Серед причин популярності бригади серед військовослужбовців — довіра до командира частини Кирила Вереса, високі результати на полі бою та позитивні…
Командир батальйону окремої мотопіхотної бригади імені гетьмана Івана Виговського майор Володимир Логуш зустрічає мене у розташуванні. Спокійний, погляд уважний, усміхається коротко, міцно потискає руку. Батальйон нещодавно повернувся після виконання завдання в районі проведення ООС. Напрямок, де стояв батальйон, був не найлегший.
— Зараз ми вийшли з району, приступили до відновлення боєздатності. Кому необхідно, пішли у відпустки, кому на навчання — відправилися до навчального центру. Нам передано в експлуатацію нову казарму поліпшеного типу. Ми почали заселятися туди, облаштовуємся, — каже Володимир.
Про себе розповідає коротко: «Народився я у 1992 році в невеличкому місті Броди Львівської області. Серед родичів військових у мене не було. Я перший, хто має військову спеціальність у родинному колі. До військової справи спонукало те, що бачив поряд із собою багато військових і на більшість з них хотілося бути схожим. Вони асоціювались з дисципліною, порядністю і порядком. І тому у 2009-му я вступив до Академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного на спеціальність „Управління діями підрозділів сухопутних військ“. Навчався там 4 роки й у 2013-го за розподіленням потрапив для проходження подальшої служби в Окремий полк Президента України, у Києві. Там і зустрів 2014 рік. У 2018-му був переведений у батальйон на нинішню свою посаду начальника штабу».
У батальйоні переважна більшість — контрактники. Строковиків менше ніж 20 чоловіків. Вони до виконання завдань у районі проведення ООС не залучаються, службу несуть у пункті постійної дислокації.
«Зразковий військовослужбовець має бути не лише підтягнутим та охайним»
На запитання, що є найважливішим у роботі з особовим складом, майор відповідає, не замислюючись:
— Зразковий військовослужбовець має бути не лише підтягнутим, охайним, а здатним використовувати озброєння відповідно до бойової обстановки. Коли солдат не знає ТТХ штатного озброєння, мене як командира це не влаштовує. Завжди, об’їжджаючи передній край, наголошую: ви стоїте зараз у позиційній обороні. А якщо треба буде методично правильно знищити танк зі свого гранатомета? Треба знати, як це робити. Не просто 10 гранат випустити: влучив — добре, ні — сусід влучить. Якщо ти хочеш стати добрим гранатометником, маєш починати з азів, і навіть коли теорія та практика дають відмінні результати, завжди є що вивчати й удосконалювати.
Наступне, щоб я також відзначив — фізична підготовленість. А якщо завтра скажуть — уперед? Щоб взяти, припустімо, якийсь об’єкт. Від вашої позиції до нього 2 км. Скільки людей зможуть добігти? Без засобів захисту, без додаткового боєкомплекту, штатної зброї, засобів розмінування? Навіть не беручи до уваги пересічну місцевість. Десь треба перекотитися, десь переповзти, десь перебіжками, десь перестрибнути, заховатися. Бойова підготовка — один з основних видів бойової готовності і це важко заперечити.
«Мені сподобався в іноземних колег підхід до заходів безпеки»
— Колись я їздив на курси бойової тактичної стрільби Shooting course до Чехії. Півторамісячні курси на базі військової академії проводили інструктори з Британії. Навчалися там представники не менше ніж 10 країн НАТО. Мова спілкування — англійська.
З України були я і 2 десантники. Якщо брати методику вогневої підготовки, то мені сподобався в іноземних колег підхід до заходів безпеки. Наприклад, є мінімальні вимоги до екіпірування під час будь-якої стрільби. Мають бути наколінники, бронежилет з плитами, каска, окуляри, вушні затички або навушники, тактичні рукавички й непідкочені рукави форми. Якщо рукави двічі підкочені, командир не допустить до стрільби. У футболці стріляти не допустять. І найголовніше — маскування обличчя. А курси були у липні-серпні, коли дійсно спекотно. Якщо під час стрільби зняти вушні затички чи окуляри, інструктор відсторонить чи щонайменше зробить зауваження. Вони дуже серйозно до цього ставляться. Увагу звертають на все.
Фото автора
