ТЕМИ
#ТЕРОБОРОНА #СОЦЗАХИСТ #СПОРТ #РАШАБУМ #ЛАЙФХАКИ #ООС #КОРУПЦІЯ #ІНФОГРАФІКА

Західні технології для «сліпої» протиповітряної оборони СРСР

Прочитаєте за: 12 хв. 26 Січня 2022, 17:53 5

Після Другої світової війни США здійснило ривок у двох галузях, які донині диктують правила гри в геополітичній дискусії між країнами світу. Йдеться про ядерну сферу та індустрію електронно-обчислювальних машин. Радянський Союз не зумів зробити аналогічних кроків і був змушений наздоганяти американців в умовах майбутнього протистояння, яке, в підсумку, отримало назву «холодна війна».

З ядерною зброєю вийшло дещо швидше, зокрема завдяки Теодору Холу — одному з розробників «товстуна»,  скинутого на японське місто Нагасакі. Він був завербований  у рамках спецзавдання Сталіна й передав СРСР всі напрацювання з ядерної зброї. У Союзі шпіонаж був узаконений на рівні розпоряджень керівництва.

До прикладу, Лаврентій Берія, який, окрім іншого, був і куратором ядерного проєкту, після вибуху першої радянської атомної бомби на полігоні в Семипалатинську одразу запитав фізика Михайла Мещерякова, що був присутній під час вибуху американської атомної бомби на острові Бікіні, чи це схоже на те, що він бачив у американців. Після ствердної відповіді відрапортував Сталіну, що  вибух ідентичний американському. За кілька років до цього Йосип Сталін наказав робити все точно, як у «імперіалістів». Той же літак Ту-4, названий на честь Туполєва і який забезпечив технологічний ривок у вітчизняній авіаційній промисловості, з’явився після прямої вказівки вождя скопіювати до останнього гвинтика американський бомбардувальник B-29 на основі екземплярів, що приземлилися на радянській території й так і залишилися в СРСР.

Йосип Сталін наказав робити все точно, як у «імперіалістів». Той же літак Ту-4, названий на честь Туполєва і який забезпечив технологічний ривок у вітчизняній авіаційній промисловості, з’явився після прямої вказівки вождя скопіювати до останнього гвинтика американський бомбардувальник B-29 на основі екземплярів, що приземлилися на радянській території й так і залишилися в СРСР.

А ось із технологіями було все дуже складно. В СРСР була відсутня технологічна експертиза,  і розібратися у тому, що вже придумали американці чи опанувати індустрію електронно-обчислювальних машин самотужки ніяк не виходило.

Однак Йосип Сталін у зв’язку з «особливими» обставинами ставив нові завдання, які потрібно було виконувати. Так, у повоєнний період, крім відкритого протистояння у повітрі, різко зросла інтенсивність розвідувальної діяльності з боку США та союзників. Лише за 1950 рік  зафіксовано 50 випадків безкарного порушення державних кордонів Радянського Союзу.

У 1951 році Генштаб Радянської армії організував ретельну перевірку стану повітряної оборони державних кордонів. За її  результатами були відзначені успіхи в будівництві аеродромів та інфраструктури винищувальної авіації, військ прикордонних районів повітряної оборони, але в питаннях роботи ППО виявили чимало недоліків.

У 1951 році Генштаб Радянської армії організував ретельну перевірку стану повітряної оборони державних кордонів. За її  результатами були відзначені успіхи в будівництві аеродромів та інфраструктури винищувальної авіації, військ прикордонних районів повітряної оборони, але в питаннях роботи ППО виявили чимало недоліків.

Висновки були зроблені, винні покарані, але, незважаючи на вживані заходи, випадки безкарного порушення державного кордону СРСР іноземними літаками не припинялися. У цей період війська ППО вперше зіткнулися зі спробами глибоких проривів іноземних реактивних літаків-розвідників на радянську територію. Проникали в повітряний простір СРСР доволі глибоко: у Прибалтиці — на 170 км, до білоруських Барановичів. У районі Молдавської РСР на 830 км —  до Харкова та Києва.  Порушення фіксувалися десятки разів, а збито було лише три іноземні літаки та ще три пошкоджено.

