Сьогодні виповнюється два роки від початку Курської операції — безпрецедентної за задумом і виконанням кампанії, яка перенесла бойові дії на територію держави-агресора. Цей крок…
Створити тотальну недовіру в умах українських солдатів до дій Міністерства оборони, Генерального штабу, бойових офіцерів — завдання, яке виконують інформаційні кампанії, спродюсовані у Москві.
17 грудня 1997 року відбулася прем’єра американського фільму «Хвіст виляє собакою». Сюжет кінострічки такий: у пресу просочилася інформація про недостойну поведінку президента США, домагання-залицяння до молодої дівчини-активістки. А на носі чергові президентські вибори. Глава держави в розпачі, звикається до думки про політичний крах. Однак його команда працює, щоб за будь-яку ціну змістити акценти та відвернути увагу громадськості від цього скандалу. Піар-спеціаліст із розв’язання складних питань разом з амбіційним голлівудським продюсером придумують новину. Кілька зусиль і в усіх новинах США вже говорять про албанських терористів та війну з цією країною як єдину міру, що здатна захистити США.
Вірусняк
Приблизно за таким сценарієм і відбувається продюсування контенту для українських військових. І якщо вдається боротися з телеканалами Медведчука та Козака, про яких ми згадували в першій частині матеріалу, то побороти канали впливу в соцмережах, месенджерах не вдасться. А вони є найближчим джерелом отримання інформації для українського солдата, а отже, і найефективнішим інструментом породження думок-вірусів, які ширяться поміж людьми не гірше штаму «Омікрон». Поширенню цієї недуги сприяють і внутрішні проблеми, які з об’єктивних причин присутні не лише в українському війську. Тож, щоб протистояти згубному впливу, одного лише критичного мислення замало. Потрібна непохитна віра та любов до своєї країни, щоб не розумом, а серцем відчувати російський слід у новинах, статтях, чи начебто безневинних відосиках у тіктоку.
читайте також:
Інформаційні атаки як елемент гібридної війни виявилися доволі ефективним інструментом впливу. В українській армії, як і в суспільстві, відчутний запах зради. От тільки якщо спробувати розібратися, де та зрада, коли її не було й коли її не стане, то може виявитися, що зрада й не зовсім зрада, а логічний початок чи завершення певного процесу. Халепа — так, неприємність — так, безкомпетентність — так, але не зрада. Але це у разі, якщо здійснити зусилля та спробувати розібратися. Якщо ж цього не робити, то, звісна річ, можна запросто стати цільовою аудиторією російських інформаційних атак.
У результаті українська армія не позбавлена негативних явищ. І для їх підживлення російські продюсери активно просувають свої наративи, інтегрують «своїх» людей у військо для розширення інфраструктури впливу.
Сумнівається суспільство — сумнівається армія
Україна не єдина на карті Європи, де Росія здійснює активну «гібридну» агресію. Як пише український центр економічних та політичних досліджень імені Олександра Разумкова, чеські служби неодноразово заявляли, що російська розвідка веде інформаційну війну в Чехії, створює мережу контрольованих угруповань і пропагандистських засобів, які мають бути використані для дестабілізації держави.
Страждає й Угорщина. Число російських агентів у цій країні, за різними даними, орієнтовно 800 осіб. У 2016 році відбулася стрілянина між поліцією та лідером Угорського народного фронту Георкісом, під час якої він вбив поліцейського. Провели слідство — виявили величезний запас зброї, тісні контакти з росіянами. Сам Георкіс контактував із ГРУ. Це свідчить, що РФ використовує всі засоби та можливості для дестабілізації країн Європи.
Для повноти картини варто пригадати і про касетні скандали, які прокотилися країнами Європи в Болгарії, Чехії, Словаччині, Литві, Македонії. Основною ціллю була загальна дестабілізація в державі, створення недовіри до державних інституцій, партій, дострокові вибори. У Польщі, до прикладу, було прослуховування з використанням «офіціантів». Касетний скандал збігся з виборами в Польщі та з подіями в Україні — кінець Майдану, початок війни. Як результат — восени керівна партія програє вибори. Ця афера призвела до того, що Польща не змогла ефективно допомогти Україні в найгірші часи у 2014 році — уряд був паралізований, суспільство йому не довіряло й не могло підтримувати його ідеї. А передувала цьому публікація у тижневику Wprost приватної розмови в ресторані. Тодішній керівник МЗС Польщі Радослав Сікорський сказав ексміністру фінансів Яцеку Ростовському: «Знаєш, польсько-американський союз нічого не вартий. Він навіть шкідливий, бо створює в Польщі помилкове відчуття безпеки».
читайте також:
А ось у Болгарії спрацювали геть просто, як пише Balkan Insight, — на додаток до російського телебачення, яке там в силу історичних причин дивиться певна частка населення, російські «продюсери» запустили низку програм болгарською мовою, спрямованих на підтримку антиамериканських настроїв та роздратування різними аспектами політики ЄС: від режиму економії бюджетних коштів до міграційної політики. У результаті Міністерство оборони Болгарії навіть заявило про те, що російська інформаційна війна «піддає прямій атаці національні демократичні цінності, дух та волю».
Фото з відкритих джерел
