Ці та інші обов’язкові елементи є звичними на сьогодні складниками сучасної базової загальновійськової підготовки, яка пройшла кілька етапів трансформації та вдосконалень від початку широкомасштабного вторгнення….
Наприкінці квітня від орків було звільнено селище Руська Лозова, що знаходиться на північ від Харкова. Перед штурмом цього населеного пункту один з окремих батальйонів ТрО Харкова зайняв панівні висоти навколо, на яких деякий час «господарювали» росіяни, зокрема, «елітні» підрозділи Мурманської бригади морської піхоти, але під тиском українських військ відступили.
Читайте також: Історія руйнування селища Руська Лозова
– Щойно ми зайняли ці позиції, створилися сприятливі умови щодо звільнення Руської Лозової іншими підрозділами. А ми своєю чергою, за розпорядженням вищого керівництва, рушили до дачного селища Питомник, що знаходиться в кількох кілометрах, – розповідає комбат ТрО Костянтин.
Найвищою та стратегічно-важливою точкою тут стало перехрестя доріг, що веде до кількох населених пунктів.
-Там росіян облаштували «укріпрайон», який утримувався силами взводу. На той момент вони дуже добре «окопалися». Так, що під час наших контрнаступальних дій ворог «не соромився» викликати вогонь на себе. Тобто, це була така собі тактика – ми знаходимося зверху, вони в укритті. Наші сили піддавалися артобстрілам, вони залишалися неушкодженими, – розповідає офіцер.
Зведені українські підрозділи, до складу яких входив й окремий батальйон ТрО, два рази намагалися штурмувати позиції ворога. З другої спроби, завдяки зухвалим діям наших бійців, в результаті рукопашних боїв орки були «вичавлені» за межі своєї «фортеці».
Ворог не здавався – бій тривав впродовж 8 годин. На броньованій техніці, гатячи по українських військових з чого тільки можна, росіяни намагалися повернути контроль над висотою. Але завдяки вірній тактиці ведення бою українськими підрозділами їхні спроби опинилися марними. Попри сили противника, що значно переважали, та маючи лише стрілецьку зброю й гранатомети, бійцям вдалося закріпитися на перехресті та вище нього.
Вночі тієї ж доби українські сили перехопили повідомлення, що ворог штурмуватиме зазначені позиції.
– Орки були здивовані нашою «гарячою» гостинністю. На той момент ми вже господарювали в окопах, які вони ж й облаштували. До речі, облаштували дуже грамотно. Того разу їхній штурм теж був відбитий, – ділиться офіцер.
Перехрестя у селищі Питомник перетворилося у маленьку Чорнобаївку – невдовзі росіяни зробили чергову спробу захопити панівну висоту.
– Того разу задум з їхнього боку був такий – під прикриттям МТЛБ доставити особовий склад на КАМАзі на перехрестя та знов штурмувати наш підрозділ. За 200 метрів вони підірвалися на нашому «мінному шлагбаумі»…
Наступної ночі ворог відправив ДРГ під прикриттям снайперської групи, які мали на озброєнні тепловізійні та нічні приціли, аби зняти «мінні шлагбауми»…
– Але вони не врахували той факт, що на той момент там вже стояли протипіхотні міни, які вони ж, поспіхом полишаючи позиції, залишили нам як трофеї. Наші сапери замінували ними всі підступи до позицій. Тому, залишки вцілілих «гостей» невдовзі відійшли до своїх позицій, – усміхається Костянтин.
Ворожі штурми перехрестя періодично тривають й досі, але їхні спроби залишаються марними… Орки втрачають особовий склад, а нашим бійцям залишають трофейне озброєння та бойову техніку. Так, на рахунку окремого батальйону ТрО, який наразі самостійно обороняє стратегічну висоту, вже є МТЛБ, БРДМ тощо.
– Ми готові вкотре «гостинно» зустріти ворога. Повірте, сюрпризів ми для зустрічі приготували ще багато, – усміхається комбат.
Відчуваючи свою бездарність, росіяни намагаються деморалізувати тероборонівців, по кілька разів на день гатять по них з гранатометів, поливаючи вогнем з РСЗВ та авіації. Так, наші бійці зазнають втрат, але цю висоту ворогу вже не взяти – за спиною теробронівців звільнені селища та місто, де потрохи налагоджується мирне життя… І вони це знають, тому Питомник ворогу вже не повернути…
