Про те, який літак спромігся підтверджено збити F-16 під час реального повітряного бою, розповідає АрміяInform. Обставини інциденту реконструювали, тож повітряний бій…
АрміяInform звернулася зо доктора історичних наук, фахівця з проблем історії культури та політичної думки Ігоря Гирича з проханням фахово прокоментувати путінську риторику останнього часу.
Усе, що говорить і говорив востаннє Путін – є нахабна брехня і перекручення фактів. Взагалі його спіч не має жодного стосунку до науки до історичної правди. А є нічим іншим як ідеологічною підставою для агресії проти України. Для загарбника – це зрозуміло: не можна ж визнати публічно, що ти ці загарбання і вбивства здійснюєш через свою крайню ксенофобію і ненависть до всього українського. І що ти дієш як банальний неонацист.
«Руський», «український», «московський»
Для усіх московських пропагандистів характерна підміна понять. Назва «Русь», «руський» вживалося на усіх теренах князівської Русі, але в росіян і в українців означало різні речі. Етнічно «русские» і «русини» були різними народами. Українці називали росіян московитами і то до ХІХ, а навіть і ХХ ст. А росіяни називали українців у ХУІІ ст. черкесами, згодом малоросами. Історичне національне ім’я може в віках змінюватися. Не було до ХІХ ст. румунів і бельгійців. Українці обрали собі нове ім’я через необхідність розрізнення себе з росіянами, бо ця плутанина грала на користь імперським амбіціям російського суспільства. Але українці, як приміром румуни, яких колись називали волохами, трансильванцями, бесарабцями тощо, не відмовляються сьогодні і від свого історичного імені «Русь» – «руський». Як приміром французи не відмовляються від свого гальського, або румуни від дакського періоду історії часів Давнього Риму. Російська імперія дбала про асиміляцію українців, і на послугах цієї асиміляції було національне назовництво. Тому в добі національного відродження Т.Шевченко, П.Куліш, М.Костомаров, М.Максимович та ін. почали прищеплювати широкому загалу те ім’я, які мали русини Наддніпрянщини у ХVІІ ст. – українці. Тоді, коли творилася своя козацька держава – Військо Запорозьке. За релігійною конфесією і росіяни і українці були православними. Але українці мали своє канонічне національне православ’я від 988 – до 1687 р., а від 2018 р. його відновили.
«Новоросія» і землі Причорномор’я
Поняття «Новоросія» – це теж імперський штучний термін для українських земель на південь від Запорозької Січі. Це для українців є Південь України, Степова Україна або Північне Причорномор’я. Зрозуміло для чого він був витворений, і так само зрозуміло, що для українців він і тоді і зараз є абсолютно неприйнятний. Засновані великі міста були не на голому місці, існували вже достатньо великі українські козацькі поселення: Катеринослав (Дніпро) на місці Кодака і Половиці, Одеса – Гаджибея, Олександрівськ – Запорозької Січі, Севастополь – Херсонеса. Якби була українська козацька держава у цих регіонах, і козацька верхівка контролювала ці території, то ці б міста і так постали б і працювали б вони економічно не на Російську імперію, а Україну. Натомість, поруч з економічними вигодами і для українських земель, вони мали той недолік, що стали місцями поселення не українців а багатонаціонального населення, яке на початках навіть не було ще російським. Власниками посілостей в Одесі наприклад були на початку ХІХ ст. французи, греки, євреї, поляки, німці – іноземне купецтво. Українці освоювали навколишні села і займалися переважно сільським господарством. В майбутньому ці великі міста стали центрами для впровадження імперської ідеології і культури на Північне Причорномор’я. Хоч і не всюди однаково. Приміром Катеринослав мав значний відсоток кадрів національної інтелігенції.
Суворов був виконавцем імперської волі Петербургу-Москви і дбав про розширення російських кордонів на українському Півдні. І шанувати людину, яка була загарбником в Україні, це все одно, що залишати пам’ятники генералам колишньої американської конфедерації на Півдні США, які відстоювали рабство в Америці до громадянської війни 1860-х років. Зрозуміло, що Суворов зовсім не був «нашим» минулим, а минулим Росії в Україні.
