Ці та інші обов’язкові елементи є звичними на сьогодні складниками сучасної базової загальновійськової підготовки, яка пройшла кілька етапів трансформації та вдосконалень від початку широкомасштабного вторгнення….
Понад місяць триває російське широкомасштабне вторгнення в Україну, і за цей час в полон до українських військових потрапило майже пів тисячі солдатів та офіцерів РФ. З числа цих полонених значна кількість — солдати строкової служби — зовсім молоді юнаки, які насправді навіть не усвідомили, навіщо вони зі зброєю в руках прийшли в чужу країну.
Звичайно, що до ворога немає жодної крихти жалю, і кожен окупант повинен сповна відповісти за все, що вчинив, проте згідно із законами війни і міжнародним гуманітарним правом подібні військовополонені мають шанс потрапити на обмін чи навіть отримати амністію, якщо вони не здійснювали військових злочинів.
У світовій практиці інколи трапляються подібні випадки, що за молодими солдатами, які є не військовими професіоналами-контрактниками, а простими строковиками-рекрутами, щоб забрати їх із ворожого полону, приїжджають батьки і забирають своїх дітей з неволі. Досить часто такий чинник як «солдатські матері» суттєво впливає не лише на процеси визволення з полону бійців, а й на саме потрапляння в зону конфлікту зовсім зелених новобранців.
Під час російських «чеченських воєн» матері російських солдатів врятували не один десяток захоплених чеченцями військовослужбовців РФ, а деякі навіть всупереч законам і наказам, забирали власних дітей ще до відправки в зону бойових дій.
Про це розповіла Валентина Мельникова — багаторічний відповідальний секретар Спілки комітетів солдатських матерів РФ. Вона стала героїнею випуску програми під назвою «Скажи Гордєєвій». Це спеціальний формат програми, трансляція якої відбувається в інтернеті на ютуб-каналі. Його готує відома російська журналістка, кінодокументаліст і письменниця Катерина Гордєєва. Свого часу вона здобула популярність у Росії як кореспондент та автор документальних фільмів на НТВ (2003–2012).
У Росії Гордєєву вважають нелояльною до влади і дещо «вільнодумною» журналісткою, і навіть порівнюють з Юрієм Дудьом щодо сміливості підняття деяких «табуйованих» тем. У лютому 2022 року Катерина Гордєєва, одна з небагатьох представників російської медіаспільноти, виступила проти вторгнення в Україну. В один із випусків своєї програми Гордєєва запросила Валентину Мельникову — жінку, яка розповіла про деякі невидимі аспекти війни, а саме долі військовополонених російських солдатів.
Інтерв’ю, дійсно, доволі сміливе, як для Росії, в якому Мельникова розповідає про Чеченські війни і про те, що робили батьки солдатів, щоб їхні діти не потрапили на війну. За її словами, вони просто викрадали власних дітей ще з частин до відправки на Кавказ, а один батько через дірку в паркані вивів кілька десятків молодих солдатів, чим врятував багатьом із них життя.
Головна думка всього інтерв’ю: в Росії всі знали і розуміли — «велика» війна з Україною буде, то чому ж ці «солдатські батьки» не забрали своїх дітей вчасно, ще до їхнього вторгнення в Україну, тобто російської війни з Україною.
Згадуючи «чеченські» війни, Валентина Мельникова розповідає, що хоч і полонених російських солдатів тоді було значно менше (про те, що зараз вже пів тисячі йшлось вище. — Авт.), сьогодні ніхто з батьків полонених російських вояків не звертається до «солдатських матерів», щоб ті рятували їхніх дітей. Не думку Мельникової, все відбувається тому, що більшості таких батьків просто байдужа доля своїх дітей («… Мама не знает номер части сына, который служит по контракту много лет. Как так?»).
Тобто, насправді, ті солдати і офіцери, які потрапляють до нас у полон, здебільшого не потрібні ні власній державі, ні своїм рідним. Визволяти їх із неволі за усяку ціну матері не поспішають тому, що Україна поводить себе з цими військовополоненими, дотримуючись норм і законів міжнародного гуманітарного права (Женевською конвенцією від 1949 року. — Авт.). Полонені забезпечені харчуванням, медичною допомогою і перебувають під захистом нашої держави.
Їх ніхто не катує, не завдає тортур, не відтинає голови, і їхньому життю абсолютно нічого не загрожує, на відміну від навіть того часу, коли ці бійці перебували у власних частинах і підрозділах. Тобто, знаючи, що їхній син перебуває в українському полоні, російські матері цілком впевнені, що він у безпеці, як кажуть, «у шапці і нагодований», а жарт проте, що «Мамо, я в полоні в Україні. — То купи за нагоди 100 доларів США», є навіть актуальним.
