У Києві суд визнав винним заступника директора приватного коледжу за схему виготовлення фальшивих довідок про навчання в аспірантурі для військовозобов’язаних. Вирок ухвалив Солом’янський районний суд…
Один із блокпостів поблизу Полтави… Тут вдень і вночі вже місяць несуть службу тероборонівці, які покинули роботу, бізнес, власні справи, аби об’єднатися з єдиною метою — захистити рідну землю від російського окупанта…
Черговий ранок російсько-української війни, близько 8-ї години ранку. На блокпосту панує діловий настрій — частина особового складу перевіряє цивільні автомобілі, які снують туди-сюди дорожнім шляхом, де встановлені фортифікаційні споруди, дехто щойно прокинувся після нічної варти та палить першу за ранок цигарку, сьорбаючи ароматну каву. А деякі вже озброїлися лопатами — вичищають окопи, які нещодавно були обладнані поблизу блокпосту в полі — сніг ледве зійшов, український чорнозем не встиг просохнути та жирним пластом стікає по стінах, які тероборонівці ще не встигли оббити деревом…
«Музикант» тут — таке собі втілення впевненості у перемозі над москальською ордою…
Посеред цього «мурашника» стоїть Олег на псевдо «Музикант». Він тут головний. І не дивно — старший сержант запасу, спецпризначенець у минулому, орденоносець, уже в перші часи широкомасштабного наступу росії на територію України він вступив до лав тероборони.
Намагаюся поспілкуватися з ним, хоч це надзвичайно складно. До чоловіка постійно підходять бійці з фразою: «Командир, на хвилинку…» І він нікому не відмовляє, щось відповідаючи, пояснюючи, інструктуючи, але зберігаючи при цьому спокій та рівновагу… Та й мобільний телефон кілька разів перериває нашу з Олегом розмову… «Музикант» тут — таке собі втілення впевненості у перемозі над москальською ордою…
Цей позивний чоловік обрав ще під час строкової служби в 90-х роках минулого століття.
— Бог не обділив мене слухом. У молодості грав на кількох інструментах, хоча освіти музичної й не маю — самоучка. Надалі, вже під час служби в спецпідрозділі, тонкий слух неодноразово рятував життя — я раніше за всіх чув, де і що падає, та міг випередити події та неодноразово рятував себе та побратимів.
До 24 лютого 2022 року Олег — підприємець, власник фірми з вантажних перевезень. Нині його бізнес простоює, адже майже всі водії разом із шефом боронять Україну, зокрема й на цьому блокпосту, а решта — підтримують у справності автопарк або займаються волонтерством.
— На цьому блокпосту зараз знаходяться люди з різних прошарків суспільства — прості трактористи, будівники, айтішники, робочі та бізнесмени. Всі ми маємо іншу місію. Як би банально це не звучало — ми кинули все та об’єдналися заради перемоги над орками.
Армієць розповідає, що за місяць до широкомасштабного вторгнення росії це вже третій блокпост, на якому він разом із побратимами організовує службу. Всі фортифікаційні споруди в області виросли, як гриби після дощу, буквально упродовж перших днів. Облаштовували їх як коштом обласного бюджету, так і з допомогою волонтерів — ті організовували підвезення піску, мішки тощо. Протитанкових їжаків надали місцеві підприємства.
За словами Олега, більша частина тероборонівців не має бойового досвіду. Опановують військову справу тут же — на місці. Неподалік блок-посту було організовано тир, де кожен боєць вивчив прийоми стрільби зі зброї. Тактиці ведення бою навчають ті, хто пройшов бойові дії упродовж останніх 8 років.
— Я намагаюся передати побратимам все, що вивчив під час проходження строкової служби в спецпризначенні. Крім того, пригадую те, чого мене навчав батько. Він мисливець, вчив орієнтуватися мене на місцевості, робити засідки, обирати вірну позицію для «полювання» на ворога. Весь цей комплекс заходів зробив гарну справу — мій взвод відстрілявся на добру «четвірку».
Ярослав підписав контракт із ЗСУ в день свого 20-річчя
27-річний сержант Ярослав — двоюрідний брат Олега. Вперше чоловік підписав контракт із ЗСУ в день свого 20-річчя. Упродовж трьох років проходив службу в лавах механізованих бригад та морпіхів, тримаючи оборону на підступах до Маріуполя. Широкомасштабне вторгнення росії застало Ярослава в порту Миколаєва — до 24 лютого цього року він працював далекобійником. 25 лютого чоловік був уже у місцевому ТЦК та СП, аби вступити до лав ТрО ЗСУ…
Нині Ярослав обіймає посаду заступника командира взводу. Розповідає, що тут, в тилу, справ вистачає — першочергове завдання для воїна є навчання особового складу військовій науці, адже з 8 осіб, що за штатом входять до його відділення, бойовий досвід мають лише двоє. А він має, чого навчити побратимів…
Хто б знав, що хобі може стати у пригоді під час війни
Ще місяць тому Юрій працював у одній із всеукраїнських торгових мереж на посаді менеджера із зовнішньоекономічної діяльності. Вже 24 лютого зранку він повідомив директора, що залишає роботу, аби приєднатися до війська.
— Вразила реакція керівниці — вона скинула мені на карту чималу суму коштів на спорядження, аби я, за її словами,«виглядав чемно», — усміхається Юрій.
До районного ТЦК та СП він із друзями прибув на другий день відкритої агресії росії проти України. Але подивившись на черги охочих боронити Україну біля установи, пішли шукати штаб тероборони. Вже за кілька днів приступили до виконання обов’язків.
За спиною Юрія лише строкова служба в армії. Але до війни він неодноразово проходив вишколи у військових клубах.
— Хто б знав, що хобі може стати у пригоді під час війни, — усміхається чоловік. Маю за плечима курс виживання та ведення бою в лісі та на відкритій місцевості. На жаль, не встиг пройти подібний вишкіл в умовах урбанізованої місцевості. Але, якщо й прийдеться, будемо пристосовувати ті знання, що маємо…
Настрій у полтавських хлопців бойовий. Олег як головний, каже за всіх:
— Нам ще в армії казали, що вмотивована людина — страшна людина, і очікувати від неї можна чого завгодно. Не дай Боже комусь зачепити цю вмотивовану людину — отримаєте непередбачуваний результат. Ми готові рвати ворога зубами. Ми готові вгризтися в рідну землю, адже за нами, буквально в кількох кілометрах звідси — наші сім’ї, наші родини!
