Досі навколо станції існує 30-кілометрова зона відчуження. Унаслідок аварії близько 5 млн гектарів земель виведено із сільськогосподарського користування. Досі людство стикається з наслідками цієї аварії….
Музикант вищої категорії Валерій Мірошниченко — з початку війни боєць сьомої роти 243-го батальйону з позивним «Маестро». Свій виступ на зруйнованому мості біля села Забуччя, що на Київщині, він присвятив пам’яті всіх загиблих від рук рашистів мирних мешканців. Валерій виконав на валторні «Червону калину», Антоніо Вівальді «Adagio», а також — фрагмент симфонії Й. Брамса.
Послухати концерт на мосту зібралися мешканці села, що майже три тижні жили в окупації. Для них організатор проєкту «Відлуння руйнації» ТО «Slavuta» та благодійний фонд «Омріяна країна» привезли продуктові набори.
Другим місцем для виступу були обрані багатоповерхівки біля зруйнованого торговельного центру «Жираф».
читайте також:
Свого часу Валерій Мірошниченко закінчив Київське музичне училище, потім Національну музичну академію України імені Чайковського. Після навчання виступав у складі Державного академічного естрадно-симфонічного оркестру України, в ансамблі танцю імені Павла Вірського. Багато подорожував з українськими артистами по світу.
— Для мене дуже важливо, щоб у Європі розуміли, які люди воюють нині в Україні. У лютому всі українці стали на захист своєї Батьківщини, і неважливо — професійний ти військовий чи ні, — розповідає Валерій.
Каже, що за покликом душі пішов захищати Батьківщину ще в далекому 2014 році. На навчанні хлопці спочатку називали його «Смуглянка», потім дали новий позивний — «Маестро». Валерій воював у Слов’янську, а у 2016 році повернувся до мирного життя та музики. Шість років жив в Ірпені — саме там і зустрів війну 24 лютого.
— У перший день пішов у військкомат і кажу, що служив в АТО, попросився воювати. Відмовили, сказавши, що «людей багато, а зброї не вистачає». Прийшов після обіду й знов попросився — цього разу взяли, — каже «Маестро».
Нині згадує найбільш емоційні моменти: «Уявіть собі, ніч, ми веземо пораненого. Йому в бік під бронежилет потрапили уламки. Він стікає кров’ю, кричить на кожному горбку. Водій сильно нервує, бо фари вимкнути не можна, а орки б’ють по світлу. Їм байдуже, чи швидка допомога, чи дітей евакуюють — по всіх стріляють. Доїхали до того мосту, де я грав, а там сотня машин кинутих. І навкруги все видно від нічної заграви. Все горить — автівки, хати в селах. Міст, мов у вогняному кільці…»
За словами бійця найсильніші обстріли були 14 березня: «Я заступив о 6:10, тоді вже почали обстрілювати з мінометів. Закінчили о 22:00. Невелика 10-хвилинна перерва між обстрілами, і знову. За день нарахував — 286 вибухів…».
