ТЕМИ
#ТЕРОБОРОНА #СОЦЗАХИСТ #СПОРТ #РАШАБУМ #ЛАЙФХАКИ #ООС #КОРУПЦІЯ #ІНФОГРАФІКА

Той, хто втратив здатність любити й співчувати, розуміє лише мову зброї

Прочитаєте за: 6 хв. 20 Квітня 2022, 12:28 28

Катерина Єгорушкіна — українська письменниця, казкотерапевтка, тренерка з розвитку креативності. Авторка шістнадцяти книжок. Спікерка TEDxKyiv із темою «Казки та цінності майбутнього». Її тексти діти вивчають у школах. Того дня, коли росіяни напали на Україну, вона, як і тисячі українців, залишила свій дім у затишному містечку біля Києва. Нині авторка продовжує занурювати малечу у світ добра і правди, влаштовує онлайн-читання і пише для дітей.

— Ви пишете для дітей про складні речі, трагічні моменти історії: Голодомор, Другу світову та сучасну російсько-українську війну. На Вашу думку, якими словами слід говорити з дітьми на такі теми? На що спиратися батькам у таких розмовах?

— Насамперед спиратися на власний ресурс і готовність дитини. Шукати разом відповіді на питання, не лише говорити, а й слухати. Насправді у дітей розуміння добра і зла чіткіше, ніж у дорослих. Ми можемо багато чого в них навчитися. Особисто я наголошую на тому, що українці миролюбні, вони здебільшого творять, а не руйнують. Та, на жаль, наші північні сусіди ‒ руйнівники. І ми не можемо цього змінити. Тож мусимо захищати створене, захищати всіх, кого любимо. Я кажу дітям, що немає нашої провини в тому, що на нас напали. Хоч ми і жертви цієї війни, але водночас ми й переможці, бо наші цінності — це цінності майбутнього.
Нещодавно моя 8-річна донька на урок «Я досліджую світ» запропонувала винахід: спеціальну машину, яка робить з росіян «нормальних» людей. Доня сказала, що треба крізь них пропускати «добро». Я усміхнулася й упізнала себе: колись думала, що можна замість зброї перемагати любов’ю, світити на темряву і вона розступиться. Та, на жаль, інколи темрява ‒ це пекельна чорна діра, яка поглинає світло. Той, хто втратив здатність любити й співчувати, розуміє лише мову зброї.

— Ваші читання «Історій хоробриків із Горішкових Плавнів» заспокійливі навіть для дорослого. Розкажіть про білочок-переселенок і як ця книга впливає на дітей, яка мета цієї книги?

Це книжка про страхи і хоробрість, пригоди і випробування. Вона терапевтична: після кожної із семи історій є сторінка «Совиної порадні», де читачі знайдуть психологічні поради, як упоратися з тим чи іншим страхом (темряви, школи, помилок, публічних виступів тощо). Одна з історій називається «Найдорожчі гостинці». Вона про сім’ю білочок, яка мусила тікати з рідного Горецька до Горішкових Плавнів унаслідок пожежі. Паралель Горецьк ‒ Донецьк ‒ Торецьк тут не випадкова. В оригіналі рукопису пожежа виникла внаслідок підпалу білками-літягами з Півночі. Та під час редагування я вирішила образ ворога прибрати, сподіваючись, що війна на Донбасі незабаром скінчиться.
У цій історії у білченят Марти й Ромчика загострюються страхи вогню й висоти, але з чуйною допомогою батьків їм вдається ослабити ці страхи. Діти сумують, що улюблені речі перетворилися на попіл. Але не втрачають надії: через певний час повертаються на згарище, аби посадити новий ліс.
З мого досвіду, книжка впливає на дітей дуже позитивно, батьки люблять її за впізнаваність ситуацій та чіткі поради. «Історії хоробриків» радять психологи, перекладають і видають за кордоном. Разом із видавництвом «Vivat» плануємо продовження, а на сторінці видавництва у фейсбуці час від часу влаштовуємо живі читання.

— Ви пишете зараз про російсько-українську війну для дітей. Якою буде ця книга, написана в такий страшний час?

