ТЕМИ
#ТЕРОБОРОНА #СОЦЗАХИСТ #СПОРТ #РАШАБУМ #ЛАЙФХАКИ #ООС #КОРУПЦІЯ #ІНФОГРАФІКА

Історія руйнування селища Руська Лозова

Прочитаєте за: 6 хв. 8 Червня 2022, 10:37 133
Фото: Оксана Іванець / АрміяInform

Населений пункт Руська Лозова пролягає по обидва боки від траси, яка веде з Харкова до кордону з росією, а далі на Бєлгород. Ще донедавна це було сучасне українське селище із розвиненою інфраструктурою — своєю лікарнею, школою, дитячим садком, будинком культури. Розташовані неподалік птахоферма, м’ясокомбінат, молочно-товарна ферма, авто-тракторні майстерні забезпечували робочими місцями близько 5 тисяч мешканців селища. Мальовничі ліси та численні ставки навколо Руської Лозової були улюбленими місцями відпочинку для багатьох харків’ян та гостей області.

Російська військова техніка зайшла до селища в перший день широкомасштабного вторгнення

Тепер селище Руська Лозова зруйноване росіянами, а лісосмуги та водойми наповнені небезпечними «подарунками» — розтяжками, мінами, нерозірваними снарядами, які принесли із собою «асвабадітєлі» з країни, кордони якої закінчуються за 20 км від цього населеного пункту.

Історія руйнування селища із сакральною для росіян назвою «Руська Лозова» розпочалася вже в перші години великої навали орків — російська військова техніка зайшла сюди вже ввечері першого дня повномасштабного вторгнення. Протягом 2 місяців «старші брати» із сусідньої держави почувалися тут господарями  вчили мешканців жити за своїми правилами, забирали те, що їм сподобалося, вбивали тих, хто прийшовся не до душі…

Наприкінці квітня під час контрнаступальної операції ЗСУ Руська Лозова була звільнена від окупантів. Журналісти АрміяInform відвідали селище…

Перетинаємо черговий блокпост на кільцевій дорозі та рухаємося шосе, яке ще пару тижнів тому носило назву «Бєлгородське». Нещодавно місцева влада, нарешті, вирішила позбавитися всіх назв вулиць та районів, які мають хоч якийсь стосунок до росії. Шосе стало Харківським.

Дорожнє полотно побите вирвами від снарядів, на узбіччях повалені, потрощені дерева. Місцями зустрічаються вигорілі цивільні автівки. Намагаюся не думати про долю їхніх власників… Міст, через який можна потрапити до центру селища, підірваний — росіяни намагалися в такий спосіб зупинити контрнаступ українців. Повертаємося на кількасот метрів назад та рухаємося боковою вулицею. На перший погляд, селище майже не постраждало від боїв, які тут точилися. Але, чим глибше ми просуваємося вулицею, тим більше там зруйнованих та обгорілих домівок…

Як тривало визволення селища від окупантів

Зустрічаємося з командиром підрозділу Нацгвардії, який спільно з ДФТГ «Хартія», спецпідрозділом «Кракен» та окремим батальйоном ТрО звільняли селище. До будівлі, де розташований штаб, пересуваємося бігом, у повній екіпіровці — неподалік лунають вибухи мін, якими ворог рясно поливає селище з Проходів — населеного пункту, який за кілька кілометрів від Руської Лозової.

Влаштовуємося в безпечному місці в підвалі та під ворожі канонади розпочинаємо розмову. Запитую «Механіка» про перебіг контрнаступальної операції, під час якої було звільнене селище.

— З початку широкомасштабного наступу тут стояла 200-та механізована бригада 6-ї російської армії. Вона покинула селище за два дні до нашого контрнаступу. Основну масу особового складу ворог відтягнув лісосмугою до самих кордонів, але залишав після себе в кожному наступному під час відходу населеному пункті «гарматне м’ясо» — переважно це наші «співвітчизники», які були мобілізовані у фейкових республіках на території Донецької та Луганської областей. Саме ці підрозділи й досі активно гатять по нас з арти та мінометів. Ми зайшли до Руської Лозової 28 квітня у складі зведеної ротно-тактичної групи, розсіялися по селищу, тероборонівці зайняли важливі висоти, згодом вони ж просунулися вглиб оборони ворога на територію дачного селища Пітомник та відтіснили орків далі. Після того, як закріпилися у селищі, почали «зачистку». Операція тривала у вкрай складних умовах — ворог «образився» на нашу зухвалість: цілодобово по нас працювали і авіація, і ствольна артилерія, і РСЗВ тощо. Під час зачистки ми захопили кілька одиниць трофейної техніки — «Град», два МТЛБ, танк. А ще виявили кілька живих орків. Уявіть, ці «бідолашні» ховалися по шафах у покинутих будинках. Деякі по кілька діб сиділи там без їжі та води, та, вибачте, ходили під себе! І я не жартую! — із сумом посміхається офіцер.