«Україна імені Володимира Ілліча Леніна»
Це найбільш жахлива і єзуїтська брехня Путіна. Усе відбувалося, ясно річ цілковито навпаки. Ленін був не «творцем», а катом України. Він був переконаним централістом і великодержавником до 1917 р., і Україну, як окремого політичного суб’єкта не бачив. УНР постало, як дітище Центральної Ради – національної конституанти і не мало жодного відношення до діяльності Леніна і більшовиків. Архітекторами української державності були зовсім інші люди: І.Котляревький, Т.Шевченко, І.Франко, М.Грушевський. Характерно, що Путін навіть не згадує про УНР, її армію, чотирирічну російсько-українську війну. Коли Центральна Рада взяла курс на державне будівництво, Ленін через місцевих російських большевиків намагався захопити вплив в Раді, коли це не вийшло він ініціював створення Совєта народних комісарів у Харкові , і за допомогою цього маріонеткового органу скинув українську владу у Києві в січні 1918 р. Отже, Ленін був попередником путінських планів відносно України в часах Української революції. Червоний уряд Росії під керівництвом Леніна ліквідував Українську Народну Республіку і встановив окупаційний режим большевицької Москви. А тоді вже можна було «давати Україні Донбас» і т.п. До речі далеко не всі землі потрапили до меж УССР, Туди не потрапили Тагарогська округа, яка до 1925 р. була частино УСРР, українські області Вороніжчини, Білгородщини, гетьманська Стародубщина у Брянській обл. і Кубань та Донщина. За площею це територія в кілька разів перевищує Нинішній Крим і Донецьк з Луганськом. Отже, не був Ленін «добрим дідусем» України. Освячувати червоного загарбника мали численні пам’ятники «Іллічу», що звісно було неприйнятним для незалежної України. Бо толерування їх було рівнозначним, коли б українці ставили, а потім лишали пам’ятник Гітлеру – новому окупанту України у 1941-1944 роках.
Як гнучка людина Ленін розумів, що настрої національного відродження треба підтримувати, але використовувати на свою користь. Тому і виник державний сурогат УНР – УССР з фіктивною державністю. Ленін-Сталін загравали з представниками лівих українських партій – націонал-комуністами (боротьбісти, укапістами). Вони їх (О.Шумського, П.Любченка, М.Скрипника та ін.) залучили до керування Україною на високих постах. Щоб після перегрупування і створення розгалуженого репресивного апарату знищити. Ленін – призвідця голоду 1921 р., страшного терору проти нашого селянства та інтелігенції. Усіх тих, хто був носіями українських цінностей.
Право самовизначення республік СРСР
Ніякого самовизначення націй не було, як не було і фактичного союзного договору (читайте видатного історика Ярослава Дашкевича). Це було таке ж «самовизначення», як і проголошення «ДНР» та «ЛНР» у 2014-му році. Крім декларацій та ідеологічного антуражу, створення тоталітарного СССР для України нічого доброго не принесло. Бо ж про яке самовизначення «до відокремлення» може йтися, якщо ми відокремившись по-справжньому у 1991, 2004, 2014 роках перебуваємо у стані холодної і гарячої війни з Росією, за її вини. Яка таке самовизначення і досі не визнає. Так само його не визнавали і російські большевики та Ленін. Та й не потрібно їм була воля українського народу. Бо ж Україна була остаточно збройно завойована у 1921 році. «Горе переможеному». Волю диктує переможець. Не було потреби в когось питати. (Про факт загарбання і окупації Украни Росією за «славних» большевицьких часів Путін так само елегантно промовчує).
І ще характеристичний пасаж російського «фюрера» з асортименту войовничого російського шовінізму – «націоналістичні амбіції на окраїнах». А як же ж тоді хвалена російсько-большевицька теза про національно-визвольний рух народів. І теза Леніна про Росію – тюрму народів? І тут знову маємо справу з такою ж облудною тактикою росіян. Національно-визвольний рух і державне будівництво може бути тільки в країнах Африки і Азії, де звільняються від влади європейських та американських імперіалістів. А російський імперіалізм несе народам «окраїн» лише позитив.
