Ці та інші обов’язкові елементи є звичними на сьогодні складниками сучасної базової загальновійськової підготовки, яка пройшла кілька етапів трансформації та вдосконалень від початку широкомасштабного вторгнення….
Позаминулої ночі Хотин не спав. Буковинці на колінах зустрічали тіло свого земляка, 30-річного гранатометника королівської бригади Василя Мороза, загиблого в бою із російськими загарбниками. З лампадками в руках уздовж вулиці, на якій мешкає сім’я Морозів, і аж до хатини, в яку цієї пекельно-крижаної весни прийшла біда, люди навколішки чекали траурного кортежу.
– Дякую, що уважили, що не спите, бо хлопці там, в окопах та бліндажах, теж не сплять, захищаючи усіх нас, – звернувся до земляків батько загиблого Героя Леонід Мороз.
На шляху до міського цвинтаря траурну процесію зустрічали живим коридором – обабіч дороги стояли школярі з державними прапорами. Рейсові автобуси зупинялися, люди виходили з них та зі скорботою опускалися на коліна, проводжаючи труну з тілом Героя.
Поховали Василя Мороза на кладовищі рідного міста. Сотні містян прийшли віддати шану й провести його в останню путь.
– Йому було 30 років… Він був ввічливим, спокійним, чесним і людяним, – говорить землячка Василя, депутатка Чернівецької обласної ради Любов Годнюк. – Цей чорний, жахливо-трагічний день назавжди закарбувався у зболених, виплаканих очах рідних. День, коли кривавий вибух у серці й звістка – Василь загинув на полі бою, загинув і ніколи не повернеться. Сьогодні ми провели його в останню дорогу. Сьогодні розривалося серце, коли я бачила очі Батька. Сьогодні його поховали у рідну землю… на цвинтарі недалеко від моїх батьків. І я завжди буду приходити до цієї могили. Бо від сьогодні він і мій Син. Він Син кожної Української Жінки. Він Син України…
