Країна-агресорка тривалий час намагалася насаджувати нам свою культуру та мову… Навесні 2022 року у відомого українського музиканта, телеведучого та військовослужбовця Миколая Сєрги народилася…
Сьогодні статус учасника бойових дій мають понад 770 тисяч осіб. Загалом у колі опіки Міністерства у справах ветеранів наразі перебувають близько 1,2 млн осіб. Це, окрім самих ветеранів, члени сімей військовослужбовців, постраждалих учасників Революції Гідності, а також інші категорії, зокрема учасники Другої світової війни або прирівняні до них особи і всі, хто брав участь у миротворчих місіях. За словами міністерки у справах ветеранів Юлії Лапутіної, кількість ветеранів і сімей, які втратили близьких через бойові дії, після війни може збільшитись у рази — до 5 млн осіб.
Із тим, як захисники повертатимуться з війни, постане значна проблема їх повернення до мирного життя. Уже тепер необхідно розробляти і створювати програми соціальної, професійної та психологічної адаптації військових, які повернуться із району активних бойових дій, а також підтримки їхніх родин. І величезний досвід у впровадженні подібних програм має Міжнародний фонд соціальної адаптації, який створив одну із наймасштабніших в Україні за географією, кількістю учасників і змістом програму — «Норвегія — Україна. Професійна адаптація. Інтеграція в державну систему».
Довідка.
Цей проєкт фінансується Міністерством закордонних справ Королівства Норвегія і реалізується в Україні через мережу університетів і громадських організацій. Його учасниками є не лише ветерани та військовослужбовці, які підлягають звільненню, а й члени їхніх сімей, а також рідні загиблих учасників бойових дій. Вони проходять курси з професійної перепідготовки, їм надається підтримка в психологічній, соціальній і правовій адаптації. Програма ефективно реалізується в Україні вже впродовж майже 20 років.
Про те, як команда проєкту «Норвегія — Україна» протистояла викликам, що виникли через широкомасштабне вторгнення росії в Україну, що було зроблено за час існування програми та про плани на майбутнє кореспондентці АрміяInform розповів Володимир Рубцов, президент Міжнародного фонду соціальної адаптації.
— Пане Володимире, ми з вами зустрічались торік у лютому. Тоді ви визначили як пріоритетне завдання інтегрувати модель, створену та опрацьовану проєктом «Норвегія — Україна», у державну структуру. Що вдалось зробити вашій команді до лютого цього року?
— За понад 19 років діяльності МФСА разом із партнерами створили потужну програму професійної та соціальної адаптації учасників бойових дій і військових, звільнених у запас, що успішно допомагала їм перейти до цивільного життя. До речі, Україна є єдиною пострадянською країною, де функціонує подібний проєкт. Ми ефективно співпрацювали з НАТО та ОБСЄ.
Питаннями перепідготовки українських військовослужбовців, звільнених у запас або відставку, а також включених у план звільнення зі Збройних Сил України, займались, окрім норвежців, НАТО та ОБСЄ. Так, із 2000 року Північноатлантичний альянс впроваджував Програму НАТО — Україна з перепідготовки та соціальної адаптації військовослужбовців, яку згорнув у 2020 році. Спільний проєкт оборонного відомства України із Організацією Безпеки та Співробітництва у Європі «Допомога в соціальній адаптації звільненим військовослужбовцям Збройних Сил України» завершив роботу у 2018-му. Бюджет кожної з цих організацій на реалізацію програм становив до 500 тисяч євро на рік. Причина їх закриття — відсутність державної підтримки з боку України.
Наші слухачі проходили тримісячні 500-годинні курси різної спрямованості залежно від регіону, можливостей університету-партнера та запитів самих учасників. Під час навчання вони здобували знання з IT-технологій, основ ведення підприємницької діяльності, психології, менеджменту, вивчали англійську тощо. Станом на лютий цього року ми мали 22 університети-партнери по всій Україні та понад 13 тисяч випускників. До речі, наші слухачі не лише навчались. Після завершення курсів ними впродовж двох років опікувались організатори проєкту, надаючи психологічну підтримку та допомагаючи із працевлаштуванням.
