На папері ця армія виглядала значно сильнішою за українську. Але війна швидко показала: сама кількість ще не гарантує переваги. Бо сучасна війна — це не лише ресурс. Це швидкість рішень,…
Для корінного донеччанина Вадима боротьба з російськими окупантами стала головною справою життя ще з березня 2014 року. У той час він і не підозрював, якою драматичною виявиться його подальша доля…
У Донецьку Вадим відома людина, багато років займався науковою діяльністю. Був доцентом кафедри фінансів Донецького державного університету управління. Викладав студентам суто економічні науки: основи кредитування, інвестицій, формування бюджетної політики. Дуже любив своє місто, захоплювався хокеєм, альпінізмом, мандрівками. Але все це відійшло на другий план із початком російського вторгнення в Україну.
Вадим, як освічена людина і патріот своєї країни, не міг змиритися з окупацією Донецька і разом зі своїми друзями створили партизанський загін «Тіні». Почали чинити збройний спротив рашистам. Невдовзі їх викрили і довелося негайно перейти на підконтрольну Україні територію.
— У Дніпрі ми почали формувати з жителів Донецької і Луганської областей добровольчий загін «Донецьк-2», — згадує події тих днів Вадим. — Згодом він об’єднався з добровольчим підрозділом «Дніпро-1» і став у складі цього батальйону ротою з назвою «Донецьк». Уже в травні 2014 року ми прийняли свій перший бій на Маріупольському напрямку. Потім брали участь у звільненні Маріуполя, боях під Новоазовськом, проведені Широкинської операції. Дуже запам’яталися бої під Новоазовськом. У нашій роті тоді, крім стрілецької зброї, не було ніяких протитанкових засобів, не кажучи вже про бронетехніку. І якщо піхоту нам ще вдавалося стримувати, то коли в наступ пішли російські танки за підтримкою артилерії і РСЗВ, ми змушені були відходити в напрямку Безіменного, Саханки. Потім разом з «азовцями» брали участь в обороні Широкиного. Після цього понад рік наш підрозділ вів бойові дії у селищі Піски під Донецьком. Деякі з хлопців навіть бачили з позицій свої домівки і мріяли, що невдовзі ми звільнимо місто. До речі, разом зі мною тоді воювала і моя жінка Лариса. До війни вона також працювала викладачем в університеті, згодом долучилася спочатку до партизанського загону, а потім до «Дніпро-1». У складі підрозділу була звичайним стрільцем, пізніше обійняла посаду старшини роти.
З початком широкомасштабного вторгнення російських загарбників в Україну Вадим знов пішов до війська. У складі зведеного підрозділу 126-ї бригади територіальної оборони бере участь у бойових діях на південному напрямку оборони. Знаходиться на посаді головного сержанта зведеного підрозділу. Маючи певний бойовий досвід, багато часу приділяє навчанню молодших командирів. Його талант викладача у поєднанні з військовими знаннями допомагають успішно виконувати визначенні завдання. На запитання, який настрій в підлеглих, відповів, що зараз люди налаштовані як ніколи рішуче — подолати ворога і звільнити Україну.
— З такими людьми, я впевнений, невдовзі ми повернемося і в мій рідний Донецьк! — запевняє сержант.
В Києві презентували дослідження «Кримінологічний та психологічний портрет засудженого колаборанта».
Бойові втрати російської армії за минулу добу склали 1160 одиниць особового складу, танк та сім бойових броньованих машин.
Почесні найменування пов’язують сучасні військові частини з видатними діячами, місцевостями чи визначними подіями української історії.
Він воює не з окопу і не з броні. Його поле бою — монітор, антени та важкий дрон із десятками кілограмів вибухівки під фюзеляжем.
Перед повномасштабним вторгненням російську армію оцінювали насамперед цифрами: особовим складом, танками, артилерією, авіацією й запасами боєприпасів.
Під час виконання бойового завдання на Покровському напрямку українські військові взяли у полон російського загарбника, який ховався у бліндажі.
На папері ця армія виглядала значно сильнішою за українську. Але війна швидко показала: сама кількість ще не гарантує переваги. Бо сучасна війна — це не лише ресурс. Це швидкість рішень,…