Усі пʼять суден поки що базуватимуться у Великій Британії, а після закінчення війни братимуть участь у розмінуванні акваторії Чорного моря…
«Рано чи пізно, але це повинно було трапитися…»
Майже 35 років віддаляють нас від того рокового дня, коли «третій Янгол засурмив і на землю впала гірка зірка Полин» — вибухнув четвертий реактор Чорнобильської АЕС.
Про ймовірні причини катастрофи планетарного масштабу написано силу- силенну матеріалів, знято сотні документальних фільмів. Сьогодні ж, у День вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, пропонуємо спогади людей, які знають про неї не з газет чи фільмів.
Іван Плющ (у 1986 році голова Київського облвиконкому (нині покійний):
«Вибух, що призвів до руйнації реактора і викиду в атмосферу божевільних доз радіації, стався опівночі. Про це мене повідомили відразу, а вже за кілька годин я був у Прип’яті — місті, де проживав практично весь персонал ЧАЕС. Ніякої паніки не було.
З самого ранку прибули військові — солдати й офіцери столичного полку Цивільної оборони на чолі з полковником Володимиром Гребенюком. І відразу приступили до ведення радіаційної розвідки як на території самої станції, так і навколишній. Велася розвідка і з повітря. Коли доповіли результати, я ледь не зомлів: дози радіаційного забруднення були просто божевільними — на території АЕС дозиметри зашкалювали. Вже 26 квітня була створена Урядова комісія з ліквідації наслідків аварії, яку очолив заступник голови Ради міністрів колишнього СРСР Борис Щербина. Я теж увійшов до її складу. На першому ж засіданні, уважно вислухавши доповіді офіцерів, які проводили радіаційну розвідку, він закликав не панікувати, а приступати до роботи. На цьому ж засіданні комісії були визначені й першочергові завдання, левова частка з яких лягла на людей в погонах.
Що мені найбільше запам’яталося? Люди. Вони, розуміючи всю небезпеку радіаційного опромінення, свідомо ризикували не лише своїм здоров’ям, а й життям. Так, були і боягузи, усілякі хитруни, але абсолютна більшість тих, хто вгамовував атомного диявола, виявилися справжніми героями…»
Герман Іотов, Запорізька область:
«Дізнавшись про аварію на Чорнобильській атомній станції, відразу ж подумав, що незабаром і мене туди відрядять. Як у воду дивився: у вересні 1986-го, я, міліціонер патрульно-постової служби Запорізького ГУВС, був зарахований до зведеного міліцейського загону, у складі майже 50 осіб. Розмістилися ми у селі Зоряне, звідкіля ще у квітні відселили усіх жителів. Головним нашим завданням було патрулювання міста Чорнобиля, яке теж стало порожнім: у ньому на той час проживали лише пожежники та працівники ЧАЕС. У складі міліцейських патрулів ми обходили все місто, при цьому обстежували й хати чорнобильців. Мета патрулювання — недопущення фактів мародерства, крадіжок. А подібних прецедентів вистачало. Та їх було б ще більше, якби там нас не було.
Патрулювання було цілодобовим. Охороняли також і членів Урядової комісії з ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи: до її складу входили вищі чиновники СРСР і УРСР, а очолював їх заступник голови Ради Міністрів Радянського Союзу Борис Щербина.
У Чорнобилі я зі своїми товаришами пробув близько 40 діб. Скільки „вхопив“ радіації — не знаю. Але, судячи по стану здоров’я, відчуваю, що достатньо.
Мене часто запитують, чи не шкодую, що потрапив до Чорнобиля. А чого шкодувати? Комусь, врешті-решт, потрібно було робити ту роботу…»
Дмитро Бондаренко, полковник у відставці:
“Аварія, як відомо, сталася в ніч з 25 на 26 квітня. 25 квітня, а це була субота, я повернувся до Києва з відрядження, збираючись провести вихідний зі своєю сім’єю. Та не судилося: в неділю з самого ранку мене, старшого офіцера управління хімічних військ Київського військового округу, викликали до штабу. Буквально за годину вилетів на Чорнобильську станцію. Військовослужбовців там було вже багато, але ніякої тривоги чи занепокоєності на їхніх обличчях не побачив. Це мене заспокоїло. Але за кілька годин, дізнавшись, що природний гамма-фон становить 500 рентгенів, а не 20-25, яким він має бути, зрозумів: сталася біда. Велика біда.
Мені здається, що роль солдатів, офіцерів колишньої Радянської армії у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи досі гідно не оцінили. Багато з них, отримавши у ті дні величезні дози радіації, не дочекалися ні нагород від держави, ні достойного соціального захисту. З кожним роком про людей в погонах, які рятували тоді не лише Україну, а й інші країни, згадують все менше. А вони, між тим, працювали на самих небезпечних ділянках.
Наші підрозділи вдавались і до нетрадиційних методів боротьби з радіацією. Наприклад, дороги, якими щодня курсували тисячі автомобілів, поливали спеціальним розчином, за своїми властивостями схожим на клей. Коли ж почало не вистачати, то готували його в польових кухнях власноруч.
— Навесні 1986 року я обіймав посаду першого заступника міністра внутрішніх справ Української РСР. У ліквідації наслідків аварії були залучені десятки, а то й сотні тисяч людей. Мені як керівнику оперативного штабу із забезпечення правопорядку на ЧАЕС неодноразово доводилося там бувати. І я на власні очі бачив, як важко всім їм було. І морально, і фізично. Особливо тим, хто працював безпосередньо на 4-му енергоблоці чи неподалік нього. Люди отримували шалені дози радіації. Адже навіть дозиметри там зашкалювали!..
Довідково.
Вибух на 4-му реакторі ЧАЕС спричинив потрапляння в атмосферу 300 мільйонів кюрі радіонуклідів. Для порівняння: атомна бомба, скинута на Хіросіму, це 5 мільйонів кюрі. 200 видів різних радіонуклідів потрапили в довкілля.
Основне забруднення сформували цезій-137, стронцій-90, плутоній-239 і плутоній-240. А також йод-131.
Унаслідок цієї катастрофи радіаційного забруднення зазнали понад 145 тисяч квадратних кілометрів території України, близько 5 тисяч населених пунктів.
Вплив катастрофи відчули на собі також Білорусь, Швеція, Норвегія, Польща, Австрія, Швейцарія, Німеччина, Фінляндія, Велика Британія.
Прямі та непрямі економічні збитки України внаслідок Чорнобильської катастрофи становлять близько 180 мільярдів доларів.
Постраждали близько 5 мільйонів осіб на пострадянському просторі.
