Ледь помітна на екрані тепловізора жаринка цигаркового недопалку стала тією дрібницею, яка зробила перше бойове застосування інноваційного керованого авіабоєприпасу легендарним моментом…
Сартанська територіальна громада Маріупольського району Донецької області створена нещодавно. Вона об’єднує 18 населених пунктів й розташована у межах Сартанської військово-цивільної адміністрації. Значна кількість її населених пунктів розміщені неподалік лінії розмежування. Такі з них, як Водяне, Гнутове, Лебединське, Піщевик, Чермалик та Широкине, регулярно згадують світові й вітчизняні ЗМІ через обстріли та провокації з боку російсько-окупаційних сил.
На відміну від попередніх років, це Різдво відбувається на Приазов’ї у доволі спокійній обстановці. Артилерійських пострілів майже не чутно й небезпеку несуть хіба що тільки російські снайперські групи, яких останнім часом побільшало по всій лінії фронту.
Заступник голови Сартанської ВЦА Олег Прилипко об’їжджає населені пункти у зоні своєї відповідальності. Дорогою говоримо про співпрацю військових із населенням і зміни, які відбуваються у прифронтових селах. Неозброєним оком помітні позитивні наслідки того, що принесла в ці краї децентралізація. Асфальтують найбільш критичні ділянки автошляхів, відбудовують зруйноване артилерійським вогнем житло, ремонтують школи, відновлюють соціальну інфраструктуру.
Обговорюємо роботу ВЦА і специфіку територіальної громади. Олег Прилипко згадує добрим словом роботу CIMIKів, які ще донедавна активно працювали в навколишніх селах. Проте нині їх підтягнули ближче до Маріуполя, створивши там об’єднаний центр. Щойно район повернувся під контроль української влади, місцеві доволі стримано, подекуди негативно, ставилися до військових через обмеження пересування та інші моменти, притаманні прифронтовій зоні. Втім, спільними зусиллями цивільної влади і військових вдалося докорінно змінити настрої громади.
Олег Прилипко:
Я тут працюю з 2018 року, починав як голова військово-цивільної адміністрації у Комінтерновому, Водяному та Заїченковому, потім керував ВЦА сіл Широкине й Бердянське, нині працюю в керівництві Сартанської ВЦА, яка об’єднує ці території. У результаті децентралізації й укрупнення районів створено Маріупольский район, у межах якого нині діє Сартанська ВЦА та однойменна територіальна громада, розташована уздовж лінії розмежування — від Чермалика до Широкиного із майже 18 тис. населення. Шість населених пунктів розміщені безпосередньо на лінії зіткнення.
Ситуація тут доволі непроста, але на початку 2020-го, завдяки змінам у законодавстві, вона почала відчутно покращуватися. Нині маємо власний бюджет — близько 200 млн грн, який орієнтуємо на розвиток громади в цілому й насамперед на відновлення населених пунктів. Зокрема, активно відбудовуємо Чермалик, Лебединське, Бердянське. Головні зусилля спрямовуємо на допомогу населеним пунктам на лінії зіткнення.
Проїздимо Лебединське, від якого до позицій російських окупантів десь 800 м. Олег Прилипко розповідає, що в розпал боїв тут було 12 прямих попадань у будівлі, ще 126 зазнали часткових пошкоджень. Унаслідок обстрілу «Градами» з того боку у 2015-му в селищі загинуло 11 мешканців, серед яких і діти. Минулого літа тут відновлено 26 будинків, школу, будинок культури.
У селищі Сопине зупиняємося коло ошатної оселі, біля воріт якої порається літня господарка — тітка Віра. Побачивши машину Олега Прилипка, радісно вітається, починається дружня бесіда. Дякує за допомогу в поверненні її майна, яке в неї нещодавно поцупили якісь злодюжки. Розповідає про справи в селищі, звертається з проханням, яке одразу береться Олегом, як то кажуть, на олівець. Взагалі в цьому селищі нині мешкає 116 осіб, і люди поступово повертаються.
Олег Прилипко:
Хочу зазначити ефективну роботу СІМІКів, які донедавна тут активно працювали. Особливо хочу згадати полковника Люльку, який доволі швидко, буквально з нуля, налаштував роботу з населенням одразу після повернення української влади. Саме він вирішив питання з постачанням електроенергії в наші населені пункти, створив музей АТО/ООС, організував оформлення документів для місцевих. Також слід згадати роботу полковника Романа Кащенка й Дениса Геращенка. Місцеві їх досі згадують добрим словом. Робота цих офіцерів позитивно вплинула на зміну ставлення населення до військових. І діяльність СІМІКів конче потрібна саме в населених пунктах на лінії зіткнення — оформити документи літнім, привезти продукти харчування, допомогти в господі. Всі ці справи не вимагають великих зусиль та коштів, але дуже позитивно впливають на процеси формування іміджу української армії та загалом влади.
У селі Бердянське навідуємо фельдшерсько-акушерський пункт — крайній на підконтрольній території. Очолює цей ФАП Галина Вікторівна. Привітна усміхнена жіночка розповідає про життя селища, свою роботу й тих, хто виконує свої обов’язки безпосередньо в районі бойових дій. Вітаємо її з Різдвом, частуємо привезеною смачною різдвяною кутею та їдемо далі.
