Водночас є питання, які потребують доопрацювання, адже поставити бійця у штат частини ще не означає повністю повернути його до виконання завдань. Зокрема, механізм потребує вирішення…
Днями АрміяInform повідомляла, що у Львівському муніципальному мистецькому центрі триває виставка польської фотомисткині Вікторії Войчєховської «Іскри», присвяченої воїнам АТО/ООС.
Також було зазначено, що в межах експозиції, яка триватиме до середини грудня, відбудеться низка зустрічей та дискусій, присвячених різним аспектам соціально-психологічної роботи та допомоги учасникам російсько-української війни та членам їхніх родин.
Сьогодні виставку «Іскри» відвідали матері українських захисників та патріотів, що роками перебувають у полоні російських окупантів.
До Львова їх приїхало п’ятеро. Усі з різних міст, проте з однаковою історією: їхні сини за різних обставин опинилися в застінках російських окупантів. Разом із дружиною міського голови Катериною Кіт-Садовою та радником міського голови Львова з питань взаємодії з учасниками АТО/ООС капітаном запасу Тетяною Науменко вони обговорили питання, які потребують негайної реакції суспільства та влади.
Зокрема, зі слів Алли Макух, яка є головою ГО «Всеукраїнський громадський рух матерів та родичів учасників АТО «Берегиня», у процесі звільнення наших хлопців та дівчат із ворожих в’язниць є багато моментів, що потребують вирішення.
Зокрема, потребує активізації робота профільної комісії з питань пошуку таких осіб. Крім того, в Україні потрібно створити єдиний державний реєстр комбатантів, не комбатантів та проукраїнських патріотів, репресованих російськими окупаційними силами для того, аби розуміти, скільки саме людей перебуває в полоні. Зрештою, слід повернутися до розгляду законопроєкту про визнання заручників кремля та військовополонених і захисту їхніх прав, до створення якого були дотичні й родичі бранців російських окупантів.
– Мій син за станом здоров’я не міг воювати. Але він був учасником Євромайдану в Полтаві. Звідти ще з двома хлопцями став возити волонтерську допомогу нашим воїнам. Сталося так, що у 2014 році його схопили люди ватажка Козіцина і відтоді понад сім років він є бранцем, – розповідає Лідія Місюренко з Полтави.
Аналогічна історія і в Олени Сугак із Кривого Рогу. Її син Руслан був воїном у батальйоні «Кривбас». Зник під час виходу з оточення в Іловайську. Є свідчення, що хлопця бачили спочатку в тюрмі в Донецьку, а потім у в’язниці російського Ростова на Дону.
Серед існуючих кризових питань, які були порушені під час обговорення, – питання матеріальної підтримки сімей заручників, які вимушено залишилися без годувальників. І якщо родинам військових, що потрапили до рук російських окупантів, здійснюються виплати, то, припустимо, родини некомбатантів, яких утримують у заручниках, позбавлені державної підтримки.
– Дві чи три області в Україні на комунальному рівні здійснюють підтримку таких родин, – говорить Лідія Місюренко.
До слова, у Львові саме таких адресних програм допомоги поки що не має. Хоча 14 мешканців міста та області в різні роки опинилися в московських буцегарнях.
– А ще є хлопці, які пішли воювати, не маючи жодної рідні. Відтак, потрапивши в полон, вони не мають можливості бути повернутими Україні в рамках обмінів через те, що заявити про зникнення людини існуюча бюрократична ситуація дозволяє тільки людині-родичу, – розповіла Алла Макух.
Матері військовополонених у Львові планують провести в комунальному закладі ЛОР «Будинок воїна» виставку світлин тих, хто нині перебуває в російському полоні. Вона має назву «Ми вас шукаємо, ми вас чекаємо, не забуваємо…»
Хоча, як стверджують матері полонених військових, уже бракує сил виходити до людей з портретами своїх полонених дітей. Невизначеність їхньої подальшої долі – найгірше, що може статися.
Тетяна Науменко, як радник міського голови Львова, запевнила, що міська влада докладе максимум зусиль, аби ці проблемні питання були почуті й була відповідна реакція відповідальних осіб держави.
Фото автора
