б бути цікавими хіба що з історичної точки зору.У липні 1917 року сталась одна з таких подій: під час бою поблизу бельгійського міста Іпр німецька армія використала бойову отруйну речовину − гірчичний газ, поклавши початок сумній історії використання хімічної зброї масового ураження у ХХ ст.
За Домодерної доби в історії людства застосування хімічної зброї якщо і траплялось, то не становило суттєвої загрози. До ХІХ ст. створити зброю масового знищення заважали наукові, технологічні, економічні, соціальні та адміністративно-організаційні чинники. Однак наукові відкриття і промислова революція Нового часу, поєднані зі становленням регулярних держав і відповідним панівним соціально-економічним ладом, не лише уможливили розробку і виготовлення зброї масового ураження. Вони підштовхнули людство до створення і зрештою використання хімічної зброї у бойових умовах.
Перша світова війна стала масштабним військовим конфліктом, під час якого вперше вдалися до бойового застосування новітньої хімічної зброї, виготовленої промисловим способом у значних кількостях. Вночі з 12 на 13 липня 1917 року під час бою під містом Іпр, що у Бельгії, німецька армія обстріляла позиції британських військ снарядами, які не вибухали, а швидше лопалися, випускаючи в повітря газ із різким неприємним запахом, схожим на запах гірчиці або часнику. За першим місцем свого бойового застосування газ отримав назву «іприт».
читайте також:
Іприт не вражає миттєво відразу після вдихання, особливо якщо частка газу в повітрі незначна. Однак отруйна речовина поступово накопичується в організм й отруєння дається взнаки через кілька чи навіть кільканадцять годин. Ще одна неприємна особливість іприту − це його здатність проникати у тканину, папір, будівельні матеріали і навіть гуму, де він може ще довго зберігати свої отруйні властивості, особливо в зимовий період, за низької температури навколишнього середовища. Контакт із просякнутими іпритом предметами може бути небезпечним навіть через кілька тижнів після забруднення.
Діє іприт насамперед на дихальні шляхи (якщо його застосовують у газоподібному агрегатному стані), а також на очі та шкіру. При крайньому ступені отруєння неминучою є смерть, і за концентрації іприту у повітрі 0,03 мг/л людина гине впродовж 2-5 хвилин.
Однак частішим є важке враження верхніх дихальних шляхів, яке може призвести до важких хронічних захворювань і суттєво підвищує ризики розвитку ракових пухлин у легенях.
Враження іпритом очей може призвести до тимчасової або постійної сліпоти. Шкіра ж від взаємодії з іпритом покривається численними пухирцями із жовтуватою рідиною всередині, які після перетворення на нариви довго загоюються і назавжди лишають рубці.
У ніч з 12 на 13 липня 1917 року під бельгійським Іпром гірчичним газом отруїлися 2490 солдатів. Померли з них 87, однак непоправної шкоди здоров’ю зазнали всі. Жахливі наслідки цього та інших випадків застосування хімічної зброї масового ураження змусило людство вдатися до зафіксованих у міжнародному праві заборон на використання зброї невибіркового ураження, зокрема й хімічної.
1993 року в межах ООН було ухвалено Конвенцію про заборону розробки, виробництва, накопичення, застосування хімічної зброї та про її знищення. До неї доєдналася також й Україна, ратифікувавши конвенцію Законом N 187-XIV від 16 жовтня 1998 року і неухильно дотримуючись її норм і положень. Невдовзі після підписання Конвенції про хімічну зброю у світі знищили майже 90 % наявних запасів іприту.
читайте також:
На жаль, окрім іприту відомі десятки інших бойових хімічних речовин, і до сьогодні є країни, які вдаються до застосування хімічної зброї. Серед них і російська федерація, яка неодноразово застосовувала хімічну зброю як для проведення спецоперацій з метою фізичної ліквідації небезпечних для режиму осіб, так і масового невибіркового застосування під час бомбардувань у Сирії. Усім, хто принаймні побіжно слідкує за новинами, відомі історії отруєння російськими спецслужбами колишнього російського офіцера ГРУ Сергія Скрипаля й опозиційного російського політика Олексія Навального. І це лише та вершина айсберга, яка стала відомою ширшому загалу.
Від початку повномасштабного нападу російської федерації на Україну існує постійна загроза застосування рашистами хімічної зброї проти українських військових і цивільного населення. Про це неодноразово обмовлювалися самі російські загарбники та їхні посіпаки-колаборанти на тимчасово окупованих територіях.
Прикро це визнавати, але вище військово-політичне керівництво і громадяни окремих держав на кшталт російської федерації так і не зробили належних висновків з гірких уроків трагічного ХХ століття. Початок військової агресії рф проти українського народу і держави України наочно це засвідчує.
