Це критично необхідний крок для адаптації Збройних Сил України до реалій війни нового покоління. Розбираємося, як Україна переходить від ситуативних…
Аналізуючи втрати російських загарбників, які прийшли на нашу землю вбивати українців, нищити міста і села та мародерити, можна дійти висновку, що гинуть в Україні здебільшого представники найбідніших і найдепресивніших регіонів країни-агресора. Це визнають навіть в росії. Серед беззаперечних лідерів — Бурятія та Забайкальський край.
Кореспондент АрміяInform свого часу прослужив 10 років у колишньому Забайкальському військовому окрузі, тож із власного досвіду знає, яких «асвабадітєлєй» народили та виховали у тих регіонах.
«Містом „невезіння“ вважалась Борзя»
Для читачів молодшого віку повідаю, що «ЗабВО» на побутовому рівні розшифровувалося як «забудь вернуться обратно». Округ хоча й був так званим «заміняємим», але не для всіх, і не назавжди. Ним лякали на всіх рівнях, починаючи з військових училищ. Курсанти випускних курсів навіть ходили ставити свічки, аби не потрапити в ЗабВО. «Везунчиками» вважались ті, хто потрапляв до військових частин 39-ї загальновійськової армії, яка входила до складу округу і дислокувалася в Монголії: там можна було «збагатитися» не лише рублями, а й тугриками. До них потрапив і автор цих рядків. Але про те згодом.
У самому ЗабВО містом «невезіння» вважалась Борзя, де була розквартирована так звана «голубая дивизия» та штаб 36-ї армії, яку переважно становили «укрепрайони» та «кастровані» частини. А тепер для більшого розуміння — мовою оригіналу: «Назло надменному Пекину, Китаю триппером грозя, стоит красавица Борзя».
Річ у тому, що період, коли Забайкалля нашпиговували військовою технікою, озброєнням та особовим складом, припадає на 70–80-ті роки минулого століття. Причиною тому були напружені відносини колишнього СРСР із Китаєм. Отже, на той час на китайському кордоні було зосереджено понад 25 дивізій та 1200 літаків. Але якщо б китайці вирішили одвойовувати «свої землі», то Борзя хіба що трипером і могла пригрозити.
Уперше потрапив до Борзі з України в 1982 році. Сказати, що був шокований — не те слово. Намагався свій погляд хоча б у щось уперти, щоб відчути хоча б якийсь оптимізм. Чого тільки варта головна площа міста, найяскравішою рисою якої було і є на сьогодні погруддя «вождеві світового пролетаріату» Володимиру Леніну. Тим не менш, це єдине в Борзі, що хоча б віддалено нагадувало про «цивілізацію». Буквально за десять метрів від площі згадана цивілізація, однак, обривалася, оголюючи те, який вигляд Борзя має насправді, а видовище це, на жаль, явно не вселяло життєрадісність та оптимізм.
Навколо сажа, пакети, що розлітаються за вітром, корови які їдять із сміттєвих баків — не місто, а суцільний смітник. А ще люди в сірих ватниках ходять з гордо піднятою головою, ніби живуть у крутій столиці.
Час від часу переглядаю інформаційні ресурси Забайкалля — нічого не змінилося за чотири десятиліття (!). Років зо два тому Борзю визнали найгіршим містом в росії. Нині тут дислокується 36-та окрема мотострілецька бригада, яка зазнала чималих втрат на війні в Україні. А ті мародери, що вижили, повезли додому пральні машини, блендери та унітази, аби здивувати родичів…
На фото нижче — не наслідки військових дій окупантів в Україні, а руїни військового містечка в Борзі.
«Не живемо заможньо самі — не дамо й іншим» — одвічне гасло «русского міру». Як справедливо зазначив один із журналістів, у Борзі є дві пристойні будівлі: будинок залізничників, де крутять кіно, і залізничний вокзал, звідки можна втекти з того пекла.
А поки що в цьому забайкальському містечку для тих, хто не повернувся додому з пральною машиною або праскою, активно копають могили — наперед. Місцеві чиновники пояснюють, що взимку копати важче і дорожче, тому хочуть підготувати «сани влітку»…
Днями інформаційні ресурси краю змушені були видалити сторінки пам’яті забайкальських окупантів, які загинули під час війни в Україні. Таке рішення ухвалено через позицію суду — відтепер про втрати не матимуть інформації. «Список і так не повний, і це вирішили видалити… Народ жив в обмані, народ живе в обмані», — обурився один з читачів.
За що загинув Бадма?..
А тепер ще про одну танкову бригаду убивць і мародерів, яка нібито успадкувала всі регалії колишньої 2-ї гвардійської Тацинської танкової дивізії, в якій на території Монголії в містечку Чойбалсані (монголи не винні) довелося прослужити цілих 5років.
З потеплінням радянсько-китайських відносин цю дивізію навесні 1989 року вивели з Монголії, у 2005-му розформували, а почесне найменування з орденами передали до… 245-ї мотострілецькій дивізії. У 2009 році формується 5-та танкова бригада під Улан-Уде (станція Дивізіонна), їй передають почесне найменування колишньої 2-ї танкової дивізії разом з орденами, правонаступницею якої вона не є. Такі маніпуляції з почесним найменуванням, «традиціями», орденами в армії рф не дивують — «Басманний суд у поміч».
Починаючи з 2014 року особовий склад 5-ї окремої танкової бригади бере участь у російсько-українській війні, її обгорілих вояків провідує в Донецьку сам кобзон. Переважна більшість особового складу бригади — буряти. Якщо ви гадаєте, що станція Дивізіонна набагато відрізняється від Борзі — то це буде помилкою.
Єдине, на що спромоглися буряти — косметично «підшаманити» будівлі у військовому містечку і занести до списку «героїв» комбрига Руслана Галіцького, який на початку грудня 2016 року загинув в Сирії, де начебто перебував у ролі «радника».
Ну, якщо з галіцькими, волковими та івановими, які намагаються встановити «русскій мір», більш-менш зрозуміло, то що роблять у нас зі зброєю батманкуєви, доржиєви та толдоєви — неможливо второпати.
Останнім часом видання Забайкалля рясніють повідомленнями на кшталт: «У січні 2022 року Бадму Мітупова направили на спільні навчання „Союзна рішучість — 2022“ до Білорусі. У лютому Бадму призвали на військову операцію в Україні, де він загинув у віці 25 років». Так і хочеться запитати рідних Бадми — «Що шукав він у країні, в якій жодного разу не був?».
Нещодавно стало відомо про загибель ще одного вихідця із забайкальського регіону — генерал-майора Кутузова, який служив у Забайкаллі начальником Окружного навчального центру в Піщанці, був начальником штабу 29-ї армії, та ще й приймав парад у Читі 2020 року.
Смерть ворогам!