У 2018 році ми запропонували щойно створеному Міністерству у справах ветеранів свої напрацювання, аби там на їх основі створили державну програму адаптації ветеранів, військових і членів родин. Водночас наші норвезькі партнери поставили завдання інтегрувати створену нами модель, за потреби зі змінами та доопрацюванням, у державну систему, акцентуючи, що саме держава має комплексно розв’язувати проблему повернення військових до мирного життя. Також наприкінці 2021-го було проведено симпозіум, учасниками якого стали Міністр у справах ветеранів Юлія Лапутіна, Міністр освіти та науки Сергій Шкарлет, а також норвезький керівник програми професор Анатолій Бурмістров. Тоді обговорили те, чого вже вдалось досягнути, та окреслити певні напрямки руху вперед. Представник норвезької сторони зауважив, що 2022 рік — останній, коли вони фінансують програму. Підсумовуючи, можна зазначити, що наразі системна програма соціальної адаптації військових на рівні держави створена не була.
— Що ж стало причиною того, що іноземні партнери хотіли вийти з проєкту? Їх не задовольняли результати вашої роботи чи, все-таки, відсутність широкої підтримки з боку наших владних структур?
— Із норвежцями в нас завжди чудові стосунки. Коли ми запропонували долучити до програми родини військовослужбовців і загиблих захисників, вони нас підтримали. Хоча в програмах НАТО та ОБСЄ цільова група слухачів була чітко окреслена і не розширювалась. Також ми завжди прописували план нашої діяльності мінімум на три, а то й на 5 років, тож партнери були спокійними щодо наших перспектив. Також ми єдина програма, у кого міжнародний партнер є не просто частиною, що надає фінансування. Норвезькі викладачі проводили заняття для наших слухачів, виїжджаючи в регіони, здійснювали моніторинг, соціологічні дослідження та оцінювання діяльності у фокус-групах, активно брали участь у науковій роботі і підготовці наукових статей. Наші випускники отримують міжнародний сертифікат за підписом представника норвезького Університету НОРД, що значно підіймає статус проєкту. Окрім того, ми завжди не лише переймались навчанням, а й опікувались створенням середовища, у якому ветеран відчував, що в нього є партнер — університет, громадська організація, чиновники, адже до занять і тренінгів долучалися представники місцевої адміністрації, центрів зайнятості, податкової. У цьому оточенні воїн, сам того не помічаючи, починає почуватись впевнено і плавно переходить в цивільне життя. І саме тому наші заняття тривають три місяці, а не тиждень чи два, як більшість інших курсів. Для того, аби втримати людей такий тривалий час разом, створювали спільні активності, коригуючи навчальні програми та підсилюючи певні напрями за потреби.
Але, попри всі позитивні моменти, ми, на жаль, не можемо охопити всіх, хто потребує підтримки. Наші можливості дають змогу виконати лише 10 відсотків від загального обсягу потреб, яких у рази більше. А після перемоги ці потреби зростуть ще в рази. І норвежці розуміють, що для дійсно ефективної адаптації захисників, які повернуться з війни, та їхніх родин потрібна систематична всеохопна робота, яку в змозі здійснити лише держава.
— На початку березня цього року ветерани та військові по всій Україні мали розпочати навчання на чергових курсах проєкту «Норвегія — Україна». Проте вже з кінця лютого більшість із них боронила країну зі зброєю в руках. Як норвезькі партнери поставились до нових викликів та, зокрема, до реалізації програми в умовах активних бойових дій?
— Так, на початку року ми вже уклали договори, мали запускати нові групи. Але 24 лютого поінформували партнерів про те, що призупиняємо проєкт до з’ясування ситуації. Норвежці одразу звернулись до нас із проханням надати пропозиції щодо виконання програми. При цьому зауважили, що вони категорично проти, аби гроші, які ми вже на той час отримали, пішли на підтримку ЗСУ. Їхня позиція була такою, що в галузі військової допомоги діють міжнародні договори про співробітництво Норвегії та України. Тож у їхніх межах і має здійснюватися постачання озброєння та військового спорядження. А проєкт «Норвегія — Україна» має винятково гуманітарний характер. Ми намагались переконати партнерів спрямувати фінансовий ресурс на допомогу армії. Але марно.
Водночас змогли їм довести, що внутрішньо переміщені особи є новою категорією, яка потребує гуманітарної підтримки. Аргументували це тим, що поки воїни, а це наші випускники, захищають країну, їхні родини залишаються безпомічними, переміщуючись у більш безпечні місця. І ними потрібно опікуватись. Норвежці пішли нам назустріч. Тож у такий спосіб змогли залучити університети з нашої мережі до облаштування тимчасових місць проживання переселенців у гуртожитках, допомогли із забезпеченням харчуванням, місцями для ночівлі, а також підтримкою викладачів цих ЗВО, зокрема психологів і соціальних працівників. Також долучали фахівців із працевлаштування та юристів для надання консультацій, адже розуміли, що розселення — це лише перший крок. Закуповували пальне для здійснення евакуації людей. Фінансовий ресурс для забезпечення цих потреб надала норвезька сторона.
