Запорукою спроможності оперативно обмінюватися тактичною інформацією для обох винищувачів стало використання системи зв’язку Link 16, яку інколи умовно називають «військовий Wi-Fi»…
21 червня 1971 року в кургані Товста Могила неподалік міста Покров (на той час Орджонікідзе), що на Дніпропетровщині, Борис Мозолевський знайшов світової слави золоту скіфську пектораль. Вона стала однією із найвідоміших археологічних знахідок, зроблених в Україні за увесь час наукових археологічних розкопок. Нині пектораль належить до Історичного фонду дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння України, її надійно зберігають фахівці Музею історичних коштовностей у Києві.
Значно гірше ведеться не таким відомим широкому загалу, однак аж ніяк не менш значущим із наукової та мистецької точки зору археологічним артефактам, які зберігаються у місцевих музеях України, розташованих на тимчасово окупованих територіях чи в районі бойових дій. Мало того, що музейні колекції нищаться внаслідок бойових дій, що є непоправною втратою для культури і науки. Їх також розграбовують і навіть свідомо нищать російські окупанти. Причому це не якесь випадкове мародерство на рівні місцевих виконавців − це саме продумана цілеспрямована політика вищого російського військово-політичного керівництва.
Одним із проявів російської імперської політики завжди було привласнення усіх значущих історичних здобутків та пам’яток поневолених росією народів. Логіка була і лишається простою − якщо щось відбувалось на території, яку колись загарбала, контролює нині чи прагне захопити або повернути імперія − то все це є частиною імперської історії. Гранично узагальнюючи, можна навіть сказати, що рашисти хочуть не лише окупувати території і перетворити вільних громадян на покірних підданців імперії, але прагнуть також позбавити поневолені народи власної історії, розчинити їх у єдино допустимому в рф імперському наративі.
Позбавити Україну суб’єктності не лише на міжнародній арені, але і в історичному вимірі − стратегічна мета держави-агресора рф. Саме під цим кутом зору слід розглядати заявлену на початку повномасштабного нападу на Україну мету рашистів − так звану денацифікацію. Якщо під «демілітаризацією» мається на меті позбавлення України суб’єктності на міжнародній політичній арені в майбутньому, то «денацифікація» − це знищення української ідентичності шляхом стирання і привласнення росією нашого минулого.
Зовсім не випадковою є пильна увага президента рф та його посіпак до історії України − аж до написання статей з української історії, підписаних прізвищем путіна − і повсякчас повторюване твердження, що України ніколи не існувало, і її хтось колись штучно створив − чи то австрійський генштаб, чи то лєнін на чолі більшовиків, чи навіть американці з метою торпедувати українським айсбергом російський титанік.
Заявлена російськими агресорами мета, послідовно реалізовуючи заявлену мету на практиці всюди, куди спромоглася дотягнутися російська загарбницька армія, тимчасово захопивши та окупувати українські міста. Показовою є історія музейних колекцій анексованого та окупованого українського Криму, найцінніші артефакти з яких вилучалися і вивозилися до рф. Робилося це під виглядом організації тимчасових виставок, однак потім під різними приводами тимчасове вивезення українських культурних цінностей Криму перетворювалось на їхнє постійне осідання в російських музеях.
Важливою й украй необхідною є в цьому контексті запекла боротьба України за кримські експонати з виставки скіфського золота в археологічному музеї Алларда Пірсона в Амстердамі, яка розпочала свій шлях європейськими музеями ще до російської анексії Кримського півострова. Офіційно рф прагла повернути кримські експонати до тимчасово окупованого Криму, а Україна наполягала на тому, що артефакти є насамперед є частиною культурної спадщини України, хоча і походять з Криму. Перемога української сторони в цьому тривалому судовому процесі має стати важливим здобутком України у справі захисту власної історії. Остаточне рішення Верховного суду Нідерландів у справі про приналежність кримських експонатів із виставкової колекції скіфського золота очікується 2023 року.
Ще більш наочною політика російських окупантів із привласнення і почасти знищення української історії стала після повномасштабного вторгнення в Україну. рашисти не просто грабують − вони здійснюють системне вилучення найцінніших експонатів із музейних колекцій у захоплених ними містах для подальшого вивезення їх у росію. Викрадання артефактів чітко засвідчує прагнення путіна стерти історію українського народу.
Показовою є історія викрадення військовими рф національних цінностей України з Мелітопольського краєзнавчого музею після окупації міста. «За даними слідства, − повідомляє Офіс Генерального прокурора − у квітні 2022 року військові та представники окупаційної адміністрації держави-агресора викрали історико-культурні цінності з Мелітопольського краєзнавчого музею. За попередніми даними, серед вкраденого майна була колекція скіфського золота, що виявлено археологами у 50-х роках минулого сторіччя».
Важливо зауважити, що викрадали експонати не випадкові російські військові з метою незаконного отримання матеріальної вигоди. Згідно з повідомленнями ЗМІ, серед грабіжників були «експерти», метою яких було оцінити експонати і відібрати найцінніше для вивезення рф. Подібні операції росія вже неодноразово здійснювала на території тимчасово окупованих Окремих районів Донецької та Луганської областей після 2014 року і провадить в інших тимчасово окупованих містах України після повномасштабного вторгнення від 24 лютого. Не маю жодних сумнівів, що такі само плани мали рашистські загарбники і щодо київських музеїв, і лише мужній спротив Сил оборони України й усього українського народу завадив російським агресорам реалізувати заплановане.
Формулювання «частина українського культурного спадку» щодо скіфського золота та інших артефактів, музейних експонатів та музейних цінностей є абсолютно правильним як з наукової, так і з політичної та морально-етичної точок зору. Безумовно, скіфи, так само як й інші численні давні народи, не були прямими предками сучасних українців, а залишена ними культурна спадщина не може вважатися етнічно українською. Однак вона є українською культурно і політично в тому розумінні, що все, що сформувало історію України в її багатоманітті, є невід’ємною частиною культурної спадщини України.
Захистити український культурний спадок і власну історію від російської агресії ми повинні на всіх рівнях й у всіх вимірах усіма законними й морально прийнятними способами − від поля бою до наукової дискусії.
