Розпочавши службу Україні на посаді командира 1-го Волинського корпусу Армії УНР фаховий військовий зріс до служби у Генеральному штабі Дієвої Армії, а в підсумку обійняв посаду Військового…
Юліан – офіцер ЗСУ. Вже 4 місяці він виконує обов’язки в районі проведення ООС, командуючи взводом.
Попри те, що в родині ніхто не носив офіцерські погони, хлопець з дитинства мріяв стати військовим:
– Як би це не звучало банально, але коли в школі та садочку всі малювали квіточки та тваринок, я вимальовував танки та літаки, ‒ ділиться спогадами офіцер.
Не останнім фактором у виборі майбутньої професії стала і війна на сході країни.
– Влітку 2014 року мені було 14. Пам’ятаю, я відпочивав у батька в селі і ми разом бачили по телебаченню, як Донбасом ступає «руський мир». Тоді намагався зрозуміти, як це воно – бути 14-річним підлітком, який потрапив у колотнечу під назвою війна. Тоді я вже остаточно визначився з майбутнім.
Коли Юліан із однокласниками святкували випускний, всі знали, що хлопець їде до Львова вступати до військового вишу. Не дивно і те, що улюбленими предметами навчання у Юліана вже в курсантські роки стали вогнева підготовка та тактика.
Влітку цього року Юліан закінчив факультет бойового застосування військ Національної академії сухопутних військ імені гетьмана П.Сагайдачного та отримав перше офіцерське звання. За рейтингом у навчанні офіцер опинився в числі тих, хто має право обирати майбутнє місце служби самостійно. Так він потрапив в одну з механізованих бригад.
– Я свідомо обирав бойову бригаду, оскільки вважаю, що кожен офіцер-випускник у наш час повинен «нюхнути пороху», ‒ ділиться думками військовий.
Посаду Юлій прийняв уже на фронті, адже частина на момент його прибуття в підрозділ виконувала бойове завдання в районі проведення ООС. Тут на нього чекало чергове випробування – потрібно було завоювати авторитет серед підлеглих, які іноді були старші за нього в два рази та провели на війні не один рік…
– Виручили знання, які я здобув в Академії. Звісно, спочатку на мене дивилися, як на дитину, але коли розпочалися заняття, я надавав нову інформацію про озброєння, про тактику ведення бою, що застосовують у іноземних арміях. Крім того, намагався вникнути в проблеми кожного ‒ десь допомогти, десь підтримати, десь відстоював свою позицію як керівник. Згодом довів, що я вмію, знаю, зможу, ‒ розповідає офіцер.
До речі, через вміння будувати відносини та дипломатичність характеру, а також через ім’я, яке носив відомий полководець, нещодавно побратими дали молодому офіцеру позивний «Цезар».
Зараз Юліан, як і всі воїни бригади, чекає на повернення додому. Мріє обійняти батька, який неймовірно пишається сином, та бабусю, яка навіть не знає, що онук перебуває на фронті…
