Ці та інші обов’язкові елементи є звичними на сьогодні складниками сучасної базової загальновійськової підготовки, яка пройшла кілька етапів трансформації та вдосконалень від початку широкомасштабного вторгнення….
У московії під час передсвяткових божевільних перегонів до 9 травня ватажки міністерства культури рф вирішили заборонити кінострічку «В бой идут одни старики».
На думку далеких від культури людей, заборону ввели через те, що там є слова про Україну, наші національні пісні, а фільм зняв українець — Леонід Биков.
Цікаво, що під час «заборони» всього українського в росмінкульті розглядали й іншу кінострічку Бикова «Аты-баты, шли солдаты» 1976 року. Там Леоніду Федоровичу в ролі єфрейтора Святкіна дуже добре вдалося передати український менталітет і слобожанський акцент. Проте українських пісень і слів там не було і тому фільм поки що дозволили для перегляду.
Як же ж окупанти сильно нас бояться, що навіть фільм, знятий колективом кіностудії імені Олександра Довженка 49 років тому — вони розглядають як «ідеологічну зброю» проти них.
https://www.youtube.com/watch?v=WN0rBdsYQo0&t=13s
У фільмі, що отримав чимало схвальних відгуків від режисерів зі світовими іменами, дійсно лунає чимало українських слів. Проте зроблено це через те, що головний герой — військовий льотчик Титаренко, за сценарієм є українцем, а основні події відбуваються в нашому небі. Проте московити навмисно не хочуть помічати те, що упродовж усієї кінострічки там розповідається й про представників інших національностей, які зробили не менший внесок в загальну перемогу над нацизмом у Другій світовій війні.
Як же ж окупанти сильно нас бояться, що навіть фільм, знятий колективом кіностудії імені Олександра Довженка 49 років тому — вони розглядають як «ідеологічну зброю» проти них.
Варто сказати, що геніальний кіноактор і режисер дійсно дуже любив Україну, знав чимало пісень, знався на наших традиціях тощо. Але він завжди толерантно ставився до інших національних культур.
Геніальний кіноактор і режисер дійсно дуже любив Україну, знав чимало пісень, знався на наших традиціях тощо.
Народився на Донеччині та підлітком пізнав воєнну евакуацію
Леонід Биков народився у селищі Знаменське Слов’янського району Донецької області у родині робітників. Пізніше сім’я переїхала до Краматорська.
Від початку війни родину Бикових евакуювали до Барнаула. У свої 15 років він кілька разів намагався втекти на фронт. Проте його щоразу відловлювали та повертали додому. Тоді ж він прийшов до військкомату і збрехав, що йому вже є 18 років. Скандал тоді був великий, але йому запропонували піти до льотного училища, куди він успішно й вступив. Та, провчившись декілька місяців, у 1945-му навчальний заклад розформували через завершення війни. Вирішив піти в артисти через природний талант читати вірші.
За спогадами однокурсниці Леоніда Бикова — Світлани Чібісової, коли вони вчилися в Харківському театральному університеті, то він був «у яскравій картатій сорочці. А очі з пустотливою хитринкою і красивий кучерявий чуб. У кампаніях він швидко міг запалити всіх позитивом».
Леонід Федорович як актор успішно виступив у десятках театральних виставах та кінофільмах. Проте як режисер і сценарист має лише шість кіноробіт, але всі вони є геніальними. Кінострічка «В бой идут одни старики» — одна із таких, як він сам любив казати, його «доньок».
Землякам доручили першими оцінити фільм про льотчиків
Як пригадують актори, під час зйомок на аеродромі Леонід Биков добре грав на багатьох музичних інструментах. Також він душевно співав, що проявилося в багатьох фільмах. Його улюбленими піснями були: «Ой, у лузі…» та «Ніч яка місячна». Останню музичну композицію він навмисно використав у своєму фільмі, хоча за сценарієм була інша, російською мовою. Друзі по кіноремеслу казали, що Леонід Федорович так красиво виводив слова, що навіть хотілося плакати.
Леонід Биков добре грав на багатьох музичних інструментах. Також він душевно співав, що проявилося в багатьох фільмах. Його улюбленими піснями були: «Ой, у лузі…» та «Ніч яка місячна».
Цікаво, що під час зйомок керувати літаком Биков вирішив взятися самостійно. Для цього його спеціально підготували за пів години. Він навіть не побоявся зробити в повітрі «бочку», тобто поворот літака на 360 градусів навколо горизонтальної осі.
Першими «В бой идут одни старики» подивилися його земляки у Краматорську. Це його було принциповою позицією. Мовляв, якщо земляки оцінять його майстерство, то й усій країні сподобається.
До речі, прототипом «Смуглянки» був його друг юності Віктор Щедронов, льотчик, який загинув. Саме його впізнали першим всі глядачі. Мати льотчика просто ридала, тому що актор Сергій Підгорний добре впорався із задумом режисера Леоніда Бикова. Фільм викликав бурю позитивних відгуків.
— Він пережив свій зоряний час тут, у Краматорську, — пригадує сестра Леоніда Бикова — Луіза. — У 1974 році привіз своїх «стариков» «на суд» однокласників, друзів по технікуму, рідних, сусідів і тих, для кого він був найулюбленішим актором — «нашим Льонею». Не було серед захоплених глядачів тільки найдорожчого для нього глядача — нашої мами.
Він мріяв зняти свій фільм, роботу всього життя, саме на кольоровій, щоб показати всю красу рідної України.
Варто сказати, що в фільмах українського режисера його герої часто співають українські пісні, розповідають про українські традиції та рідні землі. Маестро, якого він зіграв у фільмі «В бой идут одни старики», саме й показав, наскільки для Бикова була важлива Україна.
— Батько хотів зняти «старих» у кольорі, але кольорову плівку не дали, — пригадує донька Мар’яна Бикова. — Надали чорно-білу, вузькоформатну. Він мріяв зняти свій фільм, роботу всього життя, саме на кольоровій, щоб показати всю красу рідної України.
В Україні люблять і ніколи не забудуть на відміну від московітів усі творчі роботи Леоніда Бикова. А крилаті фрази героїв в його кінострічках ми й досі використовуємо в повсякденному житті.
Аби вшанувати пам’ять великого актора, режисера та просто народного улюбленця в Харкові, Києві та Краматорську встановлено йому пам’ятники. Нещодавно ж, після заходів з декомунізації у Сумах, Харкові, Покровську, Дружківці, Краматорську, Кривому Розі та Слов’янську, з’явилися вулиці з його прізвищем. А декілька років тому чергового дня народження на одному із харківських будинків намалювали мурал.
