ТЕМИ
#ТЕРОБОРОНА #СОЦЗАХИСТ #СПОРТ #РАШАБУМ #ЛАЙФХАКИ #ООС #КОРУПЦІЯ #ІНФОГРАФІКА

Італійські родини прихистили маленьких біженців з України

Прочитаєте за: 5 хв. 5 Травня 2022, 13:02 98

З початком російсько-української війни благодійні фонди, що в мирний час займались оздоровленням дітей за кордоном, долучились до процесу евакуації. Іноземні партнери звернулися з ініціативою та зголосилися прихистити маленьких біженців з охопленої війною країни. Діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, із зони бойових дій були евакуйовані, зокрема до Італії. В перші дні війни евакуація відбувалася стрімко, розповіла очільниця Міжнародного благодійного фонду «Країна Милосердя» Лариса Іванюта.

— Ви вивозили дітей соціально незахищених категорій?

— У зв’язку з війною ми допомагали цим категоріям дітей і не тільки їм, а й матерям з дітками. З італійськими партнерами ми організувалися з кінця лютого, а першого березня вже пішов перший автобус. Це діти з двох дитячих будинків, діти з мамами й опікуни з дітками. Також і дитячі будинки сімейного типу поїхали. Дуже допомогла «Укрзалізниця», нам дозволили не на вокзалі здійснювати посадку, а в депо відстою, щоб не було тисняви. Щоб мамам з дітьми було комфортніше, бо так траплялося, що одна мама з двома-трьома дітьми, вони приїздили завчасно й увесь вагон був у їхньому розпорядженні. Потім ми розміщували дітей в Ужгороді й дуже вдячні місту за допомогу в логістиці й комфортні умови перебування. Діти там іноді жили до тижня, поки набиралися автобуси. Ми так формували рейси, щоб вони були повністю заповнені. Діти відправлялися й добу їхали в Італію. Там на них вже чекали італійські партнери. Таким чином наш благодійний фонд відправив вісім автобусів до Італії. Це діти із Сумської, Київської, Кіровоградської, Донецької областей. Приймали їх сім’ї та структури, підпорядковані комунам з регіонів від Риму й до Сицилії.

— Італійські сім’ї розшукують своїх колишніх підопічних?

— У нас була ціла історія. Дівчинка-сирота з дитячого будинку в Київській області їздила в італійську родину за нашою програмою у віці років десяти. Вона виросла й ми не знали, як склалося її життя. А коли почалася війна, ця італійська сім’я звернулася до нас, щоб розшукати та прихистити цю Оленку. Вони знали, що дівчина у скрутному становищі, дали мені номер телефона. Я зателефонувала, виявилося, що вона вагітна, на дев’ятому місяці, і перебуває у Центрі допомоги матері й дитини. Ба більше, там у центрі багато молодих мам з немовлятами і по двоє-троє діток. Ми зв’язалися з директором і організували виїзд усього центру. Я дуже вдячна цій директорці, вона за один день оформила всі документи, й наступного дня вони вже сіли в потяг, а через чотири дні були в Італії. Дві мами відмовилися, а решта, понад двадцять мам з дітьми, виїхали. Їх прийняли комуни при храмах, там є гостьові кімнати, їм навіть облаштували кухні. В дорозі ми купили термоси, забезпечували гарячою водою, щоб вони могли готувати суміші для немовлят. Ми дуже раді, що цей центр вдалося вивезти. По суті, це самотні мами з немовлятами, їм ніхто б не допоміг, ні родичів, ні чоловіків у них немає. Така от історія, шукали одну, а допомогли багатьом.

— Чи евакуюють дітей з опікунами?

— Останній автобус, що ми відправили, був переважно з бабусями-опікунами з підопічними дітьми. Ми співпрацювали зі службою у справах дітей міста Києва, і близько двадцяти опікунів з дітьми-сиротами, дітьми, позбавленими батьківського піклування, виїхали. Ця група прибула в регіон Сицилії. Переживали, як витримають дорогу, італійська сторона надала транспорт, сицилійські партнери у Львові автобус знайшли й оплатили, а колеги з Неаполя знайшли автобус у Польщі й посадку здійснили вже після перетину кордону. Служба у справах дітей Закарпатської області багато нам допомагала, нині перетин кордону може відбуватися за українськими документами, вони співпрацювали з прикордонниками, здійснювали консультації, всі питання чітко опрацювали.

