ТЕМИ
#ТЕРОБОРОНА #СОЦЗАХИСТ #СПОРТ #РАШАБУМ #ЛАЙФХАКИ #ООС #КОРУПЦІЯ #ІНФОГРАФІКА

Диктатори, убивці, ґвалтівники: росія опинилася в компанії «країн-ізгоїв»

Прочитаєте за: 11 хв. 14 Квітня 2022, 18:06 141

Росію можна «привітати»: її цілеспрямований шлях до «успіху», можна сказати, завершився. 7 квітня країну-помилку виключили з Ради ООН з прав людини, що є чітким маркером реального статусу рф на світовій арені. «Цей важливий крок міжнародного співтовариства є ще однією демонстрацією того факту, що війна путіна зробила росію міжнародним ізгоєм», — висловився щодо цієї події Президент США Джо Байден.

Звісно, бійці роспропаганди почали волати з кожного телевізора, мовляв, бути ізгоєм не страшно, що рф і не таке здатна витримати, є ж країни, які десятиліттями живуть і не тужать у такому статусі.

Справді, такі країни є, а от щодо того, чи «не тужать», росіяни, як завжди, брешуть.

По-перше  не «ізгої», а злодії

Первістком концепції «країна-ізгой» вважають оприлюднений 1979 року адміністрацією Дж. Картера список «держав-спонсорів тероризму» щодо країн, які на той момент становили воєнну загрозу регіональній безпеці. У нормативно-правовому полі категорія «країна-ізгой» було формалізовано у 1990-х роках, у рамках розробки США доктрини «Нового світового порядку». З того часу «чорний список» держав, як правило, щорічно оновлювався держдепартаментом США й оприлюднювався у зведенні федеральних законів та у звітах «Patterns of Global Terrorism». У ньому багато років фігурували Лівія, Сирія, Ірак, Іран, Північна Корея, М’янма, Судан, Афганістан. Країни з таким статусом опинялися за бортом цивілізованого світу доти, доки там не відбувалася зміна режиму, як-от у Афганістані, Лівії чи Іраку.

У Стратегії національної безпеки США від 2002 року було офіційно проголошено, що «країни-ізгої» є головним ворогом США. Цим же документом визначалися критерії, за якими країну зараховують до цього спискуЗокрема, це:

— жорстоке поводження з власним народом, розбазарювання національних ресурсів заради особистої вигоди правителів;

— демонстрація неповаги до міжнародного права, загрози сусідам, холоднокровне порушення підписаних міжнародних угод;

— намагання отримати доступ до зброї масового ураження та іншої передової військової технології для використання як загрози або реальної агресії;

— надання допомоги тероризму в глобальному масштабі; відкидання базових людських цінностей.

Формально до таких режимів нині зараховують Іран, Венесуелу, Північну Корею, М’янму, Кубу, Зімбабве, Судан, Сомалі, Сирію та Лівію. Неформально, зокрема, у політичних та журналістських колах, поняття «країна-ізгой» також вживається стосовно росії і білорусії.

Важливо наголосити, що поняттям «країна-ізгой» оперують головно у рф та в країнах, які перебувають в її інформаційній орбіті (ми, на жаль, теж). Насправді у цивілізованому, зокрема, англомовному світі, фраза «країни-ізгої» звучить як roguestates, тобто «держави-злодії». Ба більше, саме таке словосполучення фігурує в усіх офіційних документах Держдепу США, включно зі Стратегіями національної безпеки США, ухвалених протягом минулих 20 років.

Бідні, голодні, войовничі

Нині інформаційний простір рф активно насичується різноманітним контентом, у якому головним лейтмотивом є теза про те, що народи, які живуть під парасолькою «антиліберальної ідеології» (у перекладі на людську мову — в умовах диктатури), цілком задоволені своїм життям. Ба більше, вони радіють з того, що владоможці оберігають їх від «деструктивного впливу» колективного Заходу.

