Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 30 січня 2026…
На полі бою медики відіграють важливу роль у збереженні життів поранених військовослужбовців. Вони всіма можливими шляхами намагаються забезпечити повернення воїнів з передової додому — живими та здоровими. Свого часу обрав для себе цю шляхетну професію начальник медичної служби одного з батальйонів морської піхоти лейтенант медичної служби Роман.
Медик поєднує роботу на позиціях з тиловою логістикою, тож у переліку завдань чоловіка: від польового лікування тривіальних травм та хвороб, тренування військовослужбовців тактичній медицині — до, навіть, впорядкування документації тилового забезпечення.
Роман ще не має бойового досвіду, адже до морських піхотинців він долучився відносно нещодавно, але, як каже, у нього ще все попереду, тож поки є можливість він набуває необхідних навичок, щоб згодом бути готовим рятувати життя побратимам.
— У свій медичний підрозділ я влився дуже швидко. Ми всі маємо один фах, тому знайти спільну мову взагалі не проблема. З бійцями також швидко порозумілися. Що стосується старших командирів та начальників, то прийняли мене дуже тепло. Перше, що я почув від свого командира частини: «Ласкаво просимо в сім’ю». Це дійсно дружний колектив, — пояснює Роман.
На запитання, як саме він обрав свою професію, хлопець відповідає, що завжди хотів лікувати людей. Після закінчення школи пішов вчитись до Черкаського медичного коледжу, а після випуску — вступив до Української медичної стоматологічної академії (нині — Полтавський державний медичний університет).
У дев’ятому класі Роман втратив батька, і вони з матір’ю залишились вдвох. Можливо, усвідомлення своєї відповідальності — як єдиного чоловіка в сім’ї, спонукало хлопця вступити в доросле життя не за роками виваженим та серйозним.
Ще в шкільні роки Рома спілкувався з патріотично налаштованими хлопцями та дівчатами, які пізніше вступили в тоді ще батальйон, а нині — полк спеціального призначення «Азов».
— Як розумієте, для медиків не існує заочної форми навчання, тому за можливості я відвідував місцеві майдани та робив все можливе, щоб допомогти суспільству, поєднуючи це з навчанням, — говорить медик.
На четвертому курсі вирішив вступити на військову кафедру та отримати офіцерське звання. Після її закінчення перед Романом постало питання подальшої військової спеціалізації. Він вступив до Української військово-медичної академії, адже в такі складні часи для нашої країни військова медицина особливо важлива, адже допомоги потребують всі — як цивільні, так і військові.
— Під час вступу до академії був попередній відбір на напрямки, і я обрав загальну практику для ВМС, адже дуже хотів потрапити до морської піхоти, — продовжує Роман.
Широкомасштабне вторгнення застало хлопця та його однокурсників у Києві, ще під час навчання. Тоді відбувся дотерміновий випуск. Усіх випускників направили у війська, за місцем служби. Отак, після дев’яти років навчання, Роман став професійним військовим медиком, лейтенантом медичної служби.
Щодо перебігу війни Рома має своє, особливе бачення, що зумовлене турботою справжнього лікаря.
— Є велике бажання наблизити день перемоги над рашистами, але не з поспіхом і «шашкою наголо», а тактично, виважено, грамотно, розумно. Щоб якомога менше наших людей постраждало. Хай ми краще святкуватимемо перемогу трохи пізніше, але без втрат та без переламаних доль, — пояснює військовий медик.
Фото з особистої галереї Романа