Ситуація потребувала змін та втручання, відтак наказом міністра оборони СРСР у 1953 році змінили порядок боротьби з іноземними літаками, що порушують державний кордон, а також виявляють ворожі дії. Потрібно було знищувати літаки-порушники під час проникнення на територію СРСР на глибину 25–30 кілометрів від кордонів або узбережжя. Зрештою, у 1954 році відбулася реорганізація структури військ ППО в самостійний вид збройних сил.  Утім, проблема нікуди не зникла — ракети були, стріляти було чим, але через відсутність стрімкого розвитку індустрії електронно-обчислювальних машин радянські ППО залишалися «сліпими».

У 1954 році відбулася реорганізація структури військ ППО в самостійний вид збройних сил.  Утім, проблема нікуди не зникла ракети були, стріляти було чим, але через відсутність стрімкого розвитку індустрії електронно-обчислювальних машин радянські ППО залишалися «сліпими».

 Без електронно-обчислювальних машин (ЕОМ), радянська влада могла лише мріяти про політ у космос, розрахунки траєкторій чи ядерні реакції. Без ЕОМ не виходило ефективно управляти комплексами протиповітряної оборони,  і цей факт став ключовим — відтак Міністерству радіопромисловості поставили завдання відповідати за створення комп’ютерів.

Офіційною «датою народження» радянських ЕОМ слід вважати 1948 рік. Тоді в лабораторії у містечку Феофанія під Києвом Сергій Лебедєв зі своєю командою розпочав роботи зі створення першого «комп’ютера». А у 1953 році світ побачила перша ЕОМ — БЕСМ-1, випущена в одному екземплярі. 

Офіційною «датою народження» радянських ЕОМ слід вважати 1948 рік. Тоді в лабораторії в містечку Феофанія під Києвом Сергій Лебедєв зі своєю командою розпочав роботи зі створення першого «комп’ютера». А у 1953 році світ побачила перша ЕОМ — БЕСМ-1, випущена в одному екземплярі.  Її створювали вже в Москві, в Інституті точної механіки. У 1958 році після модернізації оперативної пам’яті була створена БЭСМ-2. Паралельно тривала робота в підмосковному Спеціальному конструкторському бюро № 245, яке заснували десятьма роками раніше за наказом  Йосипа Сталіна. Тут була створена ЕОМ загального призначення «Стріла» зі швидкодією в 2 тисячі операцій за секунду. Цю машину випускали до 1956 року, а всього їх було зроблено 7.  Саме ці машини і виконували в СРСР серйозні обчислювальні завдання не лише для потреб оборони країни,  а й науки і народного господарства. Проте машин було мало і через свою елементну базу вони були величезними, на електронних лампах зі значним енергоспоживанням, ненадійними та з вузьким колом користувачів, насамперед, зі світу науки.

У цей же час ще у 1948 році в США винайшли напівпровідниковий транзистор, який став використовуватися як елементна база для ЕОМ. Це дозволило американцям створювати комп’ютери істотно менших габаритів, надійні та економні машини зі значно вищою продуктивністю. Американські ЕОМ були швидшими і масово інтегровані в оборонну сферу. Виробництво нових військових розробок здійснювалося вже з урахуванням можливостей техніки, яка, банально, була більш придатна до використання, ніж її радянські аналоги.

Ще у 50-ті роки компанія ІВМ створила велику комп’ютеризовану систему протиракетної оборони SAGE, яка в реальному часі аналізувала дані, що надходили з радарів, і забезпечувала наведення на ціль перехоплювачів. Систему використовували з 50-х до 80-х років ХХ століття. У пізніх версіях дозволяла автоматично спрямовувати літаки на перехоплення, передаючи дані безпосередньо в їхні автопілоти. А в 1959 році ВПС США почали застосовувати транзисторні комп’ютери  IBM у системі раннього оповіщення ППО.

