Сьогодні перемогу визначає не лише кількість особового складу чи техніки. Вирішальними стають швидкість передачі інформації, стійкість зв’язку, захищеність даних, ефективність…
З початку широкомасштабного вторгнення рф до поважного списку досягнень вокаліста, автора пісень та лідера рок-гурту Epolets додалося ще й волонтерство. Павло Варениця не тільки лікує душі своїми синглами, а готує їжу для підрозділів Збройних Сил України, організовує доставку медикаментів на тимчасово окуповані території та збирає кошти на обмундирування.
Про це кореспондентка АрміяInform поговорила з відомим музикантом.
Про початок війни
— Де вас застало широкомасштабне вторгнення?
— Це було о п’ятій ранку, я якраз повертався з Дніпра, мені зателефонувала дружина та сказала, що розпочалася війна. Хоча спочатку я скептично ставився до всіх новин, мені здавалося, що похизуються озброєнням та на тому все й закінчиться. Дарма, що помилився.
Ще 22 лютого на сторінці Павла у мережі Інстаграм з’явився пост із закликом до народу росії та білорусі припинити ігнорувати війну на сході України, яка триває вже 8 років.
— Я намагався донести цей меседж до друзів та рідних у росії, розкрити очі та відчути підтримку. На жаль, не вийшло — тепер у мене немає близьких людей в росії. Я не підтримую жодних зв’язків ні зі своїм дядьком, ні з племінником, хоча раніше ми спілкувалися буквально кожного дня. В будь-якому випадку мені це вже не цікаво, адже людина жодного разу мені не написала. Для мене це дуже болюча тема, адже я вважав, що саме в Україні всі його рідні, але жити під гнітом царя йому миліше. Його вибір.
Про волонтерство
— З чого почався ваш шлях як волонтера?
— Я вирішив, що зараз, як ніколи будуть корисними мої старі зв’язки, саме для поліпшення умов та вдоволення деяких потреб як силових структур, так і мирного населення на тимчасово захоплених територіях. У мого друга в Одесі власне кафе, тому нашою спільною ідеєю стало приготування гарячої їжі для всіх, хто цього потребує. Першочерговою проблемою виявилися продукти, адже було кому готувати, але, на жаль, не було з чого. З цим нам вже допомогли всі небайдужі: і коштами, і сировиною. Далі я переключився на збір та організацію логістики ліків на тимчасово непідконтрольні території. Для мене ця тема важлива особисто, адже на півдні України до недавнього часу залишалися батьки моєї дружини. Я знаю від них, наскільки там не вистачає базових медикаментів.
— Як вам все-таки вдалося вивезти їх з-під окупації?
-Кожен день я з дружиною слідкував за чатами, в яких люди діляться інформацією, які пункти відкриті, де краще залишитись, де взяти їжу, воду, до кого звернутися. Я скажу, що це був справжній квест, де на вагах життя.
Про творчість та плани на майбутнє
— Якщо волонтерство так активно увійшло у ваше життя, чи залишається час на творчість?
— Я не міг ні слухати, ні писати музику приблизно місяць. І виною тому зовсім не волонтерство. По-перше, я не мав часу, а по-друге, будь-яка музика повертала мене у довоєнний час. Але одного дня щось в мені наче «клацнуло», з’явилася потреба вилити на папері душевні муки. Я написав пісню «Крик», в мережі є акустична версія, а саме зараз я повернувся зі студії, де доробив її. Я як людина, як музикант, розумію, що мені допомагає пісня. Це мотивує мене на продовження моєї волонтерської діяльності: пошук ліків, логістику. Я наче відволікаюсь на творчість, а потім з новими силами, ідеями повертаюсь. Між тривогами і комендантською годиною шукаю час на творчість. Вийде навіть анімоване відео. У цій пісні я «прокричав» всі свої емоції, наче вилив на папері весь біль. Я зробив собі легше, а за деякими відгуками в особисті повідомлення, то не тільки собі.
— Ви самі створили анімацію для нової пісні?
— Так, насправді я давно займаюся вебдизайном. Я створював макети на підтримку Збройних Сил України. І роблю це не вперше, ще до початку війни я робив макети для креативних сил, ще в той час, коли вони не полишали спроб достукатись до народу сусідніх держав.
— Ексучасник групи Epolets Сашко Решетарь тепер воює на фронті, ви навіть збирали йому кошти на обмундирування. Чи підтримуєте ви зв’язок?
— Це мій друг, близька людина, я просто не міг залишитись осторонь. Допоміг у зборі коштів на обмундирування. Зараз ми підтримуємо зв’язок, тому сподіваюсь вже скоро з ним побачитись у мирній Україні.
— Які все-таки плани на майбутнє?
— Окрім святкування перемоги України? Про майбутнє можу лише сказати, що після пережитого, кожному українцю, попри гендер, потрібно буде пройти базовий військовий вишкіл.
Фото з особистого архіву Павла Варениці
