Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 30 січня 2026…
З нагоди прийдешнього Дня Єдності, який запровадив Президент Володимир Зеленський на тлі загрози військового вторгнення з боку північного сусіда, рідні полеглих захисників України записали звернення до жінок Російської Федерації. У важкий для нашої держави час ці люди об’єднані не лише рішучістю у намірі захищати рідну країну, але й спільним болем втрати. Всі вони не дочекалися синів з війни, яку вісім років тому проти України розпочала Росія.
– Ми звернули увагу на спокійне місто Дніпро, на іноземних студентів, які нікуди не виїхали, подивилися на наших людей, які не створюють черги перед касами і банкоматами, тому хочемо сказати, що ми готові! За родинами загиблих – великі блокпости. В кожному місті і в кожному селі України – могили наших дітей, які загинули за рідну країну, за право визначення у своїй державі. І це останній блокпост, який російським військам не перейти, – зазначила мама загиблого добровольця полку «Дніпро-1» Андрія Самчука Галина Василівна Кузьменко. – Хочемо донести жінкам-матерям в Росії, що їхніх дітей не зустрічатимуть із хлібом-сіллю. Окупантів тут чекає ненависть, тому що вони забрали у нас найдорожче – наших дітей, і їм цього ніхто не пробачить.
Родини полеглих апелюють до небайдужості російських солдатських матерів щодо долі своїх дітей, адже в їхніх силах – запобігти необдуманим вчинкам.
– У 2014 році під час зустрічі з делегацією ОБСЄ, яка працювала в той час на фронтах, я запитала у полковника Збройних сил Великої Британії у відставці, що і хто може зупинити цю війну. Він наголосив, що потужний вплив можуть справити матері російських військовослужбовців. Тому ми вважаємо, що і сьогодні жінки Росії мають вимагати від політиків кращої долі для своїх дітей, – мовила Галина Василівна.
Голова громадської організації «Родинне Коло загиблих Героїв Дніпропетровщини» Сергій Степанович Ніконов втратив сина внаслідок катастрофи літака ІЛ-76 в небі над Луганськом 14 червня 2014 року.
– Я народився і виріс у Рязанській області, багато років живу в Україні. Заявляю: тут немає утисків ні за національною, ні за мовною ознакою! Хочу донести до російських матерів, дружин або дівчат – якщо ваші сини, чоловіки, хлопці прийдуть в Україну, ми їх будемо ліквідовувати. Робіть все можливе для того, щоби забрати солдат, які стоять у нас на кордоні, до себе додому. Ще раз подумайте, за що вони будуть помирати у нас в Україні. Ми знаємо, за що воюємо – за свою землю, за дім, за свободу і незалежність. За що воюють російські солдати? На них чекають в Україні лише кулі і снаряди з боку наших захисників, – попередив Сергій Степанович.