Тим часом в СССР, у 60-х роках, сформувалося кілька великих науково-виробничих центрів, які займалися розробкою ЕОМ. Єдиного розуміння, якими мають бути стандарти майбутніх обчислювальних машин, ці центри не мали. В ЕОМ «Мінськ-32», які випускали в столиці Білорусії, був прийнятий так званий семибітний байт. У Великій електронно-лічильній машині (БЕСМ) байт був «шестибітним». Спільного стандарту не було ні в технологіях, ні в інтерфейсах. Взаємодія та сумісність усіх розробок залишалися під питанням. Спроби ліквідувати протиріччя ні до чого не призвели. Серед керівництва галузі сформувалося уявлення, що надалі потрібно орієнтуватися на технології та архітектуру американської компанії  IBM. При цьому як орієнтир, до сьогодні з незрозумілих причин, вибрали застарілу лінійку комп’ютерів IBM/360.

Продукція IBM офіційно була в СРСР недоступна. З часів президента США Дуайта Ейзенхауера діяла низка ембарго та санкцій, які забороняли американським компаніям продавати в Союз і країни Варшавського договору ЕОМ, їхнє комплектовання та інші високотехнологічні продукти. Замість орієнтуватися на більш доступні зразки з Великої Британії або Західної Німеччини радянські чиновники вирішили запозичити для радянських розробок технології США. От тільки отримати їх законним шляхом було практично неможливо. Тому на ниві запозичення технологій активно працювали спецслужби та їхні завербовані люди.

Результатів особливих це не давало. Тим часом у США відбулася зміна влади. Президентом став Річард Ніксон. Серед перших його рішень став наказ послабити накладені на країни комуністичного блоку санкції. Вперше за майже 20 років кількість високотехнологічних продуктів, які дозволялося закуповувати представникам СРСР в Америці,  було збільшено. Про масовий імпорт-експорт мова, звичайно, не йшла. Але можливість купувати елементи американських ЕОМ у радянських фахівців все ж таки з’явилася. Цікавим є той факт, що паралельно була досягнута домовленість про транзит газу з СРСР до Європи,  а також укладення контрактів для радянського будівництва заводу КАМАЗ, які виконували компанії зі Швейцарії, Великої Британії, Італії та США.

Формально постачання напівпровідників, транзисторів, інших комплектуючих і цілих ЕОМ зі США СРСР мали залишатися на незначному рівні. Насправді вимог дотримувалися лише на папері. Потік техніки швидко перевищив допустимі значення. В одному зі звітів співробітник ЦРУ Кеннет Таскі писав, що з 1969 року експорт американських комп’ютерних технологій в СРСР злетів до небес. До 1971 року США поставили до Радянського Союзу обчислювального обладнання на 10 мільйонів доларів, що дорівнювало майже половині всього експорту за попередні 20 років. 1972-го цей показник виріс ще сильніше і досяг фантастичної для того часу суми в 20 мільйонів доларів.

В одному зі звітів співробітник ЦРУ Кеннет Таскі писав: з 1969-го року експорт американських комп’ютерних технологій в СРСР злетів до небес. До 1971 року США поставили до Радянського Союзу обчислювального обладнання на 10 мільйонів доларів, що дорівнювало майже половині всього експорту за попередні 20 років. 1972-го цей показник виріс ще сильніше і досяг фантастичної для того часу суми в 20 мільйонів доларів.

Клонування продуктів американської IT-галузі не минуло даремно. У 1971-му була, нарешті, представлена ​​та сама ЕОМ єдиного стандарту, про яку говорили трьома роками раніше. Як і передбачалося, вона була зроблена на основі скопійованої лінійки IBM 360. При цьому вирішили продовжити подібну практику і в майбутньому. Постанову про це ухвалив голова ради міністрів СРСР Олексій Косигін.

Сформована у 1973–74 роках система доставки технологічних продуктів мала дві ключові ланки. Істотну роль у ній відігравали співробітники КДБ, які займалися промисловим шпигунством. Однак про їхню діяльність відомо вкрай мало. Куди краще задокументовано роботу пов’язаних із спецслужбами підставних фірм. Їхній масовій появі послужив попит з боку Радянського Союзу на напівпровідники. Виробляти їх усередині СРСР у достатній кількості не виходило, а дозволений експорт не міг задовольнити потреб хоча б військово-промислового комплексу, для цілей якого в СРСР було створено та профінансовано не один інститут, але їхні результати діяльності не вражали.

