На теренах України здавна проживали винахідники, науковці та новатори. В цьому контексті слід відзначити, що технології з’являлися фактично одночасно із західними, що доводить приналежність нашої сучасної держави до європейської спільноти. Мало хто знає, що на Західній Україні, зокрема у Львові, винайшли гасову лампу, вакцину проти висипного тифу та багато іншого. До речі, там же було представлено іграшку «йо-йо» та бульйонні кубики ще до того, як вони стали популярними в світі. Втім, мова в публікації піде про повітроплавання та авіацію, адже, як виявилося, на території Галичини вони розвивалися не менш стрімко, ніж в провідних країнах Європи.
Завідувач музею ДП «Львівський державний авіаційно-ремонтний завод» Людмила Крук розповіла, що старту авіації Галичини передував запуск повітряної кулі у 1784 році (у 1783-му була винайдена і вперше запущена куля братів Монгольф’єр у Франції). По суті це був тепловий аеростат. Щоправда, львівським винахідникам вдалося встановити перший у світі автоматичний пальник, що працював на рідкому паливі, розроблений професором фізики Львівського університету Ігнацієм Мартиновичем і доктором медицини Непомуком Германом. Пальник львівських винахідників підігрівав повітря в оболонці в міру того, як воно холонуло.
Це водночас дозволяло повітряній кулі триматися у повітрі тривалий час. У Франції ж перші повітряні аеростати запускали з допомогою спалювання соломи та вовни і вони не могли довго знаходитися у повітрі.
За словами Людмили Крук, перший політ цивільної вільнолетючої повітряної кулі «Авіата», яка була сконструйована та побудована у Львові, відбувся у 1910 році.
Ще до Першої світової війни на території міста вже існував аеродром в районі під назвою Левандівка. А в 1918 році Петро Франко створив перший український авіаційний загін на теренах Галичини, який базувався поряд зі Львовом у м. Красне.
Через декілька років, у 1924 році, було засновано і спроєктовано Скнилівський аеродром, а на початку 30-х летовище запрацювало. Там базувався 6-й авіаційний полк польського війська. Саме в той період було збудовано збиральний та розбиральний цехи сучасного Львівського державного авіаційно-ремонтного заводу.
У 1939 році на базі колишніх ангарів 6-ї ремонтної бази ВПС Другої Речі Посполитої були створені 133 стаціонарні авіаційні майстерні, які виконували ремонт авіаційної техніки, що експлуатувалась у західному регіоні Радянського Союзу. Того ж року було відремонтовано перші літаки І-15, І-16, І-153, У-2, також літаки польського виробництва РВД-28, ПВС-26 та авіаційні мотори до них.
До 1953 року на підприємстві відновлювали винищувачі І −15, І −153, І −16, МіГ-3, ЛаГГ-3, Ла-5, Ла-9, сімейство Як, штурмовики Іл-10 (їх навіть збирали серійно), навчальні У-2 (ПО-2), бомбардувальники СБ-2, ТБ-3, Ту-2, А-20 «Бостон», транспортники Лі-2 тощо.
У 1953 році підприємство отримало статус авіаційно-ремонтного заводу і розпочався ремонт реактивних літаків МіГ-15, Міг-17, МіГ-21, організовано виготовлення літаків-мішеней М-17М, М-17ММ, М-17ПФ та М-21. Згодом, у 1979 році, завод почав ремонтувати літаки третього покоління МіГ-23 та МіГ-27 усіх модифікацій.
Уже в незалежній Україні в 1992 році почалось освоєння ремонту літаків четвертого покоління МіГ-29 різних модифікацій і на сьогодні ДП «ЛДАРЗ» залишається єдиним в Україні підприємством, яке ремонтує та модернізує МіГ-29 для Повітряних Сил Збройних Сил України.