— Потреба в забезпеченні побутових потреб людей, які виїжджають із району активних бойових дій, наразі зменшилась. Що робите нині? Відновлюєте навчальні курси?
— Наприкінці травня Фонд звернувся до партнерів із запитанням: «Хто готовий організовувати перенавчання для переміщених осіб?» І університети почали активно відгукуватись. Так, Уманський національний університет садівництва проводить кількаденні курси з вирощування та переробки овочів, а також із ландшафтного дизайну. У Кропивницькому на базі льотної академії НАУ розпочався навчально-адаптаційний курс за програмою «Основи керування квадракоптерами цивільного призначення». У Чернівцях вже відбувся випуск першої групи з короткострокової навчальної програми «Підприємництво та організація власного бізнесу». Тернопіль і Львів розробили різноманітні програми допомоги дітям. У Житомирі та Вінниці відчули брак грамотної юридичної допомоги в оформленні документів пораненим, які проходять лікування в медзакладах міста, і почали активно її надавати. Окрім того, Вінниця, де основним напрямком навчання були інформаційні технології в бізнесі, наразі змінюють курс, роблячи акцент на соціальну та психологічну адаптацію.
Тож поступово університети починають повертатись до ідеї навчання. Це дуже добре. Це значить, що вони зможуть якісно, на високому професійному рівні надавати допомогу. І тут хочу подякувати регіональним партнерам за те, що гідно впорались зі складними викликами перших тижнів повномасштабного вторгнення, змогли адаптуватись до нових умов і уже розгортають активну діяльність.
— Як ви вважаєте, у чому головний успіх вашого проєкту? Що допомогло вам не просто не згорнути діяльність, як це зробили НАТО та ОБСЄ, і протриматись, по суті, лише із підтримкою Норвегії, а й потужно розвиватись?
— Мене часто про це запитують, тож уже маю чітку відповідь. Головний успіх полягає в тому, що ми не співпрацюємо з державними структурами. У нас в основному складі фонду працюють три особи — я, фіндиректор і Оля Філіна, яка є головним координатором. Решта — робота з регіонами. І це — головне. Ми завжди говорили: що б ми не придумали, які б геніальні ідеї не розробили, якщо регіони не створять механізму впровадження цих планів у життя, не освоять його, все залишиться на рівні озвучення певних лозунгів. У нас завжди був принцип: уся інтелектуальна власність, розроблена спільно з регіональними представниками, залишається в них, це їхня інтелектуальна власність. Ба більше, ці напрацювання мають становити основу розробки нових проєктів, регіони повинні брати активну участь в інших міжнародних програмах. Деякі університети так і роблять.
— Що далі? 2022 рік швидко закінчиться. Чи є якась надія на те, що норвежці допомагатимуть у майбутньому?
— Наразі ми домовились із нашими партнерами в Норвегії, що надамо попередній звіт щодо нашої роботи в 1-му півріччі і пропозиції на 2-ге. Хоча вони наполягають, щоб ми навіть у цих умовах війни змогли повернутись до моделі соціальної та професійної адаптації учасників бойових дій та членів їхніх родин і передали наші напрацювання Міністерству у справах ветеранів.
Ми ж до кінця року плануємо повернутись до моделі перенавчання, адже це дуже добре впливає і на ветеранів, і на їхніх рідних. Хочемо зберегти 3-місячну курсову перепідготовку, правову та соціальну адаптацію. Єдине, що до кола наших слухачів додались вимушено переміщені особи, і взагалі всі, хто потребує допомоги.
Дуже важливі кроки в підтримці ветеранів уже почав робити й український уряд. Так, Український ветеранський фонд запровадив проєкт із мікрофінансування бізнесу, розрахований на ветеранів та їхніх рідних, які стали переселенцями після 24 лютого. Їм надається разова фінансова підтримка власної справи в розмірі до 20 тисяч грн. Виплата-відшкодування витрат передбачена для 500 заявників з усієї країни.
Окрім того, глава Кабміну Денис Шмигаль анонсував старт великого проєкту, спрямованого на грантову підтримку нового бізнесу. Уже затверджено три програми фінансування, ще три програми будуть схвалені найближчим часом. Перша програма передбачає виділення мікрогрантів до 250 тис. грн тим, хто хоче запустити новий бізнес.
Сподіваюсь, що до кінця 2022 року нам вдасться закріпити наші надбання, об’єднати їх із діями владних структур і успішно інтегрувати програму в державну систему.