Галина Вікторівна:
Цього року в нас Різдво відзначається дуже добре, передусім затишшям на фронті. Наші діти отримали подарунки завдяки керівництву місцевої адміністрації, зокрема, конструктори, самокати, навушники, цукерки. Їх тут нині мешкає 11. Відчувається свято. Життя поступово налагоджується й повертається до нас.
Майже на околицях Широкиного відвідуємо позиції наших воїнів. Тут переважно служби забезпечення, є добровольці та парамедики «Ангели Тайри». Всі при справі: хтось на бойовому чергуванні, хтось відпочиває або ж облаштовує побут.
На зворотному шляху, на виїзді з Бердянського, зупиняємося біля придорожнього хреста. Спілкуємося з місцевим мешканцем Анатолієм Пікузом, який тільки но завершив молитву перед цим хрестом. Неподалік цього місця — його будинок, який не кидав навіть у найгарячіші дні бойових дій. Анатолій — відомий у Маріуполі спортсмен та засновник боксерського клубу «Ринг» — і один з тих, хто намагається відновити життя в рідному селищі.
Дорогою до Маріуполя обговорюємо побачене, будуємо плани співпраці, зокрема щодо формування інформаційної політики громади. Вже на в’їзді до міста зустрічаємо одного з «Ангелів Тайри» — парамедика на псевдо «Угрюмий». Кремезний чолов’яга зовсім не відповідає прізвиську: веселий, саркастичний, доброзичливий. Пригощає мандаринами, навзаєм передаємо дарунки для його колег. Далі прямуємо до адміністративного центру Сартанської ЦВА. Спілкуємося з першим заступником керівника цивільно-військової адміністрації Іваном Фтицем. Говоримо про децентралізацію і розвиток громади.
Іван Фтиць:
Торік ми вирішували нагальні проблеми кожного населеного пункту громади. А у нас їх 18. Десь вирішували питання з електрикою, десь з водою, ремонтом, соціальними послугами. Ми затвердили програму розвитку громади до 2028 року. Працюємо з міжнародними партнерами з ЄС, по лінії ООН. Попереду в нас ще багато справ.
У роботі будь-якої громади, особливо у прифронтовому терені, особливе значення має висвітлення діяльності місцевої влади й формування проукраїнського інформаційного поля. Про це говоримо з керівником пресслужби адміністрації Сартанської громади Миколою Гаковим. Особливе значення, за словами Миколи, має робота через Інтернет, бо у громаді мешкає близько 14 тис. активних його користувачів. На фейсбук-сторінці громади «Сартанська ВЦА» та в інстаграм-акаунті «Сартанська селищна ВЦА» завжди можна знайти актуальну інформацію про місцеві події — анонси суспільних заходів, роботи з благоустрою, розташування пунктів надання соціальної допомоги тощо. Інтернет-портал Маріуполя «062» доволі часто розміщує Сартанські новини.
Микола Гаков:
Працюємо через соцмережі. Власного сайту ще не маємо, має з’явитися невдовзі завдяки допомозі донорів. За кожним населеним пунктом закріплено працівника, який відповідає за питання інформування. Внутрішні комунікації працюють ефективно і регулярно. Організуємо заходи самі й виїздимо на ті, що проводять окремі селища. Приміром, 10 хвилин тому відпрацював на дитячому святі в нашому будинку культури. На LЕD-екрані в центрі Сартани постійно крутимо новини, соціальні ролики. Працюємо з телебаченням та пресою Маріуполя.
Питання інформаційної безпеки та медіаграмотності для керівництва Сартанської ЦВА серед найбільш актуальних, але вони найменш опрацьовані. На жаль, заняття з набуття медіаграмотності, інформаційної стійкості та формування критичного мислення не ведуть. Руки не доходять, зізнається Олег Прилипко. Але потреба в тому надактуальна. Як колишній правоохоронець, він це добре розуміє. Крім того, як представник керівництва ВЦА, постійно відчуває спроби персонального інформаційного тиску. Каже, що йому регулярно «передають вітання» із-за лінії розмежування. Особливо колишні колеги, які перейшли на бік ворога й служать російським окупантам. Та й тутешні прибічники «русского мира» усіляко намагаються тиснути, здійснюючи погрози і вкидаючи фейки.
Повертаємося у мирний Маріуполь із подвійним відчуттям смутку й радості. З одного боку, перед очами стоять сумні картини розбитих війною селищ — колись квітучої приазовської курортної зони. Лінія фронту, знедолені люди, позбавлені багатьох радощів сучасної цивілізації. З іншого — є відчуття, що життя тут відновлюється. Працюють школи, будинки культури, магазини, відбудовується житловий фонд. І головне — в очах людей живе надія, вони поступово повертаються до мирного буття.
Тож, все буде добре. Усе буде Україна. На нашому Приазов’ї в цьому впевнені абсолютно усі, з ким нам пощастило спілкуватися.
Олександр КУРБАН для АрміяInform
