Сьогодні перемогу визначає не лише кількість особового складу чи техніки. Вирішальними стають швидкість передачі інформації, стійкість зв’язку, захищеність даних, ефективність…
«Урагани», «Гради», «Іскандери»… З початку широкомасштабного вторгнення мешканці селища Дергачі, що за п’ятнадцять кілометрів від Харкова, вже на слух відрізняють види боєприпасів, якими рашистська армія їх буквально засипає. За більше ніж чотири місяці широкомасштабного вторгнення тут зруйновано понад третину житлових будинків. Окрім того, рашисти б’ють по закладах освіти та лікарнях, нищать інфраструктуру селища. З ризикованої поїздки повернулася і авторка матеріалу.
Смерть у селищі чатує будь-де
Провести нас Дергачами погодився мій знайомий — Юрій. З перших днів навали орків чоловік не покинув домівку. Він допомагає розвозити гуманітарну допомогу мешканцям населеного пункту, вивозить сім’ї з дітьми та стареньких до безпечних місць.
Домовляємося зустрітися біля подвір’я батьків його знайомого. Зупиняємо автівку за зазначеною адресою. Юрій одягнений у бронежилет — каже, що на вулицю без нього не виходить, адже ворожі обстріли тривають цілодобово. Десь вдалині чуємо звуки вибухів.
Юрій запрошує нас пройти у двір. Паркан зруйнований, утім, як і гараж… Будинок майже не пошкоджений, хоча біля вхідних дверей у стіні зіяє велика діра, забита шматком фанери — близько двох місяців тому сюди прилетів ворожий снаряд, який вбив господарку будинку, 70-річну пані Олександру. Її чоловік Андрій Дмитрович тоді втратив руку. Наразі будинок пустує — скаліченого батька син вивіз за кордон.
Юрій все життя дружив із родиною, яка мешкала в цьому будинку. Розповідає, що в день, коли орки вчергове обстріляли селище, жінка була в будинку.
— Олександра Вікторівна намагалася сховатися у глухій кімнаті за правилом «двох стін». Але не встигла — снаряд пробив одну зі стін. Смерть була миттєвою — їй пошкодило обличчя та черепну коробку, — розповідає чоловік.
Постраждали під час обстрілу й домашні улюбленці господарів. Один собака загинув, другого Юрій врятував. Пес Лунтік зазнав осколкових поранень, але, дякуючи професійним діям ветлікарів та піклуванню чоловіка, тварина наразі почувається цілком здоровою та щасливою.
Діти підземелля
Рушаємо до багатоповерхового житлового будинку неподалік. Будівля побудована після Другої світової війни. У підвалі, який відразу виконував роль бомбосховища, є укріплені стіни та два виходи, з перших днів російської навали мешканці налагодили свій нехитрий побут. Посередині приміщення, яке тьмяно освітлює лампа, є буржуйка. По периметру стін стоять акуратно застелені ліжка та стіл із продуктами. У куті розмістився телевізор — жителі бомбосховища кажуть, що взимку коротали час за переглядом фільмів, поки ворог руйнував їхнє місто ззовні.
— На початку війни тут сидів майже весь будинок. Згодом люди роз’їхалися, нині залишилося близько десятка осіб. Вдень підіймаємося до помешкань, на вулицю, але з першою сиреною йдемо до підвалу, ночі проводимо в бомбосховищі, — розповідає пані Людмила.
За словами жінки, наймолодшому жителю підвалу близько двох місяців. Вагітна племінниця пані Людмили вимушена була пішки йти полями з окупованої Козачої Лопані кілька десятків кілометрів, аби народити дитину в пологовому будинку Дергачів. Покинути рідне селище вдалося лише з третього разу — орки не випускали її з населеного пункту. Жінка втекла з рідної, але такої небезпечної домівки під покровом ночі…
Юрій запрошує нас до себе на чай. Але спочатку веде показати, як орки «денацифікували» туалет на городі. Каже, що ракета влучила прямісінько в цю «стратегічну» будову.
— Але нічого, — посміхається чоловік, — у нас, на відміну від росіян, є вбиральня в самому будинку. Ми ж європейська нація!
Медики в Дергачах працюють в режимі 24/7
Тут же, на городі, знайомимося з паном Стасом, сусідом Юрія. Чоловік ділиться своєю історією.
— 24 березня розпочався черговий ворожий обстріл. Уламок снаряду, який прилетів нам у двір, влучив мені в ногу. Викликали швидку. Медики прибули дуже швидко. Але щойно вони зупинили машину біля подвір’я, почалася нова хвиля вибухів.
На щастя, медики — двоє чоловіків і жінка — вчасно зреагували та сховалися в погребі. Там же надали першу медичну допомогу Стасові. А ось відвезти до медичного закладу вже не змогли — карета швидкої допомоги була розбита вщент…
За словами завідувачки Дергачівського відділення екстреної допомоги Сусанни Олешко, з 24 лютого її підлеглі працюють в режимі 24/7, у надзвичайно складних умовах. Медики неодноразово потрапляли під обстріли, кілька карет швидкої допомоги були серйозно пошкоджені. На виклики бригади в обов’язковому порядку виїжджають у засобах захисту — бронежилетах та шоломах.
— Упродовж останніх чотирьох місяців наш навчально-тренувальний відділ неодноразово проводив тренінги з тактичної медицини, які стали у пригоді. Нині левова частина викликів — це і мінно-вибухові травми, і ампутації кінцівок, і масивні кровотечі внаслідок осколкових поранень, — розповідає пані Сусанна.
Мабуть, ворога бісить зухвалість українських медиків — кілька тижнів тому орки, вчергове порушуючи правила війни, обстріляли станцію швидкої допомоги та районну лікарню… Але попри все, заклади продовжують свою роботу.
«Червоний хрест» як маркер нових обстрілів
З головою Дергачівської ОТГ В’ячеславом Задоренком зустрічаємося на площі біля місцевого будинку культури. З початку бойових дій тут розташовувався гуманітарний центр видачі харчів населенню. Кілька тижнів тому російський «Ураган» повністю зруйнував нещодавно відреставровану будівлю. На щастя, під час влучення ворожого снаряду ніхто не постраждав, а ось всі запаси продовольства були знищені.
Пан В’ячеслав розповідає, що його громада — прифронтова. На даний момент населені пункти, які розташовуються вздовж лінії державного кордону, — окуповані.
— Там немає ані світла, ані газу, ані водопостачання. Немає і можливості доправити продовольство та медикаменти. Ворог накопичує там живу силу та військову техніку, звідти ж веде постійні обстріли Дергачівського району. Але й наші захисники та захисниці не дають ворогові почувати себе вільно, адекватно відповідаючи росіянам. Впевнений, потрібно ще трохи потерпіти — і перемога буде за нами!
Під час розмови з головою ОТГ повз нас проїжджають кілька автівок Червоного Хреста. Посадовець сумно посміхається та радить нам покинути селище — за час бойових дій з’явилася нова прикмета: щойно представники місії покидають Дергачі, ворог починає з новою силою гатити по населених пунктах громади…
Тієї ж хвилини лунає сирена повітряної тривоги…
Фото автора