Натомість проблему наявності технологічних продуктів для потреб ВПК змогли вирішити для СРСР  фірми-посередники, яких налічувалося щонайменше кілька сотень. Всі вони працювали за одним сценарієм: закуповували необхідне замовлення в США, оформляли його як експортний товар в одну з країн Західної Європи, Скандинавії або Африки, звідки він тим чи іншим шляхом прямував до СРСР. Там радянські науковці розбиралися з технологіями американських напівпровідників і намагалися налагодити своє виробництво, а потужні обчислювальні машини  використовували, насамперед, для потреб військово-промислового комплексу.

У 70-х роках американські спецслужби викрили схему з посередниками  й самі були вражені масштабами нелегальних технологічних закупівель СРСР в обхід санкцій, про що інформували владу США в розсекреченій доповіді ЦРУ за січень 1976 року. Як ідеться в документі, до 1973-го СРСР випускав лише прості типи напівпровідників, причому робив це в незначних обсягах і дуже повільно. У 1972-му, пишуть укладачі доповіді, навіть такого невисокого рівня виробництва змогли досягти лише за рахунок величезних трудових ресурсів, викрадених або таємно придбаних західних розробок напівпровідникових пристроїв, та неефективного методу спроб та помилок.

1980-го у відповідь на вторгнення Радянського Союзу в Афганістан президент США Джимі Картер прийняв пакет нових санкцій проти СРСР.

1980-го у відповідь на вторгнення Радянського Союзу в Афганістан президент США Джимі Картер прийняв пакет нових санкцій проти СРСР. Заборонявся будь-який експорт американської техніки. В результаті вже за рік, у серпні 1982-го, ФБР розкрило в Кремнієвій долині шпигунську мережу всередині IBM та кількох інших корпорацій. Мережа працювала на передачу за гроші інформації в Японію та СРСР. У листопаді 1983 року в Швеції, у порту Мальме, місцеві прикордонники затримали вантаж комплектовання для «складної електроніки та комп’ютерної техніки». Чотири контейнери з американськими високотехнологічними товарами прибули з ПАР і, як з’ясується пізніше, призначалися для подальшого транспортування до Радянського Союзу.

Подібні історії спливали в пресі одна за одною. Влада США послідовно перекрила канали, що працювали майже десять років. А в СРСР чи вже не хотіли, чи ще не могли самостійно забезпечити свій військово-промисловий комплекс технологічною продукцією, тому продовжували шукати незаконні шляхи отримання розробок за океаном.

Важливою для того періоду стала історія завербованого західними спецслужбами полковника КДБ Володимира Вєтрова. У 1981–1982 роках він вийшов на контакт із представниками французької та американської розвідок і передав відомості про повну схему організації науково-технічного шпигунства КДБ. Загалом полковник розкрив близько 70 джерел у 15 країнах, а також імена 450 співробітників, які займалися збиранням науково-технічної інформації.  На основі здобутих від Вєтрова відомостей фахівці ЦРУ провели масштабну контроперацію з постачання в СРСР підроблених технічних відомостей та обладнання. Викрадене тоді КДБ програмне забезпечення та комплектованя із вбудованим у них шкідливим кодом призвели до великого вибуху на радянському газопроводі Уренгой — Сургут — Челябінськ улітку 1982 року. Сам Вєтров був страчений за рішенням Військової колегії Верховного суду СРСР у лютому 1985-го.

Увесь «мозок» систем ППО, як і всього військово-промислового комплексу Радянського Союзу, це викрадені або куплені через фірми-прокладки технології США, які адаптували й застосовували для потреб СРСР. І досі в російських винищувачах і космічних апаратах працюють нащадки процесорів 1801ВМ1, які хоч і зроблені в СРСР, але навряд чи б з’явилися, якби не закуплені в США 16-розрядні міні-ЕОМ компанії DEC  PDP-11.

Увесь «мозок» систем ППО, як і всього військово-промислового комплексу Радянського Союзу, — це викрадені або куплені через фірми-прокладки технології США, які адаптували й застосовували для потреб СРСР. І досі в російських винищувачах і космічних апаратах працюють нащадки процесорів 1801ВМ1, які хоч і зроблені в СРСР, але навряд чи б з’явилися, якби не закуплені в США 16-розрядні міні-ЕОМ компанії DEC —  PDP-11.

25
3

Кореспондент АрміяInform
Читайте нас в Telegram