Стратегічна помилка більшовиків
Це вже традиційна мантра Путіна про те, «яку державу ми втратили». СССР давно вичерпав ресурс свого існування. Він ще й забагато прожив. Більше 70-ти років. Система була від початку неефективна, бо виходила з посилу, що рабська праця усіх простих людей організована тоталітарною партією дозволить збудувати новий комунізм на землі. А тоталітарна система на це не здатна, примусом не можливо загнати натовп у рай. Можна заперечити, що комуністичний Китай все ж вижив? Але справжнє відживлення відбулося у післямаоістські часи і завдяки впровадження капіталістичних форм господарювання. До того ж Китай переважно мононаціональна держава. Уйгури і тибетці складають переважну меншість населення. Росія ж була передусім неросійською державою. Титульна нація – росіяни, складали хіба половину населення. Розпад Союзу був неминучим, і безперечно позитивним явищем. Як з точки зору неросійських народів червоної імперії, так і неупереджених поступових росіян. У ХХ ст., після Другої світової розвалилися усі колоніальні імперії. І по ним, ні англійці, ні іспанці, ні португальці не проливають крокодилячих сліз. Бо імперія змушує концентруватися на проблемах збереження загарбаних територій та їхньому розширенню, а не свого економічного і культурного самовдосконалення. Помилок большевиків в цьому розпаді не було. Це був природній процес переродження еліт. Вже не було кого і кому репресувати, використаний був увесь людський матеріал для комуністичного «процвітання» і «строєк» століть. У катів випарувався ідейний запал. Комуністична еліта змучилася вбивати на тяжких фізичних роботах усіх, хто опинився поза правлячою номенклатурою. Розвалилися країна, яка була вічним джерелом соціальних збурень у світі. І ностальгії по імперії є хворобливим синдромом для російського народу, від якого треба вже нарешті виліковуватися.
Для чого Путіну історичне обґрунтування буцімто єдності України та Росії
Путін малює зручну імперську перспективу для України. Він боїться і не хоче бачити іншої альтернативи. Тези Путіна не нові, вони повторюють заяложені напрямні російського криптонаціоналізму ХІХ ст. у виконанні Пуришкевича, Бобринського, або доморощених малоросів Шульгіна , ПІхна, Савенка. Це навіть не просвічений ліберальний націоналізм партії кадетів, а болото зоологічного шовінізму чорносотенців. Нормального бажання українців самим будувати свою долю, і жити власними державними інтересами, Путін не може і не хоче прийняти. Бо ми є надією для нормальної Росії на її одужання. Для Путіна Україна може існувати лише в межах і дискурсі російської держави. Тому ми і «один з росіянами народ». Нас просто не існує. А хто таке існування визнає – той злочинець. Перед «святою» ідеєю «триєдиної російської нації». Тільки чомусь під різними назвами. У 1870-х Російська академія наук дала П.Чубинському золоту медаль за дослідження фольклору українського народу, який засвідчив колосальну відміннсть двох нації. Тепер ж новий «етнограф» Путін стверджує нову істину в дусі цитат партії «Михаїла-Архангела» та Петра Валуєва: «Нєт і бить нє может». Звідси і його твердження про іманентну бездержавність і відсутність завжди державного думання. Воно лише могло нав’язатися, за Путіним, ззовні («проїсками ворогів»: поляків, німців, австрійців, німців і т.п.). Хоч ця давня українська держава існувала – князівська Русь.
Навіть, коли припустити, що українці зовсім не мали своїх державних утворень, це не означає, що вони їх не мають права створювати сьогодні. Фіни державу одержали у 1918 році, і стала вона в десятці розвинених країн світу, а якби фіни не вибороли своєї держави, то були б на становищі підросійських угро-фінських племен сучасної Росії. Не мали держави латиші і естонці, словенці, хорвати. Але б дико було б сьогодні забороняти за путінським рецептом цим державам існувати, тим більше що вони продемонстрували куди більшу здатність до модерної трансформації, ніж сучасна російська нація за свою ніби то тисячолітню історію. Який не потрібна демократія, свобода, яка не може розрізнити, що таке цар і президент. Російське керівництво боїться успішної України.
Путін демонструє рідкісний для початку ХХІ ст. впертий російський нацизм. Бо не лише українську державу хоче знищити цей Гітлер нашої доби, але й українську націю. Якій світять у разі здійснення його божевільних планів нові концтабори і газові камери. І порівняння його з вождем німецького нацизму зовсім не є перебільшенням. У Гітлера була маніакальна патологічна ненависть до євреїв, Путін обрав інший об’єкт для нищення – українців. І на цю мету працює уся його псевдоісторична риторика. Але нічого в нього не вийде, перемога буде за нами.