Книга буде чесною і водночас ‒ світлою. Називається «Мої вимушені канікули». Це щоденник школярки, де вона день за днем описує своє життя з 23 лютого до 14 березня: мрії, які розбиваються, нові страхи, раннє дорослішання, ракети й обстріли, життя в бомбосховищі, евакуація, надія на краще. Книга заснована на реальних подіях, написана під гул українських військових літаків, обдумана під час нічних повітряних тривог. У ній багато моментів із життя реальних дітей, які переживають цю війну і намагаються впоратися у свій спосіб ‒ часом через гру, часом ‒ через абсолютно дорослі вчинки.
Книжка пройшла експертизу знаної дитячої психологині Світлани Ройз. Вона писатиме додаток із психологічними практиками до цієї книжки. Видавництво «Vivat» видаватиме. Разом із ілюстраціями макет має бути готовий до червня. Лише не знаємо, де друкуватимемо, адже друкарня в Харкові…

— Маленькі діти постраждали найбільше внаслідок цієї війни, їхнє дитинство назавжди затьмарене…

— Ніхто з нас не готувався до такого жаху, до справжнього геноциду. Більшість не очікували, що матимемо справу з нелюдами, абсолютним злом. Один із найстрашніших моментів цієї війни для мене: коли біля бібліотеки в Тульчині виставили дитячі книжки, наче надгробки, й запалили лампадки у пам’ять про вбитих росіянами дітей. Першою праворуч стояла моя «Скриня» — книжка для дітей про Голодомор, яку я презентувала в Маріуполі ще пів року тому. Тобто книжкою про геноцид 20 століття вшановують жертв геноциду 21 століття. І в той самий час маріупольців (можливо, й моїх читачів) окупанти спалюють у мобільних крематоріях, аби приховати свої жахливі злочини.
Ми не маємо права це забути. Мусимо передати пам’ять усім прийдешнім поколінням. Про прощення можна буде говорити лише після повного покарання зла і щирого каяття. Якщо чесно, я сумніваюся, що росіяни здатні на каяття. Для цього потрібні емпатія, культура стосунків, заснованих на загальнолюдських цінностях. На жаль, століттями в росії відбувалася негативна селекція, нація ліпилася з гімна та палок: вєлічія, жорстокості та рабської покірливості. Тому надія тільки на ЗСУ.

А щодо психологічних наслідків для дітей ‒ вони, на жаль, будуть. Хтось травмований смертю рідних, пережитим насильством і нелюдськими умовами. З такими дітками обов’язково мають працювати травмотерапевти. Іншим, яких менше зачепила війна, також може знадобитися допомога фахівців, заняття з арттерапії та казкотерапії. Та найголовніше ‒ це людське тепло, підтримка, турбота, людяність. Дорослі мають підтримувати одне одного, щоб стати опорою для дітей.

— На Вашу думку, як війна змінить українців? Якими будуть їхні цінності?

— Наші досвіди війни різнитимуться і це може створити прірву між нами. Прірву між тими, хто загинув і вижив. Хто виїхав і лишився. Хто втратив близьких і хто не зазнав втрат. Спосіб подолати цю прірву ‒ бути чесним, відкритим, дати право собі та іншим на різні досвіди, чути чужий біль, не порівнювати травми. Це вимагатиме багато сил і мудрості. Це вимагатиме інших нас.
Згідно зі Світовим дослідженням цінностей, українці поволі рухалися від цінностей виживання до цінностей творення. Революція Гідності й пов’язані з нею процеси зробили свій внесок: свобода ‒ одна з наших ключових цінностей, яку українці готові відстоювати попри ризики для життя. Гадаю, унаслідок цієї війни також повернеться гідність, зникне комплекс меншовартості, нав’язаний імперією. Ми станемо сміливішими, більш інтегрованими в європейське суспільство, але з власними традиціями, власним обличчям. Як держава ми вже не будемо буфером між ордою і цивілізацією, а прискореними темпами набудемо суб’єктності. Це вже відбувається.

Ймовірно, частина людей, які виїхали, не повернуться з різних причин. Однак повернуться ті, кому Україна потрібна навіть зранена, знекровлена. Суспільство споживачів має перетворитися на суспільство лікарів і змінотворців.

— Письменницька діяльність у цей час вимагає особливої сили. Звідки черпаєте ресурс? Чи працюєте ви над проєктами для дорослих?

— 24 лютого я планувала закінчити рукопис другої частини «Горішкових Плавнів», дописати фінальну історію про силу дружби. Але змушена була відкласти цей рукопис, щоб не нести в нього свіжий біль. Через два тижні змогла розпочати роботу над «Вимушеними канікулами», а зараз зосереджую свою увагу на проєкті для дорослих — «Словник війни». Його заснував письменник Остап Сливинський, щоб зібрати історії-свідчення, торкнутися нових значень слів, які пройшли крізь війну. Я відчуваю цей проєкт важливим, бачу історії в собі та інших людях. Відчуваю, що все почуте й побачене лишає сліди в тілі та серці. Маю дивну втіху від того, що не втратила здатності бачити ці історії, намацувати промені світла у темряві.
Знаєте, у казках нашого дитинства добро перемагало зло, а правда — брехню. Узагалі правда — це потужна зброя. І ми, творчі люди, маємо цю зброю застосовувати максимально точно і талановито. Тоді у світу не буде шансів лишитися глухим.

Кореспондент АрміяInform
Читайте нас в Telegram

Захищаємо світ

00
00
00
rss.feed, Публікації