«Хай серед простих вояків буде хоч один міністр», — переказують сучасники його слова перед військовою операцією українського війська проти більшовиків, яка…
Частиною окупаційної політики рф, яку росіяни активно реалізовують практично відразу на тимчасово захоплених територіях України, є втягування українських дітей у так зване лоно «русского миру».
З цього приводу Аналітичний центр «Cedos» провів дослідження «Освіта на окупованих територіях України (24 лютого — 30 квітня 2022 р.)», в якому проаналізована ситуація щодо можливостей здобуття освіти дітьми шкільного віку на окупованих територіях. Нижче наведені деякі результати дослідження, доповнені особистими розповідями свідків реальних подій.
Там, де тривають бої або переважна більшість дітей шкільного віку евакуйовані, школи не працюють взагалі. До речі, в приміщеннях деяких шкіл російські військові розміщують свої командні пункти та інші підрозділи. Утім, у багатьох населених пунктах ще не встиг розвіятися дим від боїв, а окупанти активно починають русифікацію їхніх мешканців.
У публікації «ВВС» наведено типовий приклад «організації освітнього процесу» на окупованій території. Зокрема, до директорки однієї зі шкіл щойно окупованого Мелітополя додому прийшли озброєні люди в масках. Її примусово повезли в невідомому напрямку. Далі наводимо пряму мову Галини Іванівни (справжнє ім’я не публікується зі зрозумілих причин): «Вони пояснили, що військова комендатура має до мене питання. На запитання, чи я повернусь сьогодні додому, вони відповіли: «ви саботували навчальний процес, відмовились співпрацювати з російською федерацією, за це вас буде покарано й депортовано з міста».
Потім її вивезли на околицю Мелітополя, куди доставили інших трьох її колег-директорів. Людей тримали в холодному приміщенні, здійснювали моральний тиск, через стіни кімнати було чути, як поруч кричали люди, над якими знущались. На третю добу директорів шкіл із зав’язаними очима вивезли за межі міста та залишили в полі. Їм оголосили про депортацію з Мелітополя без права повернення, щоб вони не заважали «російському освітньому процесу». Ця подія мала місце відразу після зборів під дулами автоматів, на яких директори всіх мелітопольських шкіл відмовилися відновити освітній процес на умовах окупаційної влади та зрештою написали заяви на звільнення.
Основні та фактично єдині предмети, «необхідні», на думку загарбників, мешканцям «звільненої території», — російська мова та література, історія «вітчизни» (тобто росії). Все решта — за залишковим принципом. До речі, дітям та педагогам взагалі забороняється спілкуватися між собою українською мовою.
Головний зміст окупаційного «освітнього процесу» — це русифікація та заперечення всього українського. Від шкіл вимагають працювати за російськими стандартами та прищеплювати дітям проросійську ідеологію. Зокрема, по 5–6 годин на тиждень відводиться на вивчення російської мови. Замість історії нашої держави — вчать історію росії в її найбільш спотвореному вигляді. Предмет тепер називається «Історія Вітчизни», в основі якої — історія російської імперії та Донбасу. «Географію України» замінила географія Донеччини без будь-яких згадувань про інші регіони.
Педагогів залишають на посадах лише у разі, коли вони стають колаборантами. Оскільки таких виявилося вкрай недостатньо для роботи шкіл, то на їхні місця призначають взагалі сторонніх осіб. На приміщеннях шкіл вивішують російські прапори, привозять російські підручники, а заняття розпочинають з гімну росії. Водночас так звана влада Криму заявляє, що готова «сприяти перепідготовці педагогів із шкіл „ЛНР“, „ДНР“, Запорізької та Херсонської областей», а також направити до Херсона викладачів із Криму, щоб «допомогти адаптуватися до системи російської шкільної освіти».
Радник мера Маріуполя Петро Андрющенко розповів, що в місті почали «інвентаризацію бібліотечних, шкільних та інших книжкових фондів», яку проводять співробітники бібліотеки ім. Крупської міста Донецька: «Вилучають книжки, які мають „екстремістській зміст“, а це — всі підручники з історії України та літератури, а також книжки українською мовою».
Складовою «нової школи» в російському виконанні є мілітаризація школярів. Відомо, що лише за місяць після окупації Старобільська в місті відкривають найбільший на тимчасово окупованій території Луганщини кадетський корпус на 400 місць. Під гаслами «національно-патріотичного виховання» дітей фактично готують до майбутньої участі у війні на боці росії.
Іншим прикладом «мілітарного» виховання в «ДНР» та «ЛНР» стали «уроки громадянськості Донбасу» для всіх класів. Про що йде мова на таких «уроках», наочно демонструють назви деяких тем занять: «Великі правителі російської імперії», «Донбас — серце росії» тощо.
Окремо стоїть питання посібників для викладання історії дітям на окупованих територіях. У квітні стало відомо, що з початком повномасштабної війни росії проти України групі компаній «Просвещеніє» (одне з найбільших російських видавництв навчальної та педагогічної літератури) дали «наполегливу рекомендацію» прибрати зі всіх шкільних підручників нібито «некоректні» згадки про Україну та Київ.
До речі, ще у квітні так званий «міністр освіти, науки і молоді республіки Крим» Валентина Лаврик оприлюднила інформацію, що на окупованому півострові продовжують навчання понад тисяча дітей з окупованих регіонів півдня та сходу України: 24 дитини були зараховані до «дошкільних освітніх організацій», 955 дітей навчалися за «програмами загальної освіти», 4 студенти — в установах «середньої професійної освіти», ще 11 — у «вищих навчальних закладах». Окупанти «уклали чіткі рекомендації» з «інструкцією для викладачів» з метою «створення необхідних умов» для «адаптації» дітей з окупованих регіонів України у «кримських освітніх організаціях».
Наша держава у жодному разі не збирається миритися з протиправною «русифікацією» молодого покоління українців. З огляду на ситуацію, на тимчасово захоплених територіях навчання за українськими стандартами відбувається дистанційно, з використанням відеоуроків, через соцмережі або телефони, включаючи навіть тестування. Діти навчаються вдома, а частина — в місцях, куди вдалося виїхати з батьками на тимчасові місця проживання. Водночас освітній омбудсмен України пропонує вчителям на захоплених територіях продовжувати працювати у такий спосіб і надалі, але приховувати це від окупаційної влади.
Зі свого боку Уповноважений із захисту державної мови Тарас Кремінь назвав окупаційну політику «деукраїнізації» закладів освіти на захоплених територіях «лінгвоцидом» як складову частину геноциду проти українців, що однозначно передбачає правове переслідування організаторів та виконавців такої політики.
Фото з відкритих джерел
