Ледь помітна на екрані тепловізора жаринка цигаркового недопалку стала тією дрібницею, яка зробила перше бойове застосування інноваційного керованого авіабоєприпасу легендарним моментом…
Тоді, у 20-ті роки, Холодний Яр став символом нескореності українців перед російсько-більшовицьким режимом, що вже запанував на нашій землі: попри те, що сили були надто нерівними, холодноярці не корилися більшовицьким посіпакам. То була жорстока війна добра зі злом. Всі жахіття тієї боротьби Юрій описав у романі «Холодний Яр», зізнавшись, що й сам не вирізнявся милосердям до ворогів.
Народився Юрій Городянин-Лісовський на Полтавщині, в сім’ї офіцера російської імператорської армії. Мати походила з польського шляхетського роду. Учасник Першої світової війни. Обравши прізвисько Залізняк, Лісовський був призначений осавулом 1-го куреня полку гайдамаків, ставши одним з найближчих помічників головного отамана Василя Чучупаки — одного з отаманів Холодного Яру:
«Я вже й сам добре усвідомив собі, що коли дві нації борються, то білі рукавички мусять бути скинені. За п’ять років на фронтах довелося розрубати в бою не один череп… але що можна піднести шаблю на ворога, який уже кинув зброю, що ворог лише мертвий перестає бути ворогом, з цим я погодився лиш тепер, на цьому клаптеві української землі, який треба було відстояти — або загинути».
Холодноярський період Юрія Лісовського може слугувати сюжетом для написання пригодницького роману чи крутого блокбастера, який би за напруженістю не поступавсь і фільмам про Джеймса Бонда. Чого варта одна лише історія кохання Юрія й дівчини Галі! Адже автор роману зізнається, що першим поставив свій підпис під смертним вироком коханій, яка зрадила холодноярців: за її доносом їх спіймали більшовики й розстріляли.
«Не хочу! Цього не буде! Ще є час… Виберу собі у штабі добрі большевицькі документи, візьму совєцьких грошей, що їх як осавул мав у своєму розпорядженні, й увечері, захопивши Галю, зникну з Холодного Яру. Замість неї віддам на смерть свою честь», — написав Горліс-Горський.
Тоді його зупинила спільна справа, яку не міг зрадити. «Того самого дня під вечір вирок над Галею був виконаний. Зробив їй одну-єдину послугу, яку міг зробити. Вмерла щасливою, несподівано, не знаючи, що її чекає», — писав у «Холодному Ярі» Лісовський, виконавши власноруч вирок.
Ставши зв’язковим уряду УНР у вигнанні, навесні 1922-го повертається в окуповану більшовиками Україну. Підпільну роботу — під псевдонімом Горський — провадив спочатку в Києві, а потім на Поділлі. Та незабаром Юрія було заарештовано. Але чекісти не спромоглися довести його вини й 16 грудня 1923 року, як не парадоксально, звільнили з-під варти.
Незабаром за завданням українського підпілля Горський уже працював у ГПУ, де, як пізніше розповів один з найдосвідченіших керівників Подільського ГПУ Балицький, провалив не одну чекістську операцію. Та незабаром його заарештували, засудивши до 15 років тюремного ув’язнення. «Відпочивав» у буцегарнях Вінниці, Києва, Полтави, Херсона. Потім його помістили до Херсонської психлікарні, звідкіля він 1932 року втік і, перейшовши кордон, опинився у Рівному, а згодом і у Львові. Там видав статтю «Холодний Яр» під псевдонімом Горліс-Горський, а невдовзі почав друкуватися журнальний варіант роману. Наприкінці ж 1934 року вийшло перше книжкове видання «Холодного Яру».
«Це роман усього мого життя…»
Окрім цього твору, він написав чимало й інших, але головним романом усього свого життя він вважав «Холодний Яр», у якому так правдиво зобразив події на Чигиринщині. Друга частина «Холодного Яру» побачила світ 1937 року. Вона мала в Галичині величезний успіх, особливо серед молоді.
У червні 1942-го, проживаючи на Рівненщині, Горліс-Горський здійснив свою мрію — повернувся до «Холодного Яру», почавши збирати свідчення учасників холодноярської боротьби. Він відвідав батьків Петра й Василя Чучупаків — холодноярських отаманів, подарувавши їм свою книжку, зокрема про їхніх синів. З наступом Червоної армії у листопаді 1943-го опинився у Львові, де взяв шлюб з Галиною Талащук. Разом з нею через Австрію Юрій Горліс-Горський перебирається до Німеччини й оселяється в таборі для переміщених осіб. Восени 1946-го у подружжя народилася донька.
У Новому Ульмі, де розташовувався табір, Юрій розгортає активну політичну діяльність, разом з іншими свідомими українцями заснувавши Українську революційно-демократичну партію. Але незабаром у таборі, де жив Юрій Горліс-Горський, поповзли чутки, що він запроданець, агент більшовицьких, польських та німецьких спецслужб. Ось як згадувала той період життя його дружина:
«Посипалися погрози. У вікно нашої кімнати кидалися намотані на камінці присуди смерті, у нашу відсутність у кімнаті робилися обшуки… Зник револьвер, за яким Юрко дуже шкодував, бо ніколи не розлучався зі зброєю в ті небезпечні часи… Мені й досі важко писати про ті сумні часи, коли я була свідком усіх тих наклепів і погроз…»
Юрій Горліс-Горський, якого так довго не брала ворожа куля, загинув у Новому Ульмі. Це сталося 27 вересня 1946 року. За нез’ясованих досі обставин. Але історики кажуть, що він скорше всього був убитий радянськими спецслужбами. Правда, існує версія щодо причетності до його смерті представників ОУН, які вважали його «більшовицьким агентом»…
