У Києві суд визнав винним заступника директора приватного коледжу за схему виготовлення фальшивих довідок про навчання в аспірантурі для військовозобов’язаних. Вирок ухвалив Солом’янський районний суд…
Вінничанка Світлана Бевз пішла разом з чоловіком захищати Україну. Звільнившись з війська, подружжя заснувало Центр волонтерської допомоги імені Олександри Бурбело і сьогодні опікується воїнами, які захищають східні рубежі України.
Що треба жінці для щастя? Надійного чоловіка, якого б вона кохала, дітей, упевненість у завтрашньому дні… Так, напевно, відповість абсолютна більшість пересічних українок. Все це було й у Світлани Володимирівни — доцента, викладача Вінницького національного технічного університету. При цьому жінка ще й працювала над докторською дисертацією, видала чимало наукових праць. Але щастя, як писав Сенека, річ мінлива…
— У вересні 2013 року померла донька Олександра, — говорить Світлана Володимирівна, і на її очі навертаються сльози. — Попри всі зусилля лікарів, врятувати її не вдалося. Того дня, коли доньки не стало, для мене весь світ перевернувся…
Незабаром почалася Революція Гідності. Загострене почуття справедливості, ненависть до можновладців, що нехтували національними інтересами, привели її до лав тих, хто виступив проти тодішнього режиму Януковича. Коли ж навесні 2014-го росіяни окупували Крим, Світлана зрозуміла: одного півострова їм буде замало…
— Ще у шкільні роки я захоплювалась історією, особливо українсько-російськими взаємовідносинами, — розповідає жінка. — Прочитала багато праць відомих істориків, художньої літератури, у якій знайшли своє відображення історичні події. Тому розуміла подальший розвиток подій і, як бачите, не помилилася…
Починаючи з кінця березня – початку квітня 2014-го, з Донбасу почали надходити дедалі тривожніші повідомлення, в яких йшлося про чергові захоплення сепаратистами і їхніми російськими кураторами держадміністрацій, органів МВС, СБУ, а згодом і цілих сіл та міст. З 14 квітня 2014 року було оголошено про початок антитерористичної операції й на Схід поїхали тисячі українців-добровольців, які поповнили лави українського війська. Серед них було чимало вінничан, зокрема і Світланиних знайомих. Світлана і її чоловік Сергій не лишилися осторонь, пішли добровольцями на фронт…
Подружжя відразу отримало бойове хрещення, беручи участь у жорстоких боях. На очах Світлани і Сергія гинули бойові побратими, серед яких були і юнаки 18-20 років.
Обстановка у ті дні в районі АТО неабияк загострилася і подружжя відразу отримало бойове хрещення, беручи участь у жорстоких боях. На очах Світлани і Сергія гинули бойові побратими, серед яких були і юнаки 18-20 років. Світлана завжди вважала себе вольовою жінкою. Йдучи на війну, розуміла, що її там чекає. Але дивлячись на молоді обличчя загиблих, не могла стримати сліз…
Світлана і її чоловік Сергій не лишилися осторонь, пішли добровольцями на фронт…
«Айдар» брав участь у багатьох запеклих боях, зокрема, захищаючи Луганський аеропорт. Згодом відійшли до міста Щастя.
— Найстрашніші бої були під Хрящоватим, — згадує Світлана. — Засідки, снайпери, «Гради». Від сильного гулу не рятували ані навушники, ані вушні затички. Завдяки злагодженій роботі й палкому бажанню, ми перемогли, але втрати у тому бою були значні.
«Час, проведений на війні, сильно змінив мій світогляд»
Згодом Світлана Бевз і Сергій Бурбело повернулись до мирного життя. Але спокійним, розміреним воно для них так і не стало.
— Час, проведений на війні, сильно змінив мій світогляд, — каже жінка. — Я не розуміла як молоді і здорові чолов’яги можуть попивати спокійно каву у кав’ярнях, ведучи пустопорожні розмови, коли їхні ровесники гинуть, захищаючи країну. Думками була там, на війні, серед побратимів, перед очима часто виринали обличчя загиблих. Прагнула й надалі робити все для нашої перемоги. Ми заснували Волонтерський центр імені Олександри Бурбело — покійної доньки. Існує він як на пожертвування окремих небайдужих людей, так і цілих трудових колективів. За цей час Сергій та Світлана здійснили в район АТО/ООС десятки поїздок.
— Сьогодні, звісно, логістика в армії не та, що була у 2014-му, — каже Світлана. — Але й те, що ми подарували хлопцям, зайвим не буде. Харчування теж в рази поліпшилося, але ж воїнам хочеться скуштувати домашньої їжі, від якої встигли відвикнути.
