Трохи дістала істерія навколо та 100500 питань від усіх: «чи буде?» і «що ж його робити?». Так от, один раз і для всіх.
Передусім я не претендую на якусь «істину». Це потік власних думок на основі особистого досвіду та бачення. Не більше.
1. «Чи нападе Путін?» — власне, одна холера. Бо якщо таке рішення ухвалено, то вже нічого не зробиш і панікувати чи нагнітати безглуздо. Кожен має для себе визначити, яка його роль — «активна», тобто захисна, чи «пасивна», тобто евакуація.
Якщо ви готові воювати не на словах, не «коли вже біля хати будуть», не «коли жінка пустить», а реально готові піти до армії, розуміючи, що з великою долею ймовірності ви не повернетеся, то тисну Вам руку. Завдяки Вам ми переможемо. Але сходіть сьогодні чи у вівторок до військкомату, перевірте чи є ваша справа, до якої частини ви приписані, лишіть свій номер телефона та візьміть їхній. А потім купіть собі зручне взуття, форму й те, що стане у пригоді. Бо ні на що, окрім зброї, краще не розраховуйте. Повертайтесь до звичного життя та спокійно чекайте, поки почнеться.
Якщо ви не плануєте воювати — це теж нормально. Тоді варто продумати куди і як ви будете евакуйовуватися, на якому транспорті, чи заправлений він, чи маєте запас готівки й необхідних речей. Щойно ви сплануєте ці питання, повертайтеся до звичного спокійного життя.
Паніка та емоції — результат роботи російського ІПСО. Щоразу, коли у вас починає «палати», пам’ятайте, над цим працюють багато офіцерів Російської Федерації.
2. Якщо ж нічого не буде, ми знову виграємо час до наступного подібного загострення. І я дуже-дуже сподіваюся, що не змарнуємо його, як попередні роки.
Ми вступаємо у війну не так, як хотілося б, а так, як вийде. І воюватимемо тим, що є тут і зараз. І ми обов’язково вистоїмо. Як вистояли у 2013-му, 2014-му і в усі подальші роки. Ми на своїй землі й за нами правда. А вона завжди перемагає!
Ми можемо втратити території, інфраструктуру, економіку та тисячі громадян. Але Україна вистоїть. Нація вистоїть! Її цінності вистоять! І не буде жодних поступок. До останнього військовослужбовця, до останнього чоловіка й жінки, які зможуть тримати в руках АКМ.
Не варто панікувати через те, на що не можна вплинути чи чого змінити. Якщо «буде» — ми готові зустрічати ворога. Якщо «пронесло» — готуймося до наступного разу.
Вірте своїй армії! Вірте своєму Головнокомандувачу. Допомагайте «Повернись живим»!
Тарас Чмут
