Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 30 січня 2026…
Петро Ігоревич на позивний «Мамонт» ще зовсім недавно працював комерційним дайвером, виконував водолазні роботи як в Україні, так і закордоном. А сьогодні він проходить військову службу у ВМС ЗС України водолазом на кораблі.
− 24 лютого, коли рф запустила свої ракети по мирних містах України, я вже знав, що піду до війська. Щоб ухвалити таке рішення остаточно, знадобився день. Я не засуджую тих, кому на роздуми треба більше часу, бо всі ми по різному реагуємо на страх і загрози. Єдине, що не можна пробачати – зраду. Для того, щоб бути корисним і хоч якось впливати на події, у війську хотів робите те, що вмію найкраще, тому вибір був очевидним – я став водолазом, − пояснює «Мамонт».
Чоловік пригадує, як сильно за нього переживала родина. Дружина навіть заявила, що піде з ним до військкомату, але Петро наполіг, щоб вона залишалася вдома з дітьми. А ще додавали масла у вогонь батьки. Справа в тому, що Петро народився в росії і виховувався в російській сім’ї.
– В Україну ми приїхали, коли я був ще малим. Я тут зростав, навчався й отримав громадянство. А ось мій зведений брат по батьку повернувся до росії. Та й, окрім нього, там у мене, як і у всіх, хто переїжджає, залишилося багато родичів. І коли почалися сумнозвісні події у 2014 році – наші з ними думки розійшлися, у кожного з’явилася своя правда. Але у зведеного брата вона була продиктована тотальним зомбуванням. Тож настав той період, коли ми розірвали зв’язок. Це боляче і сумно. Батьки мене запитали: «Як ти можеш йти воювати, коли на тому боці може бути твій брат? Ти зможеш у нього стріляти?». Я довго про це думав і вирішив для себе − я йшов до армії захищати свою родину і країну, яку давно маю право називати Батьківщиною. Ми на своїй землі й не кликали загарбників. То ж, якщо раптом брат прийде в Україну як завойовник і нам доведеться зустрітися в бою – не відступлю, − впевнено заявляє «Мамонт».
Хоча досвіду водолазної справи Петру не бракує, але в армії довелося навчатися «з нуля». Адже цивільна водолазна робота дуже відрізняється від військової.
− Мені довелося перенавчатися. Можна сказати, що здобув ще одну професію. Допоміг у цьому побратим Андрій. Саме він пояснив всю специфіку нашої роботи і показав що й до чого. Це дозволило мені згодом здати екзамени у Водолазній школі й отримати кваліфікацію «водолаз-інструктор». Нині я працюю в одному з підрозділів ВМС ЗС України. Нашими головними завданнями є рятування людей та суден, які зазнали лиха на воді, а також обстеження дна у районі зіткнення. Звісно, в умовах війни є й інші задачі, але то не для широкого загалу, − з усмішкою розповідає Петро.
Він також зауважив, що для того, аби завжди бути в формі, їхній підрозділ постійно тренується і відпрацьовує по максимуму різноманітні завдання. Адже водолази, хоча й відносно невеликий, але важливий структурний елемент ВМС ЗС України, які в загальному контексті дій виконують насправді важку роботу.
− Професія військовий водолаз – важка професія. Це робота відважних, витривалих й сміливих людей, для яких спуск під воду – це не спорт чи хобі, а можливість врятувати чиєсь життя чи виконати ту роботу, про яку не говорять вголос, − говорить «Мамонт». – Розумію, що події можуть розвиватися по-різному і, на жаль, не всі зможуть відсвяткувати нашу перемогу. Проте я до цього готовий. І хоча за національністю я росіянин, але за Україну стоятиму до кінця. Адже інакше навіщо ми тут?
Фото автора