Фото: Оксана Іванець / АрміяInform

Про життя в окупації

Нарешті ворог зробив перерву — потік мін, який лягав поряд зі штабом, припинився… Рушаємо безлюдними вулицями селища. З понад 5 тисяч мешканців населеного пункту тут залишилося не більше ніж пів сотні, і ті ховаються по підвалах від постійних обстрілів… Щойно селище звільнили від орків, місцева влада організувала евакуацію людей до більш безпечного місця. Вирвати з пекла, в якому люди перебували понад два місяці, вдалося тоді кілька сотень осіб. Хтось подалі від війни поїхав своїм ходом за кордон, хтось — у центральні регіони країни. А решта… про це потім…

На перехресті вулиць зустрічаємо чоловіка, який намагається зловити зв’язок — орки зруйнували вежу мобільного оператора буквально в перший день перебування в селищі. Як би це не був військовий час, це б мало кумедний вигляд — чоловік підстрибує на місці, тягне вгору руку та щось гучно викрикує в трубку. Побачивши нас, Володимир припиняє розмову. Ділиться, що намагається в такий спосіб поспілкуватися з матір’ю, яка зазнала осколкового поранення та перебуває в лікарні. Каже, що жінка потрапила під ворожий обстріл, коли тривала евакуація жителів селища до Харкова. Ворог вкотре знехтував законами війни та обстріляв місце скупчення цивільних…

Просимо Володимира провести нас селищем, показати, де розміщувалися орки, розповісти, як жилося в окупації.

За словами чоловіка, перші танки зайшли до Руської Лозової вже надвечір 24 лютого. Військову техніку розташували безпосередньо в населеному пункті, поміж будинків, прикриваючись людьми, та відразу почали гатити в бік Харкова та по околицях навколо селища. Відразу встановили комендантську годину, яка розпочиналася о 19 годині, весь час примушували носити білі пов’язки на рукаві — під час згадки цієї деталі на розум приходять радянські фільми про Другу світову війну — саме в такий спосіб німецькі загарбники «помічали» місцевих тоді, близько 80 років тому…

Вже наступного дня почалися так звані зачистки — чоловіків середнього віку, мешканців селища, запрошували до однієї з будівель, де окупанти влаштували собі штаб, та примушували роздягатися. Вони шукали «нацистські татуювання». Ні в чому неповинні люди могли годинами стояти на морозі оголеними, аж поки їх оглянуть… Всіх «підозрілих» піддавали допитам. На щастя, «злочинців» серед місцевих орки не знайшли, але людей налякали…

Під видом огляду покинутих помешкань зривали замки, виламували двері та виносили все, що їм припало до смаку — техніку, посуд, одяг… Це все вантажили в автівки, які в тих же місцевих «експропріювали» на користь росармії, та вивозили скарб в невідомому напрямку. Думаю, переганяли це все до росії, автомобілі теж залишали там… Погреби «звільняли» від алкоголю. Скільки вони його тут випили, ви б тільки знали! — розповідає чоловік.

Тим часом заходимо до будинку, де окупанти влаштували чи то штаб, чи то пункт управління. Колись затишне помешкання — на стінах ще збереглися кілька фото хлопця років 5–7, що весело усміхається, фото, де батьки з великою любов’ю обіймають синочка, фото, де він весело з розбігу стрибає до рук батька, — перетворилося на сміттєзвалище — поламані меблі, підпалені стіни, одяг та якесь ганчір’я, яке купою валяється на підлозі та … екскременти, людські екскременти… Через потворний сморід покидаємо будівлю. Йдемо мовчки, бо не маємо ані слів, ані емоцій, аби коментувати побачене…

Російські журналісти влаштовували за участю наших співгромадян чергове шоу про «звірства» української армії

Аби трохи відволіктися від побаченого, починаю питати Володимира про колишнє життя. Але той у розпачі говорить лише про те, що війна зруйнувала його — загинула двоюрідна сестра та сусіди, з якими жили пліч-о-пліч, поранена мати, знищена домівка, втрачена робота…

Тоді ж, у розмові, відкривається ще одна страшна правда — понад 2 тис. жителів Руської Лозової окупанти оманою вивезли до росії.

— Того дня з гучномовця оголосили про те, що селище буде піддане масованому вогню з боку українських військ, та оголосили евакуацію. Звісно, розпочалася паніка серед місцевих. Тоді ж підігнали автобуси та завантажили туди людей. Вивезли їх на територію росії. Ті, з ким ми могли зв’язатися, розповідають, що на кордоні їх зустрічали російські журналісти та влаштовували за участю наших співгромадян чергове шоу про «звірства» української армії, — розповідає чоловік.

Зв’язуємося з головою РДА Усовим. Посадовець підтверджує цю інформацію.

— Людей вивозили через пункт пропуску «Гоптівка». Є інформація, що окупанти вилучали документи у наших співвітчизників. Зараз ті мешкають у таборах в прикордонних областях росії та шукають шляхів повернутися в Україну. Ми ж, зі свого боку, шукаємо шляхи, як їм допомогти.

… Повертаємося до Харкова у повній тиші… Кожен думає про щось своє, але впевнена — думки наші схожі… Кожен із нашої команди запитує себе — скільки попереду таких розповідей про зруйновані життя, скільки ще доведеться зафіксувати злочинів росармії проти українців? Як же хочеться, щоб кожен окупант поніс покарання за кожну сльозинку наших дітей, за кожну краплину крові поранених старих, за нестерпний біль матерів загиблих захисників! Знаю, цей час настане, але ми мусимо ще трохи потерпіти…

12
3

Кореспондент АрміяInform
Читайте нас в Telegram

Захищаємо світ

00
00
00
rss.feed, Публікації, Регіони, Репортаж