Сьогодні перемогу визначає не лише кількість особового складу чи техніки. Вирішальними стають швидкість передачі інформації, стійкість зв’язку, захищеність даних, ефективність…
Війна не привід припиняти творчу діяльність, це на своєму прикладі довела Яна Шемаєва, більше відома під псевдонімом Jerry Heil. Навпаки, музика — це прекрасний спосіб прокричати на весь світ свою позицію та поділитися в м’якій формі всім наболілим.
Українська співачка та авторка пісень Jerry Heil після релізу зворушливого синглу «Мрія» розповіла про благодійні концерти, плани щодо майбутньої творчої діяльності та як її застав перший день широкомасштабного вторгнення рф.
Війна та волонтерство
— Як ви зустріли початок російського вторгнення?
— У мене кожен день стільки всього стається, що все перемішалося у свідомості. Я не те, що не пам’ятаю деталей того дня, я навіть не пам’ятаю деталей цього ранку. Але перший день війни перенесла достатньо спокійно, хоча перебувала дуже близько до військового об’єкту, який бомбили. Спостерігала ці вибухи, поки небо було темне, а не просто чула. Я не могла виїхати через відсутність власного транспорту, тому потрібно було змиритися із ситуацією.
— Якою волонтерською діяльністю ви займаєтесь?
— В першу чергу, як співачка. Останнім часом часто проводжу благодійні концерти. Разом із реперкою alyona alyona сфокусувалися на соціальній активності: їздимо по будинках-прихистках українських біженців. Нещодавно були у Празі в готелі, який повністю віддали під українських переселенців — жінок та дітей. Його викупив українець харків’янин, готель працює абсолютно автономно, тобто люди самі себе обслуговують. Це місце стало для мене своєрідним показником об’єднання українського народу, людей із різних регіонів, які живуть пліч-о-пліч в мирі й злагоді.
— Як люди реагують на ваш приїзд?
— Мене особливо тішить, як діти себе поводять. Я дуже боялась, що в дітей дійсно вкрали дитинство, але, де б вони не були, дитинство їх знаходить. Навіть більше, не тільки ми з Альоною приїхали з маленьким концертом, а й вони підготували нам кілька номерів. Діти співали й танцювали під сучасну україномовну музику. Нове покоління слухає українську, а головне — якісну музику. Об’єктивно, українська культура і музика нині на дуже високому рівні. Я щаслива, що це цінується серед молоді.
Війна та творчість
— Зараз ви повністю змінили стиль виконання пісень та змістове наповнення. В якому напрямку ви плануєте розвиватися як музикант, чи плануєте повернення до епатажу?
— Я почала хвилю змін ще до війни. До речі, саме спільною з реп-гуртом Kalush піснею «Хвилі». Мені хотілося скинути цю шкіру епатажу і просто бути повністю самою собою. В тому епатажі теж була частина мене, я люблю бути різною, але я подорослішала… не тільки віком, а й поглядами. Цінність бути людиною, в тому числі й на сцені, а не показувати з себе «щось». Шоу-бізнес — це гра заради гри, а хочеться нести сенси, тому я вирішила обрати повністю свій шлях, хоча я не зрікаюсь попереднього. Але зараз хочеться виходити на сцену в простій футболці, в спортивних штанях, щоб люди чули слова, пісню, сенс, душу, а не відволікалися на яскравий візуал.
— Ви наразі перебуваєте за кордоном, як ви взаємодієте із західними артистами?
— Думаю, бачили, як я передавала прапор Біллі Айліш, дуже б хотіла записати з нею спільну пісню, поєднати в пісні українську культуру та американський фанк. Мрію про цю колаборацію, щоб у такий спосіб привернути ще більше уваги світу до України. Культура і музика — це soft power, адже від масових акцій українців у Європі та світі трохи вже втомилися. Тому потрібно вигадувати якісь м’які способи достукатися до людей. Тому я впевнена, що музика якнайкраще впорається з цим.
— Ви плануєте просувати українську музику на Заході?
— Я закликаю підтримувати своє не тільки з точки зору патріотизму, а тому що це якісний продукт і заслуговує на те, щоб світ визнав українську культуру. Я навіть вчора відкрила Logic Рro Х, саме бібліотеку лупів. Там є архів народних записів з усього світу. Але я була розчарована малесеньким списком українських лупів, до того ж вони ще й зовсім не звучать по-нашому. Тому я особисто взяла собі за мету виправити цю ситуацію. Адже в музикантів з усього світу є можливість черпати українську музику з цього додатку. Наша нація має в своєму архіві найбільшу кількість народних пісень.
Довідково. Лупи — записані у вигляді звукових файлів короткі, на кілька тактів музичні фактури, награні акустично, у реальному часі відомими музикантами-віртуозами, використовуються переважно для створення аранжувань пісень (фонограм).
За даними ЮНЕСКО, жодна нація за всю історію не має такої кількості пісень, які самостійно створив український народ. В ЮНЕСКО зібрана фонотека народних пісень країн усього світу. У фонді України є 15,5 тисяч пісень. На другому місці перебуває Італія — 6 тисяч народних пісень.
— Чи складно зараз створювати нові пісні?
— Зараз геть не складно писати пісні, тому що все на поверхні, на кінчику ручки, якою ти водиш по паперу, тому що не потрібно нічого вигадувати. Раніше в піснях було більше образності, а зараз все дуже чітко, ти як культурний історик, який описує події. Я лише їх обрамляю, додаю звучання.
— Розкажіть про народження пісні «Мрія». Чи багато часу зайняв процес написання?
— Ця пісня народилася поступово, сама по собі, під враженням від того, що сталося з містом Щастя та літаком «Мрія». Це ж підряд сталося, розбомбили Щастя, потім по «Мрії» вдарили, наче в такому порядку. Вони, дійсно, можуть розбомбити Щастя та розстріляти «Мрію», але в нас усіх є духовний фундамент — воля, і це вже розбомбити неможливо, адже це те, чим ми наповнені зсередини, в душі.
— Що ви хочете побажати нашим захисникам?
— Я не знаю, що бажати таким людям. У них є все: і хоробрість, і звитяга. Така жага до життя, як ні в кого. Я бажаю міцного здоров’я, пильності та обачності. Я дуже вдячна і низько вклоняюся, як в пісні «PUTIN, GO HOME» я співаю, що цілую ваші берці. Кожен українець завдяки вам має можливість поспати вночі, поснідати зранку, будувати якісь плани хоча б на майбутній тиждень. Хочеться тільки міцно обійняти вас. Якщо моя музика якось допомагає, то я буду робити все можливе, щоб таких пісень було більше.
Фото — Ірина Савенко