Утім, про те, як насправді живуть мешканці «держав-злодіїв», можна легко дізнатися, скориставшись довідковими ресурсами, розміщеними в інтернеті. Отже, обтрусимо пил з російської пропаганди і подивимося на щасливе сьогодення найкращих партнерів рф: Ірану, Венесуели, Куби, Сирії, М’янми, Північної Кореї, Лівії, Зімбабве, Судану та Сомалі.

Іран. Входить у трійку світових лідерів з видобутку нафти, володіє 16% світових запасів природного газу. Санкції, накладені ще 1979 року, обмежують, насамперед, доступ до сучасних технологій, через що економічна діяльність країни є доволі малоефективною. Так, у пікові роки минулого десятиліття рівень безробіття населення сягав 15%, а інфляції — до 30%. За даними 2007 року, за межею бідності перебувало 18,7% населення країни, станом на 2013 рік понад 1,1 млн осіб не має доступу до електропостачання.

США звинувачують Іран у спонсорстві терористичних організацій і розробці ядерної зброї, через що, власне, й було запроваджено санкції.

Венесуела. Володіє найбільшими покладами нафти у світі, але населення — одне з найбідніших. Неймовірно стрімка і довготривала економічна криза розпочалася внаслідок впровадження комуністичних принципів управління економікою, запроваджених диктатором Уго Чавесом. Її головне «досягнення» — націоналізація приватних підприємств, внаслідок чого вони швидко втратили рентабельність, населення збідніло і вийшло на протести. Наступник Чавеса — Ніколас Мадуро — цю проблему вирішував просто: репресії, позасудові страти, тітушки-кілери. На подібні злочини світові демократії відреагували серією жорстких санкцій, зокрема, забороною на продаж венесуельської нафти.

2017 року політична криза різко перейшла в економічну, у травні 2018 року інфляція перевищила 24 500% у річному численні, а ціни щодня росли на 2,4%. Станом на 2021 рік 94% венесуельців перебували за межею бідності, з них 67% переживають крайню бідність. За роки економічної кризи, яка впевнено перетворилася на гуманітарну, понад 5 млн людей втекло з країни, викликавши найбільшу міграційну хвилю Америки.

Лівія. За запасами нафти ця країна на першому місці в Африці — тут виявлено близько 90 нафтових і 10 газових родовищ. Відтак зрозуміло, що найбільшу частку валової промислової продукції дає нафтовидобувна та нафтопереробна промисловість (наприклад, 1997 року продаж нафти становив понад 95% експортних надходжень).

З 1969-го до 2011 року країною правив диктатор Муамар Каддафі, який практично одноосібно розпоряджався ресурсами країни. За його ініціативи країна втягнулася в декілька регіональних війн. Крім того, режим Каддафі упродовж десятків років напряму займався державним тероризмом, зокрема в інтересах та за підтримки росії. Саме за таку злочинну діяльність країна підпала під міжнародні санкції.

Після повалення диктатора в країні не припиняються внутрішньоусобні війни. Більшість продовольства доводиться імпортувати, за межею бідності перебуває приблизно третина населення країни, суспільство характеризується високим рівнем насильства і криміногенності.

Сирія. Країна багата на поклади нафти, до 2011 року вона становила 40% експорту. З 1971-го до 2000 року країною правив Хафез аль-Асад, який захопив владу в країні шляхом військового перевороту. Запроваджена ним диктатура характеризувалася безжальним ставленням до політичних опонентів, придушенням найменших виявів непокори. Ще за його правління країна вперше потрапила під санкції за підтримку терористів. 2000-го владу успадкував його син Башар аль-Асад, правління спочатку відрізнялась від батькового більшою ліберальністю. Син навіть подарував своїм громадянам ілюзію демократії: були випущені з тюрем політичні в’язні, закрита спеціальна в’язниця, сирійцям дозволили користуватись мобільними телефонами. Утім, ані диктатура, ані низький рівень життя вже не влаштовували сирійців (станом на 2011 рік місцеві еліти, що становили 5% населення, володіли половиною національного багатства).

2011 року почалися заворушення з вимогою завершити майже 50-річне правління сім’ї аль-Асадів. Внаслідок їхнього збройного придушення в країні спалахнула громадянська війна, яка триває й донині. 30 вересня 2015 року росія приєдналась до війни на боці президента-диктатора. Її втручання істотно змінило розстановку сил на користь Асада і допомогло йому відбити Алеппо й інші важливі міста. Згідно з даними ООН, урядові війська і їх союзники з рф не раз вчиняли проти сирійців військові злочини і злочини проти людяності: довільні арешти, тортури, зґвалтування, залякування, масові вбивства.

За час війни із Сирії виїхало 6,6 млн людей, ще 6 млн знайшли тимчасовий притулок всередині країни. Понад 90% людей живуть за межею бідності, 12,4 млн голодують.

Теперішні санкції, введені проти Сирії, поміж іншого, включають заборону на торгівлю нафтою та продуктами нафтопереробки.

Північна Корея. Широковідома у світі країна-страшко, яка уславилася своєю тотальною закритістю і кровожерливими звичками правлячої династії Кімів. Ця країна жорстко ізольована від зовнішнього світу, відтак об’єктивної інформації про те, що там відбувається, не так вже й багато. Коротко з того, що відомо: у країні функціонує планова економіка — найбільш проблематична у світі. Єдина галузь, що повноцінно фінансується — воєнна промисловість.

Із середини 90-х років країна офіційно визнала існування голоду, відтак світовим благодійним організаціям був відкритий доступ до тотально закритої країни задля допомоги голодуючим. За офіційними даними режиму, лише у 1995 році від голоду загинули 220 тисяч жителів, за неофіційними підрахунками — до 2 мільйонів.

Показово — на піку голодних смертей експерти відзначали, що «в економіці КНДР збереглося позитивне сальдо платіжного балансу завдяки експорту». Люди вмирали, а країна заробляла, зокрема, експортом мінералів, металургійної продукції, зброї та боєприпасів, текстилю, риболовного приладдя.

Проти Північної Кореї запроваджено безліч санкцій, зокрема, за масові порушення прав людини та розробку власної ядерної програми.

М’янма. Протягом майже пів століття країною керувала військова хунта, з усіма її атрибутами: абсолютна влада, порушення прав людини, репресії, придушення найменших паростків опозиції. Власне, за ось такі «подвиги» режиму країна підпала під санкції.

2013 року влада провела політичні реформи, і деякі санкції були зняті, окрім ембарго на торгівлю зброєю та всім, що може бути використане для внутрішніх репресій.

1 лютого 2021 року відбувся військовий переворот, внаслідок якого загинуло щонайменше 138 людей. Військова хунта змістила цивільний уряд, відправивши чиновників і політиків під арешт.

Нині М’янма — найбідніша країна Південно-східної Азії з найгіршим рівнем освіти та охорони здоров’я, слабкою економікою та низьким рівнем життя. Навіть найбільші міста країни часто не мають електрики. В останні роки понад 2,5 мільйони людей мігрували до Таїланду, теж не дуже багатої країни.

Куба. Починаючи з 1959 року «Островом свободи» безперервно правлять комуністи, відтак, її економіка майже стовідсотково націоналізована. Населення Куби становить 11,184 млн осіб, ще 2 млн за роки правління Ф. Кастро покинули країну.

1961 року США розірвали дипломатичні відносини з Кубою і ввели проти неї торговельне ембарго. Економічна блокада комуністичного острова тривала до початку ХХІ сторіччя, щоразу більше посилюючись. Зокрема, і через участь кубинської армії в локальних конфліктах під егідою СРСР та підтримку прорадянських терористичних угруповань (Пуерто-Ріко, Гватемала, Сальвадор, Нікарагуа, Панама, Болівія, Перу, Бразилія, Аргентина, Чилі, Ефіопія, Ангола). Наприклад, наприкінці 1980-х у закордонних військових місіях перебувало понад 70 тисяч кубинців. Власне, цей бізнес на війні СРСР дуже щедро оплачував, що дозволяло економіці Куби досить успішно триматися на плаву. Коли ж радянська імперія рухнула, за нею обвалилась економіка Куби: у 1990–1993 роках її ВВП здувся на 33%.

З 1962 року і досі на Кубі діє карткова система, товари видаються за єдиними для країни нормами. За рахунок продуктів, що розподіляються за картками, кубинець отримує від 40 до 54 відсотків мінімально необхідних калорій, тому ціла низка товарів купується на чорному ринку.

Голоду на Кубі вдалося уникнути завдяки Євросоюз, який протягом 1993–2003 років регулярно надавав гуманітарну допомогу.

Куба — єдина латиноамериканська країна, чиє населення неупинно зменшується. Наприклад, станом на 2020 рік заселеність острова була вдвічі меншою за середньостатистичну для регіону норму.

Зімбабве. Цією нещасною країною 37 років правив Роберт Мугабе (до 2015 року) — один із найкривавіших диктаторів сучасності й улюбленець радянсько-російської політеліти, від брежнєва до путіна.

Він зумів перетворити одну з найбільш промислово розвинених держав Південної Африки в найбіднішу країну світу. Ось стислий перелік його «заслуг»: «чорний переділ» — операція із конфіскації земель у фермерів британського походження, що супроводжувалося вбивствами і катуванням; знищено сільськогосподарську галузь країни, майже мільйон працівників втратили роботу; винищення майже 100 тисяч представників народу матабеле; «кампанія боротьби з нетрями» — два з половиною мільйони зімбабвійців позбавлені житла; внаслідок терору влади понад три з половиною мільйони зімбабвійців втекли за кордон.

Запроваджені проти Зімбабве санкції включають заборону на іноземні інвестиції, заморожування коштів фізосіб, а також експортно-імпортні обмеження на ряд товарів.

Спроби регулювати підсанкційну економіку за допомогою військової сили і заморожування цін призвели до гіперінфляції: до початку 2008 року вона становила 100,58 тис. відсотків, у січні 2009 року досягла 321 млн відсотків. В обіг було введено купюру в 100 трильйонів зімбабвійських доларів! Та проблеми в економіці не завадили диктатору набивати свої кишені — коли в листопаді 2017 року військові усунули Мугабе від влади, у скарбниці країни залишалося аж 438 доларів США!

І останнє — 2 березня 2022 року під час голосування з резолюції ГА ООН ES-11/1 «Агресія проти України», документ не підтримали 52 країни, зокрема «давній партнер» рф — Зімбабве.

Судан. Багата на нафту, корисні копалини і найбільша за територією держава в Африці з 1956 року перебуває у стані перманентних воєн. Коли країна проголосила незалежність, експерти оцінювали її шанси на процвітання як дуже хороші, адже її надра багаті на нафту й золото, є чимало родючих земель. Та країні не пощастило з лідерами, які постійно конфліктували між собою, постійно вносили розкол у суспільство, культивуючи расову або національну сегрегацію.

Санкції проти Судану було запроваджено в 1997 році, внаслідок спроб дестабілізувати політичну ситуацію у суміжних державах. США запровадили проти Судану економічні, торгові та фінансові санкції.

У 2003–2004 роках у суданському регіоні Дарфур спалахнув етнічний конфлікт між арабами та темношкірими африканцями. На боці центральної влади виступили угруповання «Джанджавід», сформовані з місцевих арабських кочівників. Вони спалювали селища, ґвалтували жінок, грабували та здійснювали масові вбивства. За даними міжнародних організацій, під час сутичок загинуло щонайменше 300 тисяч людей, понад 3 мільйони стали біженцями.

Події в Дарфурі та загострення конфлікту призвели до гуманітарної катастрофи в регіоні. За даними Міжнародного Червоного Хреста на кінець літа 2003 року кількість голодуючих у західних районах Судану досягла майже 1 млн. Через дефіцит харчів, питної води, відсутність медичної допомоги помирало більше людей, ніж від воєнних дій.

2004 року дії уряду в Дарфурі було визнано геноцидом населення та запроваджено економічні санкції. Проте режим підтримав Китай, який викуповує до 70% суданської нафти та постачає в країну зброю.

Утім, простим людям від того користі немає, нині за межею бідності перебувають понад 45% населення країни.

Сомалі. Країну було створено у 1960 році з колишніх італійської та британської колоній. Більш-менш нормальне життя (якщо так можна сказати) тривало до 1969 року, коли в країні було влаштовано прокомуністичний воєнний переворот. Хунта скасувала дію конституції, створила Верховну революційну раду, а саму країну назвала — Сомалійська Демократична Республіка (одразу ж видно методичку КДБ). Протягом 1970-х у Сомалі надійшла величезна кількість радянської зброї і військової техніки, режим країни відчув себе потужнішим за сусідню Ефіопію (досить упевненого регіонального лідера на Африканському континенті).

У 1977–1978 роках Сомалі розв’язала війну проти Ефіопії і програла. Власне, з того моменту і донині країна перебуває в перманентному стані війни — чи громадянської, чи міжкланової, чи міждержавної, або просто кримінальної. Кількість воєнних злочинів та злочинів проти людяності, скоєних від того часу, просто зашкалює. Голод, хаос, замовні убивства, епідемії смертельних хвороб, біженці — це все про Сомалі. Було кілька спроб навести порядок у країні за допомогою миротворчих місій ООН, але вони не дали жодного результату. Наразі населення виживає за рахунок сільського господарства і кустарних підприємств. Головні джерела ресурсів для виживання — допомога гуманітарних організацій та грошові перекази заробітчан.

Сомалі — багаторічний лідер рейтингу «Неспроможних держав», тобто демонструє стабільну нездатність контролювати цілісність своєї території, політичну, демографічну, економічну та соціальну ситуацію.

Узагальнений портрет

Узагальнюючи вищесказане, можна скласти такий собі цілком об’єктивний колективний портрет типової «держави-злодія»: вона має цінні природні ресурси (найчастіше — нафту); поточний режим захопив владу силовим шляхом; керує країною диктатор (хунта); вчиняються злочини проти людяності (масові репресії); процвітає корупція; триває війна (внутрішня або зовнішня).

Перші ластівки для путінців

Перші «українські» санкції проти росії світові демократії ввели ще 2014 року, і вони, вочевидь, не справили належного впливу на країну-агресора. Чергові обмеження на рф полилися, як із рогу достатку, з 24 лютого. І тепер, здається, повільно, але запрацювали.

За два тижні після вторгнення росії в Україну окупант потрапив у глибоку економічну кризу, яка вже скоротила ВВП росії на 30 мільярдів доларів, або на 9%, у 2022 році. Агентство Bloomderg прогнозує із 90-відсотковою вірогідністю дефолт рф, який, зі свого боку, спровокує масове безробіття та колапс російських компаній.

Навіть головний голос кремля пєсков визнав проблему, заявивши, що «пріоритетне питання (уряду. — Ред.) — безробіття та антикризові заходи на ринку праці».

Що ж, подивимося, як заспівають рашисти, коли 3 мільйони безробітних росіян замість телевізора нарешті зазирнуть у свій холодильник.

Привіт путінцям від Сомалі!

9
1

Кореспондент АрміяInform
Читайте нас у Facebook

Захищаємо світ

00
00
00
rss.feed, Публікації