Серед причин популярності бригади серед військовослужбовців — довіра до командира частини Кирила Вереса, високі результати на полі бою та позитивні…
Психологічну допомогу воїнам та їхнім родинам надає Тетяна Чудновець на позивний «Подоляночка». Жінка не з чуток знає, що з фронту людина часто повертається зовсім іншою. Мати трьох дітей пройшла кілька пекельних ротацій на Світлодарській дузі, воював її чоловік та син.
— Коли я підписала контракт, у мене на руках було дві донечки, найменшій — всього три роки. А чоловік із сином вже понад два роки воювали «на нулі». Тому я, як ніхто, знаю, наскільки війна змінює людські долі. Звісно, перебуваючи на фронті, я й не задумувалась, що відбувається далі. Вже коли повернулась й почала занурюватись у світ «дембелів», усвідомила, що не лише на фронті, а й тут роботи — непочатий край. Тож здобула професійну психологічну освіту і почала допомагати іншим. Адже неважливо, скільки ротацій було, людина ніколи не буде такою, як раніше.
Жінка розповідає, що перші пориви допомогти побратимам були ще під час служби, корисним досвідом стала посада «замполіта» роти. Та зізнається, що працювати з ветеранами, з якими разом служила, важче.
— Фронтове братерство заважує об’єктивно оцінювати цих людей. Які дурниці вони б не думали чи не робили, я завжди підсвідомо буду на їхньому боці. Тому тих, із ким сиділи в одному окопі, намагаюсь відправити до інших спеціалістів або ж попереджаю, що даю лиш дружні поради, а не професійні.
«Подоляночка» зізнається, що паралельно із своїми клієнтами допомагає й собі, адже є ветеранкою.
— Мені також буває непросто і я не завжди справляюся зі своїм психологічним станом. А коли починаємо розбирати з ветераном його проблеми, мене також «відпускає». Допомагаю як учасникам бойових дій, так і родинам. Часто працюємо разом із дітками, батьками. Це допомагає покращити взаєморозуміння і навчитись комунікувати по-новому. Звісно, психологія — це зовсім не простий профіль, та я не шкодую, що обрала такий шлях. Особливо, коли після терапій люди, які упродовж місяців бачили жорстокість та смерть, повертаються до мирного життя, заводять сім’ї, працюють, дякують…
Тетяна відверто ділиться, що і її син звертався за психологічною допомогою після чотирьох років служби на фронті.
— Насправді дуже тішусь з того. Син зрозумів, що йому не завадить допомога, адже не кожен це усвідомлює. Звернувся до моєї колеги. На його прикладі я вкотре переконалась, наскільки корисною часом є психологічна допомога. Головне, аби вона була вчасною. Нерідко ветерани звертаються до психолога вже, коли дуже «припече», коли з’являються суїцидальні думки. На жаль, не раз і навіть не десять, на моїй практиці траплялось, що люди телефонували посеред ночі в нетверезому стані зі словами: «Скажіть терміново, як діяти, бо зараз щось із собою зроблю». Намагаюсь підтримати, стабілізувати й перенаправити на гарячу лінію або домовитись про роботу в інший час.
читайте також:
«Подоляночка» наголошує, що найбільшою проблемою залишається низька просвіта в сфері психології. Жінка каже, що звертатись до психолога зовсім не соромно. Тим паче вона консультує ветеранів безоплатно. Можна прийти як на групову терапію, так і на індивідуальну бесіду.
