Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 30 січня 2026…
В Іллінецькій громаді на Вінниччині провели в останню путь загиблого в боях з рашистськими загарбниками 40-річного Михайла Василюка.
Живим коридором, стоячи на колінах, із квітами в руках та сльозами на очах мешканці села Бабин зустрічали тіло свого земляка, воїна-захисника України Михайла Василюка. Він працював на Іллінецькому цукровому заводі. Але ще більше плоди його праці знані в рідному селі — Михайло володів гарним ремеслом, він копав криниці. Через це користувався в людей особливою шаною — десятки обійсть завдяки йому мають джерельну воду…
Михайло Василюк був мобілізований 7 березня. А 7 квітня захисника не стало…
Односельці згадують чоловіка, як винятково доброзичливу, щиру, відкриту, привітну й працьовиту людину. Все село прийшло провести його в останню путь. Поховали Михайла на кладовищі рідного села під залпи салюту й скорботний плач рідних та близьких, із якими цього дня прийшли розділити смуток від непоправної втрати всі, хто знав Героя.
Підготував Олексій Тригуб