— А як буде з поверненням дітей в Україну? Ви підтримуєте зв’язок з ними, як біженці влаштувалися на місці?

— Всі хочуть повернутися. Однак нині попереду літній період, діти можуть оздоровитися на морі за кордоном. Хвилюються, звичайно, щодо повернення, але поки про це не йдеться, війна триває.

Авжеж, ми підтримуємо комунікацію з евакуйованими, перший час їм було незвично та тривожно. Навіть холодно було, бо в Італії так активно опалення не використовують, заощаджують. Дещо було некомфортно, особливо дітям. Додатково обігрівачі купували, навіть переселяли дітей, італійці завжди йшли назустріч. У спілкуванні для перекладу наші волонтери долучилися — дівчата, які багато років працюють в Італії. Наразі всі діти й дорослі зареєстровані в місцевих органах та отримали спеціальні страхові коди для можливості отримувати безоплатну медичну допомогу. Діти мають можливість відвідувати дитячі садочки та школи. Деякі дорослі за бажанням влаштувались на роботу. Уряд Італії днями ухвалив закон, який гарантує грошові виплати на дітей і дорослих, які ними опікуються. Вже почали реєстрацію щодо отримання цих коштів. Звісно, що без проблем не буває — для всіх, нас і італійців також, ця ситуація незнайома… війна для всіх нас уперше…

У Польщі також наші діти отримують підтримку. Зокрема, американські партнери приїхали до Польщі, саме до дітей з українського дитячого будинку, який вивезли через війну. Закупили дитячі речі, одяг, смаколики, десять ноутбуків, щоб діти могли і навчатися, і розважатися, принесли емоційне піднесення в життя цих дітей. Американські партнери дуже переймаються війною в Україні, хотіли би приймати біженців, але необхідність оформлення візи фактично унеможливлює цей процес, принаймні поки що.

— Як останнім часом триває евакуація?

— Люди вірять у ЗСУ, тому такого напливу звернень, як було на початку війни, що телефон розривався, тепер немає. Навіть моя батьківщина — Іванківський район на Київщині, що була під окупацією 36 днів, не поспішають виїжджати. Це Чорнобильський регіон, з якого ми починали співпрацю з італійцями, які прийшли на допомогу після аварії на ЧАЕС. Тому нині, коли наші Збройні Сили звільнили північ Київщини, багато італійців запрошують своїх колишніх підопічних, які 20-30 років тому їздили до них в Італію, а нині у них вже сім’ї і свої діти. Ми перенаправляємо цих мам із дітьми у Тернопіль, а звідти рейсовими автобусами в італійські сім’ї, які на них чекають. Дорогу оплачують усе ті ж наші італійські партнери. А на зворотному шляху автобус везе гуманітарну допомогу. Деякі їдуть, а деякі кажуть: ми так зраділи, що нас звільнили, а тепер весна, у нас городи, хочеться бути дома й насолодитися цією радістю звільнення. Тобто такої масової евакуації тепер у нас немає, люди вірять у ЗСУ й лишаються.

Два тижні тому дитячий будинок сімейного типу вирвалися з Мелітополя через «зелений коридор», чекали на нього чотири дні. На щастя, все вдалося. Ми відправили їх за кордон. Італійська родина на півночі Італії, куди діти їздили влітку, прихистила весь цей дитбудинок сімейного типу, семеро дітей і маму.

Добре, що вдалося тоді, на початку війни, вивезти стільки дітей, водночас це і допомога країні, адже зменшується соціальне навантаження і з матеріального, і з медичного забезпечення.

Кореспондент АрміяInform
Читайте нас у Facebook

Захищаємо світ

00
00
00
rss.feed, Публікації