Від самого початку широкомасштабного вторгнення «Яструби» ефективно й ефектно б’ють окупантів на сході та півдні України, застосовуючи широкий спектр безпілотних літальних апаратів — від…
18 червня (або 5 червня за старим стилем) 1917 року в Києві розпочав роботу II Всеукраїнський військовий з’їзд. Понад 2 тис. 300 делегатів з’їзду представили на ньому близько 2 млн українських вояків.
Ініціатором скликання з’їзду виступив Український генеральний військовий комітет (скорочено УГВК) − вищий керівний орган українського військового руху, створений в останній день роботи попереднього І Всеукраїнського військового з’їду 21 травня 1917 р. Цей керівний орган, до складу якого входили 18 осіб, очолив Симон Петлюра.
Головними завданнями своєї діяльності УГВК вбачав створення боєздатної української армії. Зробити це планували шляхом українізації військових частин колишньої російської імператорської армії, на той час підконтрольної Тимчасовому уряду росії, а також реорганізації війська за національно-територіальним принципом.
З цією метою комітет звернувся до всіх українців, які служили у складі російської армії, із запрошенням прислати делегатів на наступний Всеукраїнський військовий з’їзд, який запланували провести у Києві з 17 по 22 червня (4-9 червня за старим стилем) 1917 року.
Військовий міністр Тимчасового уряду росії Олександр Керенський спробував було заборонити проведення з’їзду, однак українські військові проігнорували цю заборону. Парадоксальним чином наказ із забороною проведення з’їзду насправді посприяв його проведенню. Далеко не до кожної військової частини могли дійти звернення Українського генерального військового комітету, натомість наказ військового міністра про заборону проведення з’їзду отримали всі.
Делегати прибули на з’їзд у такій кількості, що місце його проведення, затісне для усіх прибулих, довелося змінювати. Через це відкриття з’їзду відбулося не 17, а 18 червня (5 червня за старим стилем) в Оперному театрі − найбільшому приміщенні тогочасного Києва − під охороною Богданівського полку.
Із вітальною промовою до делегатів з’їзду звернувся Симон Петлюра, зауваживши, що українська «земля, яка більше 250 років жила в тяжких умовах, прокидається і хоче відбудувати своє нове вільне життя на демократичних основах».
«Всі ми, зібрані тут, поділяємо демократичні ідеали і повинні вести свою роботу спокійно, розважно, розумно, щоб закінчити її якнайкраще»,− наголосив він.
«Слава українському війську!» − таким гаслом закінчив Симон Петлюра свою вітальну промову, й делегати відповіли очільнику УГВК кількаразовим дружним злагодженим «Слава!» і гучними оплесками.
Кореспондент відомої української політичної, економічної й літературної газети «Нова Рада», яка виходила щодня, крім понеділків і днів після великих свят, не лише описує перебіг відкриття з’їзду і перший день його роботи, але й наводить цікаві статистичні дані щодо делегатів:
«Представників від фронту 65 відсотків і від тилу 35 відсотків. По спеціальностям представництво поділяється так: від піхоти 1045, від артилерії 251, від технічного війська 263, від кінниці 74, від авіації 60, від військових шкіл 17, від флотів 5, від різних військових громад, товариств і клубів 81 і від інших 140».
Почесним головою з’їзду делегати стихійно обрали Голову Української Центральної Ради, видатного українського історика професора Михайла Грушевського, який прибув на відкриття ІІ Всеукраїнського військового з’їзду, щоб привітати його учасників.
«Товариші, я прийшов від імені Центральної Української Ради привітати тут представників озброєного українського народа, яких доля поставила на сторожі прав і волі та яким дала завдання здобути кращу будуччину своєму народу», − такими словами розпочав Михайло Грушевський своє звернення до українських військових.
«Хвиля, товариші, надзвичайно важлива, переломова. Насувається тривожний час, коли треба стати на сторожі волі, щоб не дати якій-небудь ворожій силі видерти її або порушити», − наголосив він у виступі. Голова Центральної Ради закликав делегатів військового з’їзду до реалізації автономії України, яка мала стати важливим кроком на шляху до проголошення незалежної, вільної суверенної держави українського народу.
Ранкове засідання з’їзду стало переважно вітальним, однак уже на вечірньому, яке розпочало роботу о 19:00, було визначено порядок роботи зібрання на наступні дні:
1) питання про правомочність З’їзду;
2) доклад про діяльність Генерального Українського Комітета;
3) доклади з місць;
4) питання про сучасний політичний момент;
5) справа націоналізації війська;
6) про українців рекрутів та про українізацію тилових військових органів на Україні;
7) про освітню та земельну справи;
8) статут Генерального Українського Військового Комітету, його склад, права та обов’язки;
9) вибори членів постійного Генерального Комітету
і 10) біжучі справи.
Перше питання порядку денного було ключовим, оскільки делегати мали відреагувати на наказ військового міністра Тимчасового уряду і визначити зі статусом, правами і повноваженнями зібрання. Заборону на проведення з’їзду делегати ухвалили вважати незаконною, підтримавши преважною більшістю голосів такий текст резолюції з цього приводу:
«Український народ, рівний зо всіма культурними народами світа, має з часу знищення російського царату повні права вільного народу, корі і буде боронити. Право зборів і з’їздів належить українцям, як і іншим вільним народам, а тому Другий Всеукраїнський Військовий З’їзд постановив визнати заборону З’їзду військовим міністром Керенським незаконною і свої постанови обов’язково проводити в життя».
Цікаво зазначити, що до делегатів Всеукраїнського військового з’їзду звернулися польські бойові побратими, які саме під той час проводили польський військовий з’їзд у Петрограді.
«Загальний з’їзд військових делегатів поляків щиро і сердечно вітає в вашій особі братський український народ. Ми вірим, що назавше впали кайдани, які сковували наші народні сили, і тепер відкрито шлях до розвитку та слави вільної України. Спокійно і радісно дивимось ми в будуччину з певністю, що українці і поляки в тісному братньому єднанні будуть стояти на сторожі непорушного права кожного народу на самоозначення. Нехай живе вільна Україна!» − наголосили делегати польського військового з’їзду в телеграмі-зверненні до українських військових.
Активно й ефективно працюючи впродовж наступних днів делегати ІІ Всеукраїнського військового з’їзду наголосили на необхідності негайної організації самостійних національних українських військових формувань. Делегати висловились за те, щоб українські військовослужбовці боронили власний народ, власну країну і державу, а не використовувались задля досягнення чужих і непотрібних українцям інтересів росії. Йшлося, зокрема, про те, щоб усі призвані з України новобранці служили винятково на власній території або у Чорноморському флоті.
Не менш важливою стала увага з’їзду і до творення самостійних українських державних органів. Зокрема, в ухвалах з’їзду йшлося про необхідність практичного втілення автономії України. Зрештою, саме діяльність ІІ Всеукраїнського військового з’їзду спонукала Центральну Раду проголосити знаменитий І Універсал, в якому в односторонньому порядку проголошувалась автономія України. Здійснити цей рішучий крок члени українського національного парламенту наважились саме завдяки потужній підтримці своїх дій, яку побачили від українських військових.
Дещо погрішивши проти букви, але не проти духу того, що відбулося завдяки ІІ Всеукраїнському військовому з’їзду, можна сказати, що тогочасні Збройні сили України виступили не лише захисниками українського народу, але й важливим драйвером, який каталізував процеси інституціоналізації Української держави.