Сергій і Світлана дбають і про культурну програму, запрошують у поїздки співаків, бардів, групи виконавців. Тож у рідкісні години затишшя спільно з вояками виконували українські пісні, які співали ще їхні батьки. Відвідують бойові підрозділи на передовій, зокрема, 53-тю, 59-ту, 72-гу, 93-тю, 95-ту, 28-му бригади, 73-й центр морських спецоперацій ЗСУ, Вінницькі підрозділи Національної гвардії України.
Загалом за час свого існування Волонтерський центр імені Олександри Бурбело надав допомогу багатьом бригадам ЗСУ, залученим до проведення АТО/ООС, як тим, що входять до складу Збройних Сил, так і Національної гвардії, підрозділам інших силових структур, які відстоюють державний суверенітет України, а також мобільним військовим госпіталям, окремій санітарній роті, добровольцям-стоматологам «Тризуб»: медичним інструментарієм, медикаментами, діагностичним обладнанням тощо.
Загалом за час свого існування Волонтерський центр імені Олександри Бурбело надав допомогу багатьом бригадам ЗСУ, залученим до проведення АТО/ООС, як тим, що входять до складу Збройних Сил, так і Національної гвардії, підрозділам інших силових структур, які відстоюють державний суверенітет України, а також мобільним військовим госпіталям, окремій санітарній роті, добровольцям-стоматологам «Тризуб»: медичним інструментарієм, медикаментами, діагностичним обладнанням тощо.
В центрі уваги насамперед діти, які залишились без батьківської опіки і проживають у сиротинцях: їх волонтери відвідують щоразу, буваючи на Донбасі.
Водночас, вирушаючи на Схід, Світлана, Сергій та їхні колеги-однодумці з Центру не забувають і про тих людей, які не з власної волі опинилися в зоні постійного ризику, але в силу різних обставин не можуть покинути рідні домівки. В центрі їхньої уваги насамперед діти, які залишились без батьківської опіки і проживають у сиротинцях: їх волонтери відвідують щоразу, буваючи на Донбасі. Дарують малечі дитячу літературу, іграшки, канцелярське та шкільне приладдя, одяг, взуття, солодощі, медикамент, домашню випічку тощо.
За ці роки вони встигли подружитися з багатьма вихованцями Щастинської, Новожеланівської та Маріупольської шкіл-інтернатів, дитячих будинків, що розташовані в Миколаївці, Торецьку, Покровську й Маріуполі, хворих дітей-сиріт дитячої лікарні у м. Бахмут. З подарунками їдуть до дітей Центру соціальної реабілітації дітей-інвалідів «Вогник надії» Мар’їнського району та школи-інтернати Донецької області, де теж влаштовують концерти. Тут, на донецькій землі, прозвучали вірші і наймолодшого в історії України члена Національної спілки письменників Олександри Бурбело — доньки Світлани і Сергія, яка так зарано пішла з життя.
— На одному ентузіазмі далеко не заїдеш, — відверто каже Світлана Володимирівна. — Ми переконалися в цьому з перших днів. Проблеми, з якими ми зіткнулися, мали зазвичай фінансово-матеріальне забарвлення. Іншого шляху їх розв’язання, як звернутись до громадськості, не існувало. Буквально за кілька тижнів ми переконались, що серед жителів міста та області вистачає людей, яким небайдужа доля України і які готові надавати її захисникам посильну допомогу.
— Нині Центр співпрацює зі школярами та вчителями Вінницьких навчальних закладів. Проводять уроки патріотичного виховання, творчі вечори та зустрічі, — долучається до розмови Сергій Бурбело. — А також з багатьма творчими колективами, авторами та виконавцями українських пісень, які виступають перед нашими військовиками, що лікуються у госпіталях. У Вінницькому національному технічному університеті вже кілька років поспіль функціонує «Скринька доброти», куди всі охочі приносять одяг, взуття, продукти харчування, мішки для бліндажів, книги — хто що може. На передані нам кошти ми купуємо бійцям медикаменти, комп’ютерну техніку, військове спорядження та форму, берці, передали три електричні генератори, понад 40 пічок-«буржуйок», понад 30 приладів нічного бачення, два тепловізори і три безпілотники, понад пів сотні маскувальних сіток, десятки «кікімор».
Світлана і Сергій мають багато нагород, серед них медалі «За жертовність і любов до України», «За доблесть та звитягу», «За оборону рідної держави». Їх вони отримали від Патріарха України, громадських організацій та командирів бойових частин.
