Сьогодні він навчається на оператора БПЛА у 37-й окремій бригаді морської піхоти. Про свій шлях від бойового медика до оператора БПЛА, причини самовільного залишення…
Аналізуючи втрати російських загарбників, які прийшли на нашу землю вбивати українців, нищити міста і села та мародерити, можна дійти висновку, що гинуть в Україні здебільшого представники найбідніших і найдепресивніших регіонів країни-агресора. Це визнають навіть в росії. Серед беззаперечних лідерів — Бурятія та Забайкальський край.
Кореспондент АрміяInform свого часу прослужив 10 років у колишньому Забайкальському військовому окрузі, тож із власного досвіду знає, яких «асвабадітєлєй» народили та виховали у тих регіонах.
«Містом „невезіння“ вважалась Борзя»
Для читачів молодшого віку повідаю, що «ЗабВО» на побутовому рівні розшифровувалося як «забудь вернуться обратно». Округ хоча й був так званим «заміняємим», але не для всіх, і не назавжди. Ним лякали на всіх рівнях, починаючи з військових училищ. Курсанти випускних курсів навіть ходили ставити свічки, аби не потрапити в ЗабВО. «Везунчиками» вважались ті, хто потрапляв до військових частин 39-ї загальновійськової армії, яка входила до складу округу і дислокувалася в Монголії: там можна було «збагатитися» не лише рублями, а й тугриками. До них потрапив і автор цих рядків. Але про те згодом.
У самому ЗабВО містом «невезіння» вважалась Борзя, де була розквартирована так звана «голубая дивизия» та штаб 36-ї армії, яку переважно становили «укрепрайони» та «кастровані» частини. А тепер для більшого розуміння — мовою оригіналу: «Назло надменному Пекину, Китаю триппером грозя, стоит красавица Борзя».
Річ у тому, що період, коли Забайкалля нашпиговували військовою технікою, озброєнням та особовим складом, припадає на 70–80-ті роки минулого століття. Причиною тому були напружені відносини колишнього СРСР із Китаєм. Отже, на той час на китайському кордоні було зосереджено понад 25 дивізій та 1200 літаків. Але якщо б китайці вирішили одвойовувати «свої землі», то Борзя хіба що трипером і могла пригрозити.
Уперше потрапив до Борзі з України в 1982 році. Сказати, що був шокований — не те слово. Намагався свій погляд хоча б у щось уперти, щоб відчути хоча б якийсь оптимізм. Чого тільки варта головна площа міста, найяскравішою рисою якої було і є на сьогодні погруддя «вождеві світового пролетаріату» Володимиру Леніну. Тим не менш, це єдине в Борзі, що хоча б віддалено нагадувало про «цивілізацію». Буквально за десять метрів від площі згадана цивілізація, однак, обривалася, оголюючи те, який вигляд Борзя має насправді, а видовище це, на жаль, явно не вселяло життєрадісність та оптимізм.
Навколо сажа, пакети, що розлітаються за вітром, корови які їдять із сміттєвих баків — не місто, а суцільний смітник. А ще люди в сірих ватниках ходять з гордо піднятою головою, ніби живуть у крутій столиці.
Час від часу переглядаю інформаційні ресурси Забайкалля — нічого не змінилося за чотири десятиліття (!). Років зо два тому Борзю визнали найгіршим містом в росії. Нині тут дислокується 36-та окрема мотострілецька бригада, яка зазнала чималих втрат на війні в Україні. А ті мародери, що вижили, повезли додому пральні машини, блендери та унітази, аби здивувати родичів…
На фото нижче — не наслідки військових дій окупантів в Україні, а руїни військового містечка в Борзі.
«Не живемо заможньо самі — не дамо й іншим» — одвічне гасло «русского міру». Як справедливо зазначив один із журналістів, у Борзі є дві пристойні будівлі: будинок залізничників, де крутять кіно, і залізничний вокзал, звідки можна втекти з того пекла.
А поки що в цьому забайкальському містечку для тих, хто не повернувся додому з пральною машиною або праскою, активно копають могили — наперед. Місцеві чиновники пояснюють, що взимку копати важче і дорожче, тому хочуть підготувати «сани влітку»…
Днями інформаційні ресурси краю змушені були видалити сторінки пам’яті забайкальських окупантів, які загинули під час війни в Україні. Таке рішення ухвалено через позицію суду — відтепер про втрати не матимуть інформації. «Список і так не повний, і це вирішили видалити… Народ жив в обмані, народ живе в обмані», — обурився один з читачів.
За що загинув Бадма?..
А тепер ще про одну танкову бригаду убивць і мародерів, яка нібито успадкувала всі регалії колишньої 2-ї гвардійської Тацинської танкової дивізії, в якій на території Монголії в містечку Чойбалсані (монголи не винні) довелося прослужити цілих 5років.
З потеплінням радянсько-китайських відносин цю дивізію навесні 1989 року вивели з Монголії, у 2005-му розформували, а почесне найменування з орденами передали до… 245-ї мотострілецькій дивізії. У 2009 році формується 5-та танкова бригада під Улан-Уде (станція Дивізіонна), їй передають почесне найменування колишньої 2-ї танкової дивізії разом з орденами, правонаступницею якої вона не є. Такі маніпуляції з почесним найменуванням, «традиціями», орденами в армії рф не дивують — «Басманний суд у поміч».
Починаючи з 2014 року особовий склад 5-ї окремої танкової бригади бере участь у російсько-українській війні, її обгорілих вояків провідує в Донецьку сам кобзон. Переважна більшість особового складу бригади — буряти. Якщо ви гадаєте, що станція Дивізіонна набагато відрізняється від Борзі — то це буде помилкою.
Єдине, на що спромоглися буряти — косметично «підшаманити» будівлі у військовому містечку і занести до списку «героїв» комбрига Руслана Галіцького, який на початку грудня 2016 року загинув в Сирії, де начебто перебував у ролі «радника».
Ну, якщо з галіцькими, волковими та івановими, які намагаються встановити «русскій мір», більш-менш зрозуміло, то що роблять у нас зі зброєю батманкуєви, доржиєви та толдоєви — неможливо второпати.
Останнім часом видання Забайкалля рясніють повідомленнями на кшталт: «У січні 2022 року Бадму Мітупова направили на спільні навчання „Союзна рішучість — 2022“ до Білорусі. У лютому Бадму призвали на військову операцію в Україні, де він загинув у віці 25 років». Так і хочеться запитати рідних Бадми — «Що шукав він у країні, в якій жодного разу не був?».
Нещодавно стало відомо про загибель ще одного вихідця із забайкальського регіону — генерал-майора Кутузова, який служив у Забайкаллі начальником Окружного навчального центру в Піщанці, був начальником штабу 29-ї армії, та ще й приймав парад у Читі 2020 року.
Смерть ворогам!
