До ініціативи наразі долучилися понад 100 військових частин Сил оборони України, які вже знищили понад 17 000 розвідувальних та ударних…
Російські генерали завжди ставилися до українців, як до «гарматного м’яса». Наприклад, у історичних працях, що побачили світ зі здобуттям Незалежності, згадується, як під час наради щодо підготовки штурму Києва (1943 року) «скрєпний» маршал Г. Жуков, заявив що всі хохли – зрадники, і чим більше їх у Дніпрі потопити, тим менше після війни доведеться до Сибіру засилати. Тоді йшлося про долі більш як 300 тисяч мобілізованих українців, котрим не пощастило опинитися у німецькій окупації. Неозброєних, ненавчених хлопців, котрих заклеймили прізвиськом «посіпаки фашистів», радянці безжально забрали з рідних домівок і кинули під кулі Вермахту. Мало хто з них вижив у цій м’ясорубці, а місцеві жителі ще довго розповідали, як «трупи ходили по Дніпру».
Через майже вісім десятиліть історія повторюється, причому, у таких деталях, що здається ніби рашисти влаштували на наших землях якусь моторошну реконструкцію епохи сталінізму.
У перших числах березня, коли російські війська, скажімо так, ще не відчували дефіциту у живій силі, наші воїни захопили в полон велику групу громадян України, котрі мешкають на території ОРДЛО. Під час допиту з’ясувалося, що це, головним чином, глибоко цивільні люди: вчитель французької мови, соціальний педагог, слюсар, майстер виробничого навчання, шахтар, вчитель української мови, керівник дитячого гуртка, багато студентів. Схема, за якою більшість із них потрапили в окопи, приблизно така: йшов вулицею в магазин по хліб, під’їхала машина – забрали, відвезли на збірний пункт; або на роботі повідомили, що треба поїхати на якісь триденні збори, але несподівано для себе опинився на фронті (звісно, усе сказане не слід брати на віру, тут мова лиш про загальну тенденцію).
Зовнішній вигляд мобілізованих досить промовистий: пошарпана амуніція, спорядження часів Другої світової, старенька зброя. За словами затриманих, російські командири ставилися до них, як до скотини, погано годували, утримували у непристосованих приміщеннях, змушували спати будь-де і як попало (до слова, на відео вони й виглядали відповідно до сказаного). Після того, як «мобілізованих» доставили на передову і видали боєприпаси, окупанти попередили, що у разі здачі в полон чи втечі в тил «їм буде дуже погано», не вдаючись у подробиці, розповідають полонені. Самі ж «мобілізовані» чудово усвідомлюють, що вони для росіян, як «консерви» – «одноразові», витратний матеріал.
Ще одна історична паралель: у Другій світовій війні радянські воєначальники у найнебезпечніших напрямках зазвичай використовували «штрафбати». Їх безжально кидали у криваву м’ясорубку аби просто вимотати противника, дізнатися «експериментальним» шляхом про розташування позицій противника чи просто позбавити зайвого боєзапасу. З цією ж метою нинішні росіяни використовують «мобілізованих» з ОРДЛО, які масово гинуть в боях з регулярними частинами українського війська.
Загальновідомо – за загибель «штрафників» ніхто з радянських генералів покарання не ніс, й навряд чи з рашистських генералів спитають за полеглих українців. Бо ж – «витратний матеріал».
Власне, ми упевнилися в цілковитій реальності існування путінського плану з тотального знищення громадян України, лише звільнивши міста-супутники столиці – Бучу, Гостомель, Ірпінь. Разом із нами здригнувся увесь світ і, здається, теж зрозумів: поточна державна політика рф спрямована на фізичне винищення громадян нашої країни будь-якими методами.
Один із таких методів – примусова мобілізація до свого війська наших співгромадян з окупованих територій, зокрема і з Криму. А це – стовідсотково точне віддзеркалення гітлєрівсько-сталінських ідей та методів, що включали використання населення підкорених країн для війни з іншими державами. Очевидно, що поточний режим у рф набув чіткого фашистсько-нацистського забарвлення і функціонує у парадигмі найкривавіших диктатур ХХ сторіччя.
Для наших західних сусідів і партнерів подібні факти мають стати чітким сигналом: людський ресурс підкорених країн путінці обов’язково використають у наступній війні, проти нового противника.
Нам, українцям, теж варто зробити правильний висновок з цієї ситуації. Але великого вибору ми, вочевидь не маємо. Або росіяни кожного з нас уб’ють – чи пострілом в голову на порозі твого дому, чи залпом з «градів» по твоєму місту, чи «мобілізують» і кинуть під кулі ЗСУ. Або – хто може самостійно пересуватися, мусить виїхати в тил, хто може тримати в руках зброю – вступити до Сил оборони, убивати ворогів, чим тільки може і скільки зможе.
І наостанок – примушування до війни проти України наших співгромадян з окупованих території, це ще один факт умисного знищення українців владою росії, і він обов’язково має дістати оцінку Міжнародного кримінального суду.